ПОХОРОНИЛИ АНДРІЙКА БІЛЯ БАТЬКА

...Це було минулого вівторка. Єгер Тоболівського лісництва Камінь-Каширського спецлісгоспу Василь Куницький їхав на підводі грунтовою дорогою, яка проходить по тій місцині, де колись було село Грива (про те, як воно зникло з поліської землі, ми у свій час розповідали). В якийсь момент він помітив обабіч трошки розриту ямку — чи то собаки там греблись, чи якийсь звір. Зупинився. Підійшов ближче і побачив, що з піску видніється кофта.


Катерина ЗУБЧУК


Зараз у Камінь-Каширському районі, мабуть, нема людини, яка не знає про загадкове зникнення сім’ї Довжиків, про те, як на узліссі знайшли замордованого батька цієї родини, як шукають матір і двох синів. Отож, чоловік відразу запідозрив найгірше і поспішив у Новочервищенську сільську раду. Повідомив про те, що побачив, секретареві. А вже вона зателефонувала у міліцію.
На місце події виїхала оперативно-слідча група — працівники обласного управління і районного відділу внутрішніх справ, зокрема, криміналісти, судмедексперти, обласної і районної прокуратури. Коли почали розкопувати підозріле місце, то, побачивши кофту, спочатку подумали, що це захоронена жінка (якщо можна сказати “захоронена” — вбивці прикопали свою жертву в ямці півметрової глибини). Але згодом переконались, що це тіло юнака. Загинув він від наскрізних трьох поранень, очевидно, вогнепальних, хоч остаточного висновку судмедекспертів поки що нема.
На похорони прийшли жителі двох сіл — Волиці і Пнівне. В першому Андрійко народився, тут минуло його дитинство, у другому — жив останні п’ять літ, ходив у школу. Проводжали його в останню дорогу однокласники, інші учні. Встеляли цю останню путь ровесника, життя якого так рано обірвалось, живими квітами. Хоронили у середу. Але того дня домовину тільки опустили в могилу — не закопували. Рідні хотіли, щоб з Андрієм попрощався його брат Роман, якому уже вдруге довелося вирушати з Харкова, де вчиться, в рідне село. Печальні зустрічі, болюче прощання спочатку з батьком, тепер — з братом.
Яким був Андрій? На це запитання директор Пнівненської школи Іван Цісарук сказав:
— Дуже хороший хлопець. Не відмінник, але високий рівень знань мав. Організаторські здібності в нього були чудові. Навчався у десятому класі з посиленим опануванням математики.
Директор школи пригадав, що в кінці минулого року, коли готувались до новорічних вечорів, Андрійкові доручили бути Дідом Морозом. І того дня, коли сім’я Довжиків зникла, він мав їхати до Луцька з батьками, щоб купити костюм Діда Мороза. Мати відпросила сина з уроків.
Коли я була в селах Пнівне і Волиця після похорону Степана Довжика, то в розмові з людьми не раз чула, що сини в цій сім’ї — спокійні, роботящі. Про Андрійка, зокрема, односельчани говорили, що це “була така вже мила дитина”. Бог послав Ганні Довжик лише трьох синів, але вони замінювали їй і дочок. Не раз розповідала жінка, що навчились хлопці на кухні їй допомагати і в городі...
У складі постійно діючої слідчої групи, яка виїжджала на місце “ЧП”, був і старший слідчий обласної прокуратури Іван Касарда. В нього розпитувала я, зокрема, про ідентифікацію тіла загиблого. Іван Іванович розповів, що рідні впізнали Андрійка по одягу. А ще в даному випадку дуже допомогла інформація щодо хвороби хлопця. Наявність її підтвердилась при розтині.
Після того, як було знайдено тіло Андрія, ще меншою стала надія на те, що мати і другий син живі. Хоч є різні версії з приводу цього, які в інтересах слідства не розкриваються.
— Було б добре,— говорить Іван Касарда,— якби дружина Довжика, старший син знайшлись живими. Було б краще і для людей, які налякані такою розправою над цілим сімейством, і для слідства, бо це дало б шанс роздобути більше інформації.
Андрійка знайшли на відстані двадцять сім кілометрів від того місця, де був закопаний батько, за 950 метрів від траси Камінь-Каширський—Маневичі. Якщо взяти до уваги, що батькова перша могила була теж неподалік цієї траси, то напрошується думка, що й інших членів сім’ї Довжиків треба шукати вздовж дороги. Урочище Грива вже прочесали правоохоронці — з міношукачами, з собаками. Результат — нульовий. Якби ж то можна було, як кажуть, рука в руку пройти всю місцевість?! Але ж це сотні, тисячі гектарів! А ще ж літо — трава підростає на тих місцях, де нелюди схоронили свої жертви. Швидше всього, залишається сподіватись на випадок.