У Новини не ходить автобус, зате місцеву спаржу смакують в італійських ресторанах (Відео) - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.47 € 33.96
У Новини не ходить автобус, зате місцеву спаржу смакують в італійських ресторанах (Відео)

У Новинах є активна молодь.

Фото volyn.com.ua.

У Новини не ходить автобус, зате місцеву спаржу смакують в італійських ресторанах (Відео)

19 років тому у невеличкому селі Володимир-Волинського району мешкало більше сотні людей, а тепер їх заледве набереться три десятки. Зате, як мало де в Україні, новинці тямлять у модному в Європі овочі

Газу нема, автобуса нема, а село є

«Ось бачите, шкільний автобус їде? Везе єдиного учня додому до Новин, ще дитина звідси ходить у сусіднє село в дитячий садок, — ​Неоніла Панасюк, яка виконує обов’язки старости Микитичівського старостинського округу, проводить нам, мені й відеооператору Олександру Пілюку, екскурсію Новинами. — ​Був клуб. Закрили. Школа й медпункт теж працювали. Уже нема. Але люди тут хороші живуть».

Глухо падає яблуко, наче й собі услід за жінкою вирішило поставити зажурену крапку. Ми зупиняємося на перехресті двох вулиць дивного вигляду: дерев’яні хати, причепурені чорнобривцями й жоржинами, чергуються із оселями-пустками, позначеними чагарником та схиленим в низькому поклоні плотом.

 

 Зараз тут 20 дворів, але житлових — ​12. «Автобус сюди не ходить. Магазин приїзний, медик буває раз на тиждень (ходить по хатах і питає, чи є скарги), а хліб тричі возять: у понеділок, середу, п’ятницю», — ​роз’яснює Неоніла Федорівна й веде нас до старожилів, подружжя Нестеруків. Побіля їхньої хати притулилася дровітня: газу в селі нема, влада планувала його проведення на 2010 рік, але ідея заглохла, а виділений мільйон подівся. Зате поруч ліси…

Зараз тут 20 дворів, але житлових — ​12.

«Ай Новини були хороші: штири вулиці, три черги худоби люди пасли!»

Оселя, з якою знайомимось, усміхається рушниками й картинами «хрестиком».

 

 Зустрічають нас Валентина й Володимир Нестеруки. Впадають в око натруджені руки чоловіка — ​усе життя працював лісівником, корчував і валив дерева. Історія людини і її рідного села типова для волинян: рідні до війни мешкали на хуторі, але змушені були перебратися. Спочатку жили в Стрілецькому, якого нині й сліду нема. Радянська влада чомусь вирішила його не електрифіковувати. (Може, через викличну назву?) Світло провели тільки в Новини — ​сюди й потягнувся люд. Тут і познайомився молодий Володимир, на той час уже після армії, з вродливою дівчиною Валею.
— Як і всі люди, в клубі познайомилися. Усеньке те Стрілецьке ходило на Новини в клуб. Я запросив… Закрутив у танці. Та й помаленьку докрутився. Як зустрілися, мені 25 було. Ще ж 3 роки в армії відслужив, у Білорусі. Маю 16 стрибків з парашутом! — ​згадує чоловік.
— Йому не 25, а 24 роки було. А мені 18, — ​підправляє дружина й тут же аргументує: 
— Сподобався тоді мені, бо був хороший.
— Не раз мені говорила: «Ну вже скажи батькові, шо ти хоч мене брати». А шо, — ​не було такого? — ​усміхається Володимир Нестерук й уточнює, що не дуже й відкладав таку гарну справу.
У вересні відзначили шістдесят років подружнього життя.

