У коронавірусу є три сценарії, Україна піде за одним із них, – інфекціоніст Голубовська

У розвитку коронавірусної хвороби є три сценарії – напружений, благополучний і той, що лякає.

За яким із них піде Україна й чи можуть ввести повторний локдаун, у бліцінтерв'ю «Обозревателю» розповіла українська лікарка-інфекціоністка, докторка медичних наук, професорка Ольга Голубовська.

Лікар каже, що медична система України, як і лікарі, перебувають у напівколапсі. Це дуже важкий період для всіх, зокрема й для хворих. Вірус вражає нервову систему, друге – це нестача кисню, і третє – дія ліків, якими лікують. Самі по собі вони часто викликають важкий стан. Хворі відчувають справжнісінькі муки. Вони перебувають за повної свідомості й на якомусь етапі просто не витримують. Це велика трагедія, з такими пацієнтами треба працювати. Ольга Голуюовська розповіла, що мала пацієнта досить міцного фізично. Він їй розповідав, що в нього було постійне непереборне бажання взяти простирадло й задушити себе. «

Коронавірус – дуже важке й виснажливе захворювання, в якому люди перебувають щодня протягом місяця-двох. Ті, хто цього не бачить, просто не розуміють», – наголосила лікарка.

Є ще таке поняття, як постковідний синдром. І весь світ поки що не знає, що з цим робити.

– Медики кажуть про кілька версій, як вірус поводитиметься далі: посилиться, зникне або житиме з людьми завжди?

– У розвитку коронавірусної хвороби є три сценарії. Перший – до весни в нас буде дуже напружений сезон, вірус буде, як риба у воді. Потім він ослабне, як було влітку, коли він давав велику кількість легких форм, було менше інфікованих, а зараз усе звалилося, як сніжний ком. Нині його сезон. Наступного сезону він уже не буде таким агресивним. Це один прогноз.

Другий прогноз – коронавірус, навпаки, набере обертів, можуть бути повторні випадки зараження, набагато важчі, і що з цим робити – ніхто не знає.

Третій сценарій найсприятливіший – коронавірус проциркулює кілька років і зникне з людської популяції, як зник перший SARS. Бог його знає, як буде. Віруси розумніші за нас, це ми живемо серед них і тільки спостерігаємо, що вони нам придумали.

– Чи можуть в Україні ввести повторний локдаун через збільшення кількості хворих?

– Я працюю в самому осередку в клініці й нікого не хочу лякати, як багато хто може подумати. Але щоб люди розуміли картину – ми зараз перебуваємо, як на війні. Той вмирає, того відкачують, стоять усі ці ліжка... Вночі тільки сняться хворі і їхні знімки. У лікарів настає справжнісінький психологічний колапс. Я розумію, що здоровим людям може не подобається карантин, але я була проти того, щоб діти йшли в школу з 1 вересня. Нічого з нашою освітою не станеться, а діти пішли, й через два тижні Київ опинився в «помаранчевій» зоні, всі бігають і шукають ліжко з киснем. То що краще – пересидіти чи шукати ліжко з киснем?

 

 

У таких хворобах ми не придумали нічого кращого, ніж роз'єднання й мінімізація ризиків. В іспанському грипі сто років тому вижила тільки Австралія. Чому? Тому що швидко закрила всі порти і вважає, що це її врятувало. І так, там практично не було ніякої проблеми. А вся Америка і Європа вкрилася трупами. Я як згадую, як у Бразилії трупи на вулиці лежали, то про локдаун думаю десь в останню чергу.

Кожна країна по-своєму вживає заходи, але найбільше мені подобався підхід Білорусі. Там продумали кожну дрібницю, навіть поділили кількість людей у транспорті – робочі їхали о 8 годині, а студенти – о 10. Молодь і діти – це двигун, і їх потрібно просто розділяти.