Нинішній рік у житті Леоніда М. з Берестечка Горохівського району був двадцять п’ятим. Подальший плин часу для Леоніда назавжди зупинив фатальний постріл. І хоч все тут показує на самогубство, в очах криміналістів постає воно, як сказав слідчий прокуратури району Сергій Хринюк, нетиповим, невмотивованим і дуже схожим на постріл, зроблений заради того, „аби щось довести”. Як не комусь, то самому собі...
Нинішній рік у житті Леоніда М. з Берестечка Горохівського району був двадцять п’ятим. Подальший плин часу для Леоніда назавжди зупинив фатальний постріл. І хоч все тут показує на самогубство, в очах криміналістів постає воно, як сказав слідчий прокуратури району Сергій Хринюк, нетиповим, невмотивованим і дуже схожим на постріл, зроблений заради того, „аби щось довести”. Як не комусь, то самому собі.
Отримавши у своє розпорядження будиночок родички, яка виїхала за рубіж, та належно його відремонтувавши, Леонід М. жив з деяких пір окремо від батька. Мати ж з двома іншими синами вибралася у США. До виїзду в Америку ладився і Леонід, але візи не одержав. Працював на так званих євроремонтах квартир. З усього судячи, матеріальної скрути не відчував. У правопорушництві ніколи не звинувачувався, алкоголю майже не вживав, схильності до дебоширства чи інших неврівноважених дій не виявляв. Рушницю придбав місяць тому в сусіда, оскільки захоплювався полюванням. І напередодні жодних конфліктів ні з ким начебто не мав. Але дівчині, з якою дружив, сказав, проводжаючи ввечері додому: завтра, мовляв, вона почує, що щось станеться. Близько другої години ночі справді “сталося”. Вистреливши у своїй хаті зі своєї рушниці собі у правий бік (12 шротів, пройшли навиліт, якісь із них „розтрощили” печінку), Леонід ще здужав прийти до сусіда з проханням про порятунок. Так потрапив у лікарню. Але надто тяжкою була рана і вельми великою — втрата крові. Петро БОЯРЧУК.
