«Що робить гора Фудзі в час, коли на Волині обрізують буряки?»: у Луцьку показали виставу «Кострубізми. Кумановський» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.47 € 33.96
«Що робить гора Фудзі в час, коли на Волині обрізують буряки?»: у Луцьку показали виставу «Кострубізми. Кумановський»

Питання про гору Фудзі і буряки таки справді філософське.

Фото Ігоря Дині.

«Що робить гора Фудзі в час, коли на Волині обрізують буряки?»: у Луцьку показали виставу «Кострубізми. Кумановський»

Театр «Гармидер» представив виставу за мотивами творчості художника Миколи Кумановського

– Вам туди, де жовті двері, – показує дівчина з плакатом вистави «Кострубізми. Кумановський», яка у повній темряві стоїть на перетині вулиць Яровиця та Залізнична. 

Вистава має відбутися в  «Гармидер ангар-stage». Там зібралися кілька десятків людей. При вході роздають маски.

Глдачі розсілися по місцях. Лунає а-ля східна музика. Павло Порицький – єдиний актор, який грає у виставі, – кладе на подушки апельсин, відриває і клеїть стрічку на мольберт. Затим викликає із першого ряду дівчину і просить її прочитати текст, щоб знайти потрібне слово. Та читає. Потім актор кличе сивого чоловіка і садовить його на мішку, що розташований  просто перед сценою. Так само ще трьох глядачів. Ті зручно вмощуються на мішках. Стає зрозуміло, що власне вистава вже почалася.

Гасне світло, Павло Порицький представляється глядачам. Каже, що грає в театрі, а в дитинстві ще й малював. Ще з тих часів пам’ятає картини Кумановського. Мовляв, ходиш виставкою, дивишся, аж раптом бах – Кумановський.

– Хотілося б знайти ті ключики і розшифрувати... – гучна музика на півслові уриває актора.

 

І от він під музику починає такі собі графічні танці. Ритмічно танцюють двоє: актор та його тінь.
– Ішов чоловік, а за ним ще один. І були вони українці, – лунає закадровий голос.

І от він під музику починає такі собі графічні танці. Ритмічно танцюють двоє: актор та його тінь.

Під звуки рясного дощу актор танцює і завмирає. На екрані з’являються і зникають літери різних шрифтів і розмірів.

«Дон Едуардо спостерігав, як туман скорочує віддалі. Мертві слова, як і давно забуті стани із книги закономірностей буття, повертались, виводили за рамки комами, дужками, лапками... І виникали в пахощах звуків...» 

Музика змінюється. Стає напруженою і навіть тривожною.
«З лушпиння наварив піску. З червоного дерева вистругав пустелю», – співає герой п’єси. 

Гучні звуки пера, що пише, змінюються гучною скрипкою. І от в руках Кумановського шабля. Іде бій з невидимим супротивником/супротивниками.

«А що робить гора Фудзі в час коли на Волині обрізують буряки?» – лунає філософське запитання.  Актор стає черевиком, якого мусив постійно чистити дон Едуардо.

«Лінією безпечного пейзажу з кута через Київ йшов Іван Малкович» – каже закадровий голос. Пізніше згадують ще й мистецьке об’єднання «БуБаБу», члени якого на заробітках у Польщі копали могили, Богдана Жолдака та режисера Сергія Параджанова. З усіма цими митцями Микола Кумановський був знайомий.

 

– Дуже жарко. Весь мокрий. Годину витримати в іншій гравітації дуже важко. Вже років десять я не малюю. Те, що я малюю, це лише оболонка. Мені цікаво, яка суть цитрини? Як би її зобразив Кумановський? – каже Павло і тільки тоді стає зрозуміло, що він говорить від себе, а не від свого героя.

– Чи є у когось ніж? – звертається він до залу і коли дівчина дає ножа, ріже ним цитрину і видавлює сік.

Під звуки скрипки вистава несподівано закінчується. Павло на сцені вже одягнений.

– Я не можу визначити у відсотках наскільки, але дух провокативності, насмішливості, особливого характеру, коли йдуть серйозні розмови і раптом щось насмішкувате, це вдалося передати. Аж до такої злої іронії, до філософії. А тоді – стриб у бік і до драматизму. Або ж до буденності. У виставі це відображено,  – зазначила після вистави мистецтвознавець Зоя Навроцька.

– Половину вистави я сиділа з дурнуватою посмішкою – не знаю чому, – зізналася друга дружина Миколи Кумановського Віра Кумановська. – Я просто кайфувала. Особливо вдалий сюжет з відтятим пальцем. Сюжет про бубабістів, про людей, яких він знав – дуже щемний. В кінці був комок у горлі. Мені сподобалося.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.