Двадцять років тому бабуся-костоправ із поліського села Раків Ліс назвала Нелю Артемчук своєю онукою, бо побачила у ній Божий дар і навчила допомагати людям...
Двадцять років тому бабуся-костоправ із поліського села Раків Ліс назвала Нелю Артемчук своєю онукою, бо побачила у ній Божий дар і навчила допомагати людям. Бабу Параску знали не тільки в Камінь-Каширському районі. Їхали до неї люди з усіх-усюд. Стара неосвічена жінка робила диво: повертала до життя тяжкохворих, травмованих, на кому живого місця не було від множинних переломів. Складала, вправляла, прив’язуючи саморобні дощечки, “ліпила” живе тіло, як могла, — і люди ставали на ноги
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
– Нам порадили звернутися до бабці Параски, коли в чоловіка заболіла спина. Старенька на той час захворіла, ледь ворушилася. Але відмовити не могла. Каже мені: “А ти, дитинко, сама спробуй, по хребту руками пройдися, я тобі підкажу, як”. Як не дивно, але з першого разу мені вдалося виявити на хребті у свого чоловіка зміщення: бабця підтвердила, що саме в тому місці крилася причина болю. Так усе й почалося,— згадує Неля Михайлівна, яку ми ледь вмовили на цю розмову, бо ні слави, ні реклами вона не потребує, достатньо й того, що люди згадують добрим словом. Багато хто, вперше завітавши до підгайцівської цілительки, дивується: їхали “до баби”, а тут молода, симпатична жінка. Для Нелі Михайлівни цілительство — не професія. На першому місці — улюблена робота. А працює вона акушером у пологовому будинку, отримуючи найбільше задоволення тоді, коли приймає на свої руки новонароджених. Лікувати ж захворювання хребта, переломи кісток, вивихи, — то навіть не її вибір, а вибір долі. За своє уміння мусить розплачуватись вічним неспокоєм. І не раз, бувало, замолоду нарікала у душі на долю, коли, прийшовши з чергування, вдома заставала тих, хто потребував допомоги, коли стукіт у вікно посеред ночі будив дітей, коли чужа біда заступала власні плани, відбирала у сім’ї. – А взялася я переймати досвід бабці Параски не заради заробітку, а з цікавості. Після першої зустрічі з нею засіла за книжки, бо ж зачепило, що проста жінка знає про захворювання хребта більше, ніж я, дипломований медик. Підкупило й те, що бабця сказала: “Ти зможеш це робити, у тебе вийде”. Кілька місяців я їздила у Раків Ліс, допомагала бабі Парасці. Згодом стала старенька довіряти мені самостійно лікувати хворих. Дивовижне відчуття, коли чуєш під пальцями ту чи іншу деформацію хребта, можеш власноручно її виправити. Ми не були рідними по крові, але вона називала мене онучкою,— розповідає Неля Михайлівна про своє посвячення у цілителі. Сама не сподівалася, що спілкування з бабою Параскою так змінить її життя. Тим більше, що сім’я їхня невдовзі переїхала з Каменя-Каширського у село Підгайці неподалік обласного центру. Але і за новою адресою почали знаходити її пацієнти. Багатьох спроваджувала до своєї учениці вже зовсім недужа бабця Параска. Хочеш не хочеш , а відмовити, коли у людини біда, совість не дозволяє. – Найбільше переживала, щоб, не дай Бог, комусь не стало гірше. Адже хребет вимагає дуже обережного, тонкого втручання. Відчула впевненість у своїх силах, коли вдалось допомогти свекрові, який серйозно травмував хребет, впавши з даху. Лікарі поставили діагноз “перелом хребта”, прогнозували, що не зможе рухатися. Я почувала себе як мінер, бо саме така чутливість рук, обережність вимагалася від мене. Але вже через місяць після того, як я розпочала лікування, батько самотужки сповз з ліжка. Згодом почав ходити, працювати. Звичайно, важило й те, що хворий і сам докладав зусиль, аби одужати. Я про це завжди кажу людям,— зауважує Неля Михайлівна. У кімнаті — невисока дерев’яна лавка, яка служить лікувальним обладнанням. Тут же прості пристрої для розтягування хребта, адже тільки у такому стані Неля Михайлівна ліквідовує деформації в ньому. Доводилося чути, що подібну методику було розроблено у Московському інституті мануальної терапії. А виявилося, що знали її народні лікарі з давніх-давен. Звичайно, кожен з них, як і наша співрозмовниця, мав свої секрети, свої напрацювання. Давню бабусину науку Неля Михайлівна Артемчук доповнила власним досвідом. До лікування підходить комплексно. Багатьом хворим після своїх сеансів призначає спеціальні комплекси лікувальних вправ, вчить робити точковий масаж, рекомендує розтирати хворі місця маззю живокосту, носити підтримуючі корсети. І результати дуже втішні. – Забув у Нелі милиці. Після першого ж сеансу встав — і пішов, хоч до цього зовсім не міг ходити,— захоплено розповідав літній чоловік, який, перш ніж потрапити у Підгайці, побував у багатьох лікарів. Доводилось чути і багато інших вдячних відгуків. Очевидно, не помилилася баба Параска, вибираючи собі заміну.
