Курси НБУ $ 41.61 € 43.74
Волинянка має мрію: «От би Дольськ став таким завжди квітучим, як польське Заліп’є?»

Таку красу зустрічає той, хто переступає поріг будинку в прикордонному селі, в якому тепер є часточка душі майстрині на всі руки.

Фото з архіву Наталії ГУРКІНОЇ.

Волинянка має мрію: «От би Дольськ став таким завжди квітучим, як польське Заліп’є?»

Жителька обласного центру Наталія Гуркіна десять років тому купила на Любешівщині стареньку хатину, згодом розмалювала її в українському стилі й надала особливого шарму. Жінка згадала, що у наших сусідів за Бугом, недалеко від Кракова є населений пункт, де, крім приватних будинків, розписані мости, колодязі, школа, церква, які стали експонатами–родзинкою для туристів з усього світу. І поділилася мрією спробувати впродовж свого життя зробити щось подібне і на Волинському Поліссі

«Тут я можу побути наодинці з природою»

Знайомство з Наталією Гуркіною — авторкою книжок для дітей, представницею ініціативної групи «За чисте повітря» — спочатку було заочним. Коли минулого літа готувала репортаж «Як живе Дольськ — перше село України?», то директор місцевого Будинку культури Тетяна Кузьмич розповіла про пані Наталію як співорганізаторку фестивалю «Співай, Полісся золоте!», заснованого торік на Любешівщині. А ще тоді я почула і про те, що ця молода жінка творить красу в селі — «розмалювала вже не одну хату». Оскільки того дня майстрині в Дольську не було, то після телефонного спілкування ми призначили зустріч із нею «на потім». І недавно поспілкувалися.

У стареньку поліську хатину Наталія Гуркіна вдихнула життя.
У стареньку поліську хатину Наталія Гуркіна вдихнула життя. 

Наталія Гуркіна пригадала в розмові, як сталося, що вона, жителька обласного центру, саме в цьому прикордонному селі облюбувала собі хатину:

— Це було десять років тому. Тоді у Луцьку вчилася Олена Талатиннік із Дольська. Якось вона запросила мене в гості. Ми рано вставали, пізно лягали, цілий день щось робили, були в русі, але я не відчувала втоми. Я зрозуміла, що тут, де ліси, озера і де не так гамірно, як, наприклад, на Світязі, — якраз те ідеальне, з особливою енергетикою місце, де я можу побути наодинці з природою.

— Я розумію, — розповідає жінка, — що все має бути зроблено гарно і
водночас просто, аби люди при потребі могли самотужки реставрувати ці
малюнки.

Щоб була можливість приїжджати у Дольськ із сім’єю, маючи в селі свій куточок, Наталія Гуркіна купила тут будиночок. Це була, за словами жінки, чорненька, справжня поліська хатина з дерева — небіленого, нефарбованого, яку треба було привести до ладу, вдихнути в старовину життя. Квіточкою на тортику, як кажуть, стало те, що жінка розмалювала своє помешкання і зовні, і всередині.

Реклама Google

— Багато хто з містян, — каже Наталія, — хоче мати таке «своє» місце на природі. Раджу звернути увагу на наше Волинське Полісся. І шукати те, що є нашим корінням. Звичайно, треба докласти часу й зусиль, щоб створити в старому помешканні затишок…

«Це має бути гарно й практично»

Перш у Дольську була лише одна така мистецьки оформлена хата. А потім Наталія Гуркіна запропонувала Олені Талатиннік свої послуги й розмалювала будівлі на її обійсті. Квіти «розцвіли», як колись в давнину, на грубці, печі. А потім до новинки пристала сусідка Валентина Рудика, яка наглядає за хатою Гуркіних, бо ж господарі бувають час від часу. Тепер і тут квіточки з пташечками в білих та червоних кольорах на чорному фоні прикрасили стіни будівель.

— Я розумію, — розповідає жінка, — що все має бути зроблено гарно і водночас просто, аби люди при потребі могли самотужки реставрувати ці малюнки.

Жінка багато працювала, щоб створити таку красу.
Жінка багато працювала, щоб створити таку красу.

Пані Наталія згадала польське селище Заліп’є неподалік Кракова: воно завжди квітуче, бо тут розписані не лише будинки, а й мости, колодязі, школа, церква, які стали експонатами–родзинкою для туристів з усього світу. Тут навіть проводять конкурс розписаних хат. І ця тенденція має ледь не сторічну історію. Вона одержала заохочення в кінці 194 0–х років з тим, аби допомогти полякам оговтатися після Другої світової війни.

Читайте також: Очі можуть сказати більше, аніж слова: на Волині художниця малює унікальні портрети.

— Якщо мені вдасться впродовж свого життя Дольськ зробити таким хоч частково, то я буду задоволена, — поділилася мрією лучанка, яка стала патріоткою прикордонного села.

А як мова зайшла про її хист до малювання (звідки він?), то відповідь була така:

— Коли українська жінка народжується, то вона не вміє варити борщ. Але ми знаємо, що кожна українка готує цю страву і робить це бездоганно. Так само і стосовно малювання — треба пробувати відкривати себе в цьому напрямку, і все вдасться. 

Telegram Channel