Волинянин усе життя прожив у лісі, але ніколи не був відлюдником - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.44 € 33.85
Волинянин усе життя прожив у лісі, але ніколи не був відлюдником

Анатолій каже, що посадити ліс — це як народити дитину, бо потім ще й виростити треба.

Фото Ірини КРАВЧУК.

Волинянин усе життя прожив у лісі, але ніколи не був відлюдником

37 років Анатолій Кушнірчук працював у лісництві. Зауважує, природу так любить, що хату збудував просто посеред сосен і дубів, а перед тим, як звільнитися з роботи, недалеко від дому, на своїй ділянці, посадив власний ліс

Тепер у Рудниках, що на Маневиччині, місцеві жителі кажуть, що то соснина колишнього лісника й голови тутешньої сільради Анатолія Васильовича. Проте чоловік стверджує, що колишніх лісників не буває, а от із посадою керівника він недавно попрощався, мовляв, пора вже відпочити, адже життя було нелегким: дитинство пройшло у Володимир-Волинському сиротинці, тому ставав на ноги сам.

— Я інтернатський, і дружина моя теж. Після того, як вийшов звідти, почав вчитися й закінчив Шацький технікум. Потім потрапив на будівництво санаторію у Журавичах, а коли він відкрився для відвідувачів, залишилося два варіанти: або в колгосп влаштуватись, або в лісгосп, де працював мій брат, то я довго й не думав. Там і з жінкою своєю познайомився: вона була бухгалтером на підприємстві.

Після одруження пара поселилася в будиночку, який належав лісгоспу, а з часом по сусідству, на території, яку виділили під нове лісництво ще у 1980-х роках, збудували власне житло.

— Я так і залишився жити в лісі, у селі ніколи й не мешкав. Проте є одна давня проблема: будинок ми вже приватизували, а от ділянку під ним поки ні, бо закони відповідні хоча й існують, та ще юридично не затверджені… А я ж не Янукович, мені 50 соток вистачить!

— Ліс займає особливе місце у моїй душі, — ділиться чоловік і додає: — Переїхати у село ми ніколи не хотіли, бо природа для мене важливіша за сусідів.

У власному домі сім’я живе понад 10 років. Чоловіку вже пішов восьмий десяток, майже половину життя пропрацював у лісі. Але коли на пенсію вийшов, без справ довго всидіти не зміг: обрали головою сільради. За його словами, на цій посаді працювати було легше, але до природи все одно тягнуло.

— Я навіть у своєму кабінеті все рослинами заставив. Вдома дружина стримує, бо з ними багато роботи, доглядати постійно треба, а на роботі — ​воля! І техробітниця допомагала, — ​посміхаючись, ділиться Анатолій.
Склавши повноваження керівника села, він вирішив присвятити себе бджільництву. Каже, що пасіка, як і ліс, тішить його душу.

— Колись у мене було тільки два вулики, бо часу не вистачало цим займатися, а тепер 27 сімей маю. Син і дружина алергіки, то не допомагають, але я й сам справляюсь, головне — ​бджолам не заважати: вони все самі зроблять. Основна біда — ​міль, бо псує дерево, — ​бідкається чоловік.
У подружжя є син і двоє доньок. І хоча середня дочка ніяк не може потрапити на батьківщину через карантин, бо нині живе у Німеччині, та Анатолій Васильович каже, що щасливий, бо діти про рідний дім і батьківську соснину не забувають.

Читайте також: Волинянка, яка сама живе в лісі, поняття не має, хто такий... Зеленський.

— Ліс займає особливе місце у моїй душі, — ​ділиться чоловік і додає: — ​Переїхати у село ми ніколи не хотіли, бо природа для мене важливіша за сусідів.

Ірина КРАВЧУК.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.