Наші почуття, навіть якщо вони без взаємності,— це багатство, яким треба вміти дорожити...
Наші почуття, навіть якщо вони без взаємності,— це багатство, яким треба вміти дорожити.
Катерина ЗУБЧУК
Лист двадцятидворічної дівчини “Я розчарувалась у хлопцях”, надрукований в сторінці “Любить! Не любить”, супроводжувався зверненням до читачів. Було сподівання, що відгукнуться і дівчата, в яких, можливо, інший погляд на сучасних хлопців (чи те ж розчарування), і самі хлопці. Адже на адресу їхнього “брата” в згаданому листі висловлювалось чимало не дуже приємних характеристик. Але, відверто кажучи, я не думала, що стільки прийде листів. І якраз від чоловічої половини. Напрошується насамперед висновок, що наша газета, зокрема її “любовний” розділ, цікавить молодих людей. Деякі з цих листів були надруковані. І коли повертатись до їх суті, то зводилась вона до того, що і в хлопців розчарувань не менше — “дівчину хорошу так само зараз важко зустріти”. Все це, звичайно, досвід окремої людини, суб’єктивні думки (а навіть соціологічному опитуванню не завжди можна стовідсотково довіряти). Але за ними прослідковуються сьогоднішні проблеми в стосунках молодих. Це дуже добре, що ми заговорили нині про “доросліший” шлюб. Про те, що перш як одружуватись, молоді чоловіки стараються стати на ноги, аби свою дружину не привести в дім батьків на їх же утримання. Це ж саме стосується і дівчат. Мати, яка дбає про майбутнє своєї дочки, ставить за мету, щоб допомогти їй здобути професію. Тобто дбає про те, щоб дочка могла забезпечити себе і свою дитину, якщо в житті “щось не складеться”. Але все-таки головне — почуття. Якщо вони є, то в стосунках молодих людей ніколи не візьме верх меркантилізм. Дівчина не судитиме про свого обранця перш за все по тому, на якій машині він їздить. Хлопець так само не шукатиме насамперед “тепленьких” тестів, які б дали за дочкою і квартиру обставлену, і автомобіль. Почуття — це те багатство, яке не купиш, не позичиш. А ось чи не обминуть вони вас, чи розпізнаєте ви справжнє кохання і збережете його?— це залежить і від характеру людини, і значною мірою від її виховання, батьківського прикладу, того середовища, в якому вона живе. З цього приводу цікаво висловився “представник чоловічого племені 31-ого року від народження Олександр М. з Шацького району: “А яке виховання дасть своїм дітям майбутня мама, коли у неї в п’ятнадцять років уже декілька партнерів (щоб не бути гіршою за подруг), на обличчі — кілограм косметики, щоб приховати ранні сліди дорослого життя, в зубах — цигарка?! Якщо п’ятнадцять—двадцять літ тому такі дівчата були швидше винятком, то тепер це вже норма і, навпаки, рідко зустрінеш справді розумну, хорошу дівчину чи молоду жінку...”. Дісталось від Олександра і чоловічому племені. На його думку, для сучасних “лицарів” головне — щоденні гульки, дискотеки, нічні забігайлівки... “Чим може вразити “джентльмен”, від якого тхне перегаром, який не може зв’язати кілька найпростіших слів без “б...”, а дівчина для нього — це тюлька, шалава...”. І що цікаво, а ще більш смішно, як зауважує наш читач: такий “джентльмен” хоче собі за дружину дівчину щонайменше з обласного конкурсу краси. Ті, що просиджують за пляшкою, вважають себе “нєотразімимі пацанамі”. Такі чоловіки зазвичай обирають собі не дружину, скільки служницю, рабиню, яка повинна вести себе тихенько, не перечити, підносити усе на таці і, боронь Боже, якесь зауваження зробити такому “цабе”. Про які високі почуття тут можна говорити?! І якщо в листі від пана Олександра — різносторонній погляд на стосунки сучасних молодих людей, на те, які цінності сповідують сьогодні дівчата й хлопці, то в іншому — повна чоловіча солідарність. Коментуючи лист двадцятидворічної дівчини з приводу її розчарування, “Marcos” (так назвався цей автор) пише: “Дорікаючи хлопцям за егоїзм, наша “принцеса”, очевидно, не дуже придивляється до самої себе. Вона зізнається, що її перше кохання було просто захопленням. Це означає, що ця особа безсовісно дурила своєму залицяльнику голову...”