СУД ЗАХИСТИВ ПОТЕРПІЛОГО

Квартира повернулася господареві, котрого шахраї з неї виписали і відправили в... Цумань.

Олександр НАГОРНИЙ

У матеріалі “А полювання за квартирами триває?” (Волинь” за 29 червня ц. р.) повідомлялося про остаточне покарання учасників злочинного угруповання після розгляду апеляційних скарг. Залишились потерпілі зі своїми проблемами, пов’язаними з проданими і перепроданими квартирами. Напевне, до потерпілих можна віднести і тих безневинних людей, котрі купили перепродане кілька разів житло, зробили ремонт, а тепер до них мають претензії. Тож і рекомендується добре вивчати, хто стоїть за житлом, яке купуєш.
Чого гріха таїти: дехто з постраждалих, що втратили квартири, зловживав спиртним, вірив солодким словам циганської братії та її поплічникам, хотів мати якусь вигоду, вести з ними спільний (!) бізнес. Вони достатньо натерпілись за свою довірливість і зв’язки з особами циганської національності. До них належить і Юрій Попов (раніше до вирішення справи в суді з етичних міркувань не називали його прізвище), про митарства якого ми розповідали в замітках із залу суду.
Так, він у 2003 році підтримував контакти з циганами, навіть вірив, що йому нададуть якусь роботу, заходив у бар на їхнє запрошення, їздив з ними в Ківерці оглядати якусь хату і т. д. Відчувши в чоловіка слабинку, цигани фактично ув’язнили його в Ківерцях, тримали напівголодного, споюючи, погрожували, а коли він утік до Луцька, то ще й побили. Після втечі Попов звертався в Луцький міськвідділ внутрішніх справ, але там “по поняттях” розібрались і відправили його знову в циганське лігво. А тим часом йшла інтенсивна атака з метою захоплення його двокімнатної квартири в центрі Луцька і подальшого продажу.
Безумовно, Юрій Попов самостійно, наче без явного примусу, підписував необхідні документи, оглядав квартири, які йому ніби пропонували в доплату. Але треба зважити, що його всюди конвоювали цигани, які вели себе нахабно і впевнено навіть у міліції.
Як твердив на суді Юрій Попов, він підписав доручення на право розпоряджання майном працівнику Волинського агентства нерухомості в автомобілі в присутності братів Чудіків, котрі згодом були засуджені на тривалий строк ув’язнення. Вони ж його очікували в автомобілі, коли привезли з Ківерців, щоб підписав договір-купівлю в нотаріуса. Циганською “ордою” прийшли в його квартиру, щоб спакувати речі і вивезти в інше місце.
Тим часом сума за двокімнатну квартиру в договорі значилась мізерна — 7 706 грн., але він її не отримав. Три тисячі доларів, які хтось з Волинського агентства нерухомості передав циганам нібито для Попова, також навіть у руках не тримав. Нарешті об’явилась покупець — Елла Голік, що тоді стажувалась у Волинському агентстві нерухомості, котра запропонувала оглянути луцькі квартири, куди мали поселити Попова (до речі, в одну з них його уже возили цигани). Однак ситуація змінилася, бо сусіди Попова заступились за нього, не допустили виселення, викликали міліцію, тож він уже не хотів ні грошей, ні іншої квартири. Однак Юрій Попов отримав у Луцькому міськвідділі міліції паспорт з повідомленням, що він виселений в... Цумань (ні будинку, ні вулиці не вказано) — постарались працівники відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Луцького МВ УМВС України в області.
25 грудня 2004 року Елла Голік звернулася в суд з позовом про захист прав власника — з проханням виселити Попова без надання іншого житла. Незважаючи на покази Попова та свідків про те, що договір купівлі-продажу був укладений під фізичним і психологічним тиском, Луцький міськрайонний суд (головуюча Валентина Пушкарчук) 21 липня 2004 року прийшов до висновку: угода укладена добровільно, спірна квартира правомірно належить Голік. Зокрема, заслуговує на увагу такий висновок суду: “В судовому засіданні не встановлено будь-яких порушень закону при укладенні даної угоди, невідповідності її вимогам закону або укладення недієздатною особою чи укладення внаслідок обману, насильства, погроз чи збігу тяжких обставин... Факти вчинення тиску не знайшли свого підтвердження. Була винесена постанова про відмову в порушенні справи про шахрайство”. Як бачимо, міліцейські чини і суд спрацювали в