 

  На жаль, пані Валентина тепер незряча, але добре, що це непросте випробування їй є з ким розділити: каже, її очима є чоловік, приїздять помагати син з донькою, радують онуки й правнуки. Як і багато людей поважного віку, обоє дуже стримані в розповіді, але з того, як усміхаються, як іноді піджартовує чоловік над жінкою, як серйозно й спокійно вона його «присаджує», вгадуються їхні роки, наповнені глибокою і здебільшого «мовчазною» любов’ю та виснажливою працею.
На питання, чи дарував дружині квіти, пан Володимир відмахується словом: «Та які там квіти! У лісі бувало за обідню перерву навіть пляшку чорниць сину не встигав набрати!». Згадує, як ростили своїх двійко дітей, як його Валентина бігала затемна на ферму доїти корів: «Прокинуся, було, о 3-й ночі — ​мац біля себе — ​нема: вже вона пушла»… Чим довше розмовляємо, тим більше слів з місцевої говірки. Запитую, що думають про сімейне щастя.
— Ніякого секрету нема: миритися треба, — ​каже пані Валентина.
— Їдно другому помагати, робити разом. Як треба, то й змовчати. Я то хутчій за неї змовчу, — ​з усмішкою коситься на дружину чоловік

— Ніякого секрету нема: миритися треба, — ​каже пані Валентина.
— Їдно другому помагати, робити разом. Як треба, то й змовчати. Я то хутчій за неї змовчу, — ​з усмішкою коситься на дружину чоловік.

Цікавлюся про село за їхньої молодості. Валентина Нестерук пожвавлюється.
— Ай Новини були хороші: штири вулиці, три черги худоби люди пасли! Тут і свинарник був. Багато усього! А тепер хто виїхав, а хто туди — ​в статню (останню. — ​Ред.) дорогу.

Є спаржа — ​є заробіток
Але є в Новинах і молодь. Приміром, усі діти в сім’ї Шостаків, що мешкає трохи далі по цій же вулиці, працюють тут, у селі. Їхнє обійстя милує око доглянутими квітниками й альтанкою.

 

 Господиня Валентина Федорівна саме готується пекти хліб. Вона — ​корінна мешканка, а от чоловік її приїхав сюди з хутора в 1967 році.

 

  Їхній син Сергій розповідає, що мають багато роботи на своїй землі, а ще підзаробляють у фермера зі Львівщини — ​вирізають спаржу. Під нею — ​аж 30 гектарів.

 І навіть на сайті Устилузької об’єднаної громади, до якої входять і Новини, є навіть фото з зображенням торгової марки «Спаржа Волині».
І навіть на сайті Устилузької об’єднаної громади, до якої входять і Новини, є навіть фото з зображенням торгової марки «Спаржа Волині».

 Цей овоч, шанований в Європі, ще тільки пускає корінці в українську кухню. А от в італійські ресторани в Україні її замовляють залюбки. І навіть на сайті Устилузької об’єднаної громади, до якої входять і Новини, є навіть фото з зображенням торгової марки «Спаржа Волині». Правда, цей овоч «забезпечує» роботою на сезон, навесні. А далі знову шукай, де підзаробити. Брат і сестри не приховують: якби ситуація на кордоні з Польщею, закритому через карантин, змінилася — ​без роздумів поїхали би з дому на «багатші села».

 

 Наша гід, Неоніла Панасюк, як виходимо з подвір’я, налізує плюси й мінуси життя по-новинськи: «З 2015 року автобус сюди не заходить. До сільради 30 кілометрів, до лікарні у Володимирі — ​45. Дорога — взагалі найболючіша тема. …А люди тут працьовиті. Спокійні. Повітря таке чисте. Дуже гарна природа, бо ж в окрузі — ​ліс у нас. Як вдуматися, то територія Микитичівської сільради найбільша на Володимир-Волинський район. І з 10 з лишнім тисяч гектарів 5 тисяч 600 — ​це ліси».

Довідка «Газети Волинь».
Село Новини розташоване на кордоні з Польщею, належить до Микитичівського старостинського округу Устилузької об’єднаної громади Володимир-Волинського району. Правильний наголос у назві — ​на першому складі. 

Нагадаємо, сюди їдуть не лише кави випити, а й поспілкуватися з природою.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.