. Є в нього відповідь і на те, чому “багато розумних, здорових, сильних хлопців спивається”. На думку Marcosa, одна з основних причин цього — дівчата. Точніше — нерозділене кохання. Дівчата бачать, що задля них хлопці готові зорі з неба дістати, і починають статевий відбір за Дарвіном. “Наша героїня не подумала: а, може, причина того, що її бой френд п’є,— у ній самій? Хлопець, якого покинула дівчина, не може не відчути приниження. Нашій героїні і невтямки, скільки людей вона принизила...”. Цей автор пішов далі у своїх роздумах про сім’ю. Він зачепив і подружню вірність, і зраду. Навіть висловився за узаконення проституції. Мовляв, треба “відкрити жіночі й чоловічі публічні будинки, де кожен зможе задовольнити свою статеву потребу, отримати ласку і любов — нехай і за гроші. Нехай це буде ілюзія (а що в житті не ілюзія?)”. Але це вже інша тема, яка мало стосується сьогоднішньої розмови про почуття, які все-таки є визначальними у житті. Бо коли людині доля посилає ці почуття, то незалежно від того, чи відповідають їй взаємністю,— вона повинна бути вдячна цій долі. І навіть втрачене кохання — це завжди якоюсь мірою є надбанням. Іра з Луцька, яка підключилась до обговорення стосунків між молодими людьми, якраз про це пише: “Мені також відоме почуття нездійсненного кохання. Я зі своїм коханим була разом півтора року. І тепер з гордістю можу сказати, що за той час, поки ми зустрічались, я змінилась у кращу сторону. Я навчилася найголовнішому в цьому житті — любити все таким, яким воно є, і пробачати, як би боляче не було... Я вважаю, що коли ти кохаєш чи кохав, то ніколи не зможеш зробити людині, що стала тобі близькою, боляче, не образиш її... У моєму житті було багато падінь, та я піднімалась і йшла далі. І вдячна Богові за всі падіння, розчарування, бо саме вони навчили мене жити і правильно поводитися в тій чи іншій ситуації. Якби не було нічого поганого, я б не знала, що таке добре. Як мовиться: “Хто не їв гіркого, той не знає, яке солодке на смак”. А ось рядки ще з одного листа, авторка якого назвалась Емілією: “Іноді можна почути: навіщо, мовляв, зустрічатись, якщо потім чекають страждання? На мою думку, не кожному судилось пережити ці почуття (і любов, і страждання, коли ця любов без взаємності). Але якщо вже їх доля дарувала, то треба “випити до дна свою чашу”. Мені зараз після розлуки з коханим погано. Але я щаслива, бо пізнала ніжне почуття. Мене воно дуже змінило. І я можу лише пошкодувати тих, хто живе на самоті, в кого серце мовчить і черствіє душа...”. Історій про втрачене кохання — дівочих зізнань — в редакційній пошті особливо багато. Воно й не дивно — жіноцтво емоційніше. Кожна “втрата кохання” сприймається ним, як крах життя. У таких ситуаціях багатьом просто необхідна допомога психолога. І листи в редакцію пишуть якраз такі дівчата, що шукають, якщо не допомогу, то хоч можливість бути почутими. Якось я прочитала двадцять п’ять правил, дотримуючись яких, можна вдало вийти заміж. Ці правила для дівчат розробили професійні психологи — американці Філіп Соллерс та Джулія Крістева. Ось лише деякі з них: “Не поспішайте розкривати перед мужчиною душу — жоден з них не бажає вішати собі на шию проблеми, які вас турбують”, “Будьте щирою, але загадковою, оскільки мужчини обожнюють таємницю”. І, нарешті: “Не сподівайтесь, що він зміниться, і не намагайтесь його змінити. Мужчина за суттю своєю — істота, не схильна до перемін. Перерахуйте його недоліки і задайте собі питання, чи зможете ви змиритися з ними”. Якщо зможете, то це означає, що поряд з вами людина, яку ви по-справжньому кохаєте.
