І ЧЕРЕЗ 90 РОКІВ ПІСЛЯ ВІЙНИ ЗЕМЛЯ “РОДИТЬ” ЛЮДСЬКИМИ КІСТКАМИ
Свідків Брусилівського прориву 4 червня 1916 року, якщо такі й залишилися серед живих, величають старожилами. Сама операція Південно-Західного фронту, очолювана генералом Брусиловим, давно потрапила до підручників історії як єдина битва Першої світової, у назві якої фігурує ім’я полководця...
Ольга ГЕМБІК
Свідків Брусилівського прориву 4 червня 1916 року, якщо такі й залишилися серед живих, величають старожилами. Сама операція Південно-Західного фронту, очолювана генералом Брусиловим, давно потрапила до підручників історії як єдина битва Першої світової, у назві якої фігурує ім’я полководця.
Та ось уже 90 років потому на Млинівщині, де наступала 14-а піхотна дивізія російської армії, й досі знаходять кістки й осколки. - Ми як були малими, то по мішку тих залізяк часом назбирували, - каже 64-річний любитель історії, мешканець села Терешів Павло Балас. – Австрійці, які укріпляли тут свою оборону дев’ять місяців, й гадки не мали, що російські війська так швидко її прорвуть. Кожна з позицій складалася із кількох окопів і мала глибину до двох кілометрів. Тітка казала, у цій місцині були такі окопи, що ніхто й не думав, що їх колись засиплють. Ще й досі трактори на полях провалюються, а як колючого дрота потягнуть, то довго буксують. А скільки кісток виорюють! Одразу після бою, розповідали старші люди, останки воїнів постягували кіньми і поховали у кількох могилах. Ще у 40-50 роках були сліди по тих могилах, але потім потроху все зрівнялось із землею. У 1995 році, коли Павла Баласа обрали головою Привітненської сільради, найбільша могила, в якій спочили понад 300 воїнів, нагадувала про себе лише невеличким кущиком. Новий голова тоді зрозумів, що ще трохи – і могила зникне, й знову з року в рік навесні переорюватимуть останки. Не відкладаючи далеко, вирішив насипати високий курган, встановив кованого хреста. Павло Миколайович уже на заслуженому відпочинку, але й досі на городі за хатою викопує людські кості. Щотижня носить їх на сільське кладовище. До всього, дістає ще й кілограми військового залізяччя – уламки австрійських штиків, вогнеметів, фугасів, гільзи, снаряди, шрапнелі... Селянин має задум встановити за селом хреста, щоб кожен пам’ятав, що тут лінія фронту Першої світової війни розділяла дві великі імперії – Росію й Австро-Угорщину, і що по обидва боки воювали українці – за чужу правду, за чужі інтереси, без власної держави.
