У волинському селі – майже 70 іноземних зятів

У селі Невір на Любешівщині налічується до семи десятків іноземних зятів. Є тут і родина, в якій заміж за іноземців вийшли наші землячки не одного покоління.

Про це пише Любешівська районна газета «Нове життя».

 Найстарша така сім’я – Євдокії та Миколи Оганових. Євдокія разом із односельчанками поїхала у тоді ще Кіровоградську область на заробітки. Там і познайомилася з жителем Нагорного Карабаха Миколою Вачагановичем. Ось тільки не думала тоді полісянка, що невдовзі долю свою поєднає з чорнявим красенем. А він, мабуть, це твердо вирішив. Бо ж зимової пори відважився вирушити у невідому далеку дорогу – в Невір, куди після заробітків повернулася дівчина, котра полонила його серце.

Так якогось вечора несподівано завітав на подвір’я батьків Євдокії. Але та спочатку ні в яку не хотіла мати нічого спільного з Миколою, випроводжала його додому. Однак батько пошкодував далекого гостя, який до того ще й, незвиклий до поліських зим, захворів (добирався ж пішки від Великої Глуші), зоставив на кілька днів. Так вірменин і залишився тут, бо ж усе-таки зрештою полонив серце нашої землячки. Щоправда, молоде подружжя виїхало спочатку в Нагорний Карабах. Там з’явилися на світ синок Вачаган і донька Нелі.
 

Але мирне життя молодої сім'ї умить перекреслила війна. Після поневірянь-переховувань у підвалах Євдокія вирішила вберегти дітей та повернутися у рідний Невір. Однак без коханого. Лише згодом він зумів приїхати в Україну. Відтоді тут і залишився. Роботящий, вродливий, спокійний чоловік швидко завоював авторитет у місцевих жителів. Влаштувався кочегаром у місцеву школу, побудував дім. Ось тільки надто рано згоріла його свічечка долі – стався інфаркт, коли був на заробітках у Росії.

Його ж кохана Євдокія доживає віку біля сина Вачагана, котрий поєднав долю із невіркою Любов’ю. Чотирьох діток послав подружжю Господь: двох синів і двох донечок. Їх усіх назвали Вачаган та Люба в честь своїх батьків – Миколою, Іваном, Оленою та Софією.

Ось тільки, виявляється, у мами пані Любові – Софії Мартинець, не лише зять Вачаган має іноземне коріння. У неї є ще два зяті – араби Мохамеди.

 

Загалом же у селі закордонних зятів до семи десятків. Понад 50 сімей можна нарахувати, які створили жительки Невіра із представниками Росії та Білорусі. Крім того, наші красуні-полісянки проживають і в інших далеких державах. Наприклад, Валентина Крицька, працюючи в Луцьку, познайомилася з турком. Поєднала з ним свою долю і тепер проживає в Туреччині.

Дві сестрички Наталка та Валентина зростали розумницями-красунями. Закінчили школу з відзнакою, навчалися в одному із харківських вишів. Першою стала студенткою Наталія. Там вона і познайомилася із марокканцем Мохамедом. Хлопець навчався на фармацевта в Запоріжжі. На вихідні поїхав у Харків до друзів. Полісянка, яку там випадково зустрів, відразу запала йому в серце. Так і розпочалася їхня історія кохання.

А буквально через кілька років у цій родині з’явився ще один нетутешній зять – жителя Палестини вподобала Валентина. Вона теж навчалася у Харкові, де й познайомилася зі своїм судженим – також Мохамедом і теж фармацевтом.

Тепер ці сім’ї проживають не в Україні – у Марокко та Палестині, мають свої фармацевтичні фірми. У Валентини є п’ятеро діток, у Наталії – двоє синочків-двійняток: один чорнявенький, інший білявенький, жартує директорка Невірської школи Раїса Крат. Саме вона детально й розказала про всі місцеві інтернаціональні сім’ї. А ще Раїса Василівна пригадала, що обидва зяті Мохамеди певний час проживали в Невірі. Тож нарівну із місцевими чоловіками й косили, й сіно гребли, і по ягоди ходили. Не цуралися сільської роботи й під час приїздів у гості до тещі. Нині ж через карантин спілкуються із рідними через Вацап. 

Та й на цьому перелік іноземних зятів у цій родині не вичерпується. У Наталки та Валентини є брат Віктор. Його донька Ірина Мартинець теж знайшла собі судженого у чужій країні – Ізраїлі. І тепер проживає далеко від отчого дому.
 

 

Загалом же, як зазначає директорка Невірської школи Раїса Крат, закордонних зятів у її односельців є до семи десятків. Так, більше п’ятдесяти сімей можна нарахувати, які створили жительки Невіра із представниками Росії та Білорусі. Крім того, наші красуні-полісянки проживають і в інших далеких державах. Наприклад, Валентина Крицька, працюючи в Луцьку, познайомилася з турком. Поєднала з ним свою долю і тепер проживає в Туреччині.

Тетяна Герасимик свого часу поїхала на заробітки в Чехію. Згодом була в Німеччині, а ще через деякий час переїхала в Бельгію. Там і знайшла своє кохання. Разом із дорослим сином, котрий уже теж має сім’ю, раніше намагалася щоліта приїжджати у Невір, аби провідати рідних. Нині ж, у зв’язку з карантином, позбавлені такої можливості, тож змушені обмежуватися інтернет-зв’язком.

Тетяна Багнюк зустріла свою долю на Півдні України. Певний час із судженим-молдаванином проживала у Невірі. Але все ж немісцевого зятя кликали рідні краї. Тому тепер подружжя із двома дітками мешкає у Придністров’ї.

А ось Алла Прокопчук вийшла заміж за етнічного німця. І вже років п'ятнадцять як оселилася на батьківщині чоловіка. Але рідне село не забуває – щоліта сюди навідується.

Тетяна Мельник поїхала на практику кухарем у Крим. Там познайомилася з місцевим татарином. Так і залишилася на півострові.

Людмила Гичук та Ольга Токарчук проживають у Польщі. Разом зі своїми судженими навідуються у рідний Невір час від часу. Але вже країна ближнього закордоння для них поволі стає рідною.

Наймолодшим же інтернаціональним подружжям у Невірі є Наталка Мельник та Худжамурод Шовалієв, які офіційно поєднали долі буквально кілька тижнів тому. Нині молода сім’я мешкає у цьому населеному пункті, а зять-іноземець звикає до сільських буднів. Наразі він по суті єдиний із усіх закордонних зятів саме у цій поліській глибинці. Але хтозна, чи це надовго. Адже не виключено, що у Невірі створиться ще не одна інтернаціональна сім’я.
Джерело: Любешівська газета «Нове життя»