Під стінами Луцького замку гниють яблука

Туризм для Луцька — ​важливий. Про це кожен знає. Місто розвиває цю галузь, і зроблено чимало. Тому недарма минулоріч Луцьк потрапив у десятку українських міст, які мають найкращі перспективи для розвитку галузі. Щороку обласний центр відвідує близько 250 тисяч туристів. Але ще є куди працювати.

Якось був у Луцькому замку. Ну що казати — ​перлина. Один із найкраще збережених в Україні. Там і фестивалі, і музеї, і купа всякої всячини. Але надумалося мені піти вздовж стін із зовнішнього боку. Бо там, окрім сучасних «Вася+Таня», можна надибати старі написи і за ними прослідкувати історію міста: «L. Tronski A 1745», «Ludwik Podgorski 1818», «M. Szymanski 1835», «Rutkowski 1870», «1935 Dolzanski», «Ступаков 1940», «Курноскин 1945 г.», «ШВИ 1957», «К. Ф. Ульяницкий 1983», «Б.С. 1993», «Паша К. 2000». Кажуть, навіть Леся Українка видряпала своє безсмертне ім’я на цегляній кладці. Щоправда, напису «Лариса Косач» знайти не пощастило.

Лежать собі купою, гниють потроху. Певно, викинули урожай замкових яблунь. І щоб не морочити голову, висипали за мури та й по всьому. Бо хто ж там заглядатиме вниз, коли прийшов помилуватися краєвидом із замку.

Зате вдалося побачити, як виглядають нетуристичні стежки Луцька. Тож попід стінами, окрім будівельного сміття (серед якого й стара цегла-пальчатка XV–XVII століть), знайшов… яблука. Лежать собі купою, гниють потроху. Певно, викинули урожай замкових яблунь. І щоб не морочити голову, висипали за мури та й по всьому. Бо хто ж там заглядатиме вниз, коли прийшов помилуватися краєвидом із замку.

Наполегливістю матері,  яка хоче видати альбом сина-художника

— Мій Ігор з самого дитинства мав бажання малювати. Потім здобував фах художника-оформлювача, але за станом здоров’я мусив покинути навчання і самотужки вдосконалював свої уміння. Читав необхідну літературу, спілкувався з художниками. Луцька мисткиня Зіновія Рубан сказала, що Ігор прийшов у малярство уже як самостійна людина з власним баченням та творчим обличчям. Він має феноменальну пам’ять: раз побачивши натюрморт, може відтворити його. Хочемо зібрати гроші для видання каталогу робіт Ігоря. Син так мріє побачити цю книжку, — ​розповіла співробітниця університетської бібліотеки Світлана Кресак.

Аби зібрати кошти, в головному корпусі СНУ імені Лесі Українки вона разом із однодумцями організувала благодійну акцію. Охочі могли купити декоративні свічки, виготовлені регентом хору храму Віри, Надії і Любові та їхньої матері Софії Людмилою Іщук, диски з піснями самої пані Світлани та ляльки-мотанки. Якщо за свічку просили 15 гривень, то ляльки-мотанки, виготовлені у Волинському акме-університеті під керівництвом Наталії Градиської та Катерини Маркевич, віддавали за 300 гривень. Хоча організатори одразу зізнавалися, що готові й уступити, якщо покупець проситиме.

Деякі картини Ігоря Кресака можна було оглянути на виставці. Окремі мають яскраво виражений 3D-ефект. Його роботи порівнюють з творчістю французького художника ХХ століття Віктора Вазарелі.
Валентина Гончарова вже зібрала матеріал для каталогу, який готує луцьке видавництво «Терен». Аби книга побачила світ, потрібно близько 20 тисяч гривень.

Охочі посприяти виданню каталога можуть переказувати кошти на картку ПриватБанку 5168 7573 8211 0866 на ім’я Світлани Олександрівни Кресак (призначення — ​безповоротна благодійна допомога).

Великим розчаруванням звичайного селянина

— Хотів оформити сімейне фермерське господарство, бо нібито як зареєструєшся до певної дати, то з бюджету для господарств, які утримують від 5 до 26 корів, передбачена дотація на корову по 5 тисяч гривень, — ​розповідає одноосібник із села Четвертня Маневицького району Олександр Махновець. — ​Я задер голову і попер в Маневичі. Податківці сказали так: «Ми не знаємо ніякої спрощеної четвертої групи». Думаю, хай вже буде третя група підприємців. Їду в ЦНАП. А там нема реєстру на сімейні фермерські господарства. Можна стати тільки звичайним підприємцем. І то в них саме інтернету не було. Я махнув рукою і поїхав додому.

Тож коли ситуацією поцікавилася заступник начальника управління агропромислового розвитку Волинської ОДА Людмила Петриканин, то не могла приховати здивування. Мовляв, в інших районах реєструють СФГ, а в Маневичах чомусь ні.

Про Олександра Махновця ми не раз писали. Можна сказати, що це найкращий одноосібник області. І цілком зрозуміле його рішення вийти на новий етап і оформити сімейне фермерське господарство. Вдумайтеся: людина хоче платити податки, а їй і того не можуть дати. Виходить, знову про підтримку сільгоспвиробників тільки говорять.

Читайте також: Якщо вас обкрадають олігархи, можете… подати на них до суду.

Хоча, попри все, господарство Махновців розвивається. Он, кукурудза цього року вдалася. Жом куплять (хоч і не без черг), а значить корм на зиму буде. Нині Олександр Іванович утримує 10 корів. А ще 5 шукає, щоб докупити (хто має — ​зголошуйтесь). Бо його син надумав заводити корів. Мовляв, не хочу більше їхати в Польщу, буду заробляти вдома. Значить, є якась перспектива.
Але чи зацікавлена наша держава у таких Махновцях?