Лучанка Анна Литвинюк не один раз доводила, що українці спроможні навчатися в будьякому університеті світу...
Лучанка Анна Литвинюк не один раз доводила, що українці спроможні навчатися в будьякому університеті світу. Вона з відзнакою закінчила американську школу, навчалась у коледжі Європи у Варшаві, мала можливість навчатися в аспірантурах університетів Лондона і Флоренції. Сьогодні вона здобуває наукову ступінь доктора права в університеті Регенсбурга (Баварія)
Олександр ПИРОЖИК
ПЕРША НЯНЯ БУЛА АФРИКАНКОЮ – Звідки, Аню, такий потяг до іноземних мов? – До англійської мене привчали ще до народження. Коли мама була вагітною, купила підручник з англійської, хотіла, щоб її дитя добре знало мову. Моя перша няня була англомовною. Батьки закінчували Донецький медінститут, хотіли довчитися разом. Знайшли мені няню – темношкіру африканку, яка співала мені англомовних колисанок. Мабуть, усе це десь у підсвідомості й залишилося. – Хіба ти не корінна лучанка? – Луцьк — моє рідне місто, мої перші спогади пов’язані саме з ним. Хоча у паспорті місцем мого народження записано Донецьк. На Донеччині я прожила всього рік, після цього батьки переїхали на Волинь. Батькові пропонували престижну роботу у крупних промислових містах, але він вирішив повернутися на рідну землю… Я навчалась у луцькій школі №18, яку в той час реорганізували в школугімназію. Обрала гуманітарний клас із посиленим вивченням англійської та французької. Вчителька англійської виявилася дуже вимоглива. Я починала з трійокчетвірок, не справлялася… Однак Вікторія Володимирівна Поботаєва була невмолима: “Аня, ти можеш ліпше!”. Поступово я стала отримувати п’ятірки. Потім так полюбила англійську, що вирішила стати перекладачем. Моя ж вчителька мене й відрадила: мовляв, мова має бути лише допоміжною до основного фаху: перекладати маєш не ти – перекладати мають тебе…
З ГРАМОТОЮ ВІД БІЛЛА КЛІНТОНА – Я постійно брала участь в олімпіадах, багато їздила. У 9 класі виграла міську, потім обласну олімпіади з англійської, поїхала на республіканську... Того ж року взяла участь у конкурсі на право навчатися в американській школі, що проводив уряд США. Конкурс був шалений: із 800 бажаючих на Волині обирали 8. Я успішно пройшла два етапи, на третьому спіткнулася. У 10 класі вирішила повторити спробу. І таки виграла цей конкурс! – І поїхала до США? – По закінченні 10ого класу, у серпні 1996ого. Потрапила до містечка Оукавіль поблизу Сент Луїсу (штат Іллінойс). З собою узяла підручники за 11ий клас української школи, паралельно освоювала і американську, і нашу програми. Мене направили в 11ий клас їхньої школи, але я попросилась у 12ий. Викладачі провели тестування й погодилися, що мені під силу виконати програму випускного класу. Я виконала її на “відмінно”, отримавши диплом випускниці американської школи. Повернулася в Україну з грамотою від Президента США Білла Клінтона “за високі академічні досягнення”. – А як же українська школа? – Фактично закінчувала її заочно. Приїхала з Америки якраз на випускні іспити. Склала їх на “відмінно”, школу закінчила із золотою медаллю. – Чому вирішила обрати фах юриста? – Свій вибір я певною мірою зробила в США. Мені дуже сподобався курс правознавства, особливо дебати, які практикують в їхніх школах. Я так цим захопилася, що практично всі тести виконувала на максимальну кількість балів. Тому взялася обирати фах, який був би пов’язаний і з мовами, і з правознавством. Водночас вирішила: навчатимусь в Україні. Вища школа в США має свої плюcи, дає глибшу підготовку з профілюючих предметів. Та я вважаю, що загалом наша вища освіта ліпша – через її більш універсальне, широкопрофільне, світоглядне спрямування…
У ТОВАРИСТВІ ДІТЕЙ ПОСЛІВ І МІНІСТРІВ – Мій вибір припав на Інститут міжнародних відносин у Києві. Сподівалася, здам перший іспит на “відмінно” – і буду зарахована. Однак вимоги були надто високі, тож з профілюючого предмета я отримала “добре”. Вирішила йти до кінця, решту іспитів склала на “відмінно” – і стала студенткою факультету міжнародного права. Зі мною навчалися діти послів, керівників міністерств і відомств. Хоча жодних привілеїв чи переваг вони не мали. Викладачі цінували знання, а не статус батьків. Ми ввели в моду спілкуватися виключно українською. Література, підручники з фаху тоді були переважно російськомовні, тож ми вправлялися, хто ліпше перекладе українською. Я здружилася з Богданою Тарасюк, донькою міністра закордонних справ... – І з таким дипломом повернулась працювати в Луцьк? – Вирішила якийсь час побути поруч з батьками. На той час брат Юра теж уже навчався в Києві, на тому ж факультеті. До того ж, я щиро прагнула довести, що Європа має починатися не зі столиці, а з регіонів. Задалася думкою показати це на прикладі Луцька, підняти престиж нашого міста серед наукових кіл Європи. Почала викладати у Волинському держуніверситеті, спершу міжнародне приватне право, згодом – порівняльне право. – Якщо порівняти наше право з європейським… – На папері Конституція України чи не найдосконаліша в світі. Але постає питання: як реалізуються ці норми на практиці, яким чином наші суди їх тлумачать? Наріжним каменем американської і європейської правових систем є захист прав людини. У конфлікті “людина проти системи” їхні суди стають на захист саме людини. У нас же демократичні принципи носять лише декларативний характер, на практиці вони не спрацьовують. – У нас: хто сильніший, у того й більше прав? – У нас на папері – права, а на практиці – “понятія”, якими насправді й регулюються суспільні стосунки. Як людина академічна, донедавна я з цим не зіштовхувалася. Але під час цьогорічних виборів відчула на собі – і вжахнулася! Якби такі вибори відбувались у цивілізованій країні, той, кого оголосили переможцем, ніколи б ним не став… Можу це констатувати, оперуючи конкретними судовими рішеннями. Мені доведеться говорити про це за кордоном, і тепер я маю на це цілковите право.
ЛОНДОН ДОВЕЛОСЯ ПОМІНЯТИ НА БАВАРІЮ – Я не полишала думки довести Європі, що українці – інтелектуальна нація. Рік тому виграла стипендію Європейської комісії, єдину для України, поїхала навчатись у коледж Європи у Варшаві. Осередків цього коледжу в Європі лише два – у Бельгії та Польщі. Це – як Гарвард чи Оксфорд у США, тільки з європейських дисциплін. Отримала диплом магістра з європейських міждисциплінарних наук за спеціалізацією “Право Європейського Союзу”. – І знову повернулася до Луцька? – Лише для того, щоб перевести подих. Знову подала заявку на навчання, цього разу в аспірантуру університету Лондона. Виграла конкурс, але не встигла знайти собі грант на оплату навчання, “не вписалась” у терміни подачі заявок. Європейська система передбачає, що для оплати навчання в аспірантурі треба знайти собі грантодавців. Гарантія того, що ти їх знайдеш, – тема, варта наукового дослідження. Навчання там триває три роки, повна вартість – близько 16 тисяч євро в рік… – Таких грошей у тебе, звісно, не було. – Я шукала варіанти. Домовилася з науковим керівником, що перший рік оплачуватиму навчання частинами, приїжджатиму до Лондона лише на лекції та іспити. Тим часом підберу собі гранти. Я вже навіть знайшла трьох грантодавців, які готові були оплатити моє навчання на другому курсі. Однак таку форму аспірантури не зрозуміли у посольстві Великобританії. Вони дуже ревно ставляться до всіх, хто в’їжджає у Лондон. Поставили умову: або сплачуй за весь період навчання, або візи не відкриємо. Для мене то був і відчай, і образа… Я могла рік перечекати, але вирішила не принижуватися. Я розпочала пошук інших навчальних закладів, де могла продовжити наукові дослідження. Мала пропозицію з університету Флоренції, адже італійською я спілкуюся вільно. Однак паралельно подала заявку через німецьку програму академічного обміну. Виграла стипендію від уряду Німеччини на проведення досліджень зі своєї проблематики в університеті Регенсбурга (Баварія). Згодом мені запропонували стати науковим співробітником університету, продовжити роботу над темою у докторантурі. На той час я підписала контракт із Луцьким представництвом університету „Україна”, тож попросила в німців час на роздуми. До того ж, в Україні розпочалися вибори, і я хотіла бути у вирі подій. Тепер вирушаю до Німеччини, і в найближчі два роки писатиму там докторську роботу з європейського і конституційного права, зокрема з проблематики наближення українського законодавства до законодавства Євросоюзу. – Як часто зможеш відвідувати Луцьк? – Думаю, раз у півроку. На європейські Різдвяні та літні канікули. – Ти вирушаєш у вир мундіалю. За наших там уболіватимеш? – Aякже. Якщо випаде нагода, постараюсь відвідати хоча б один із матчів за участю нашої футбольної збірної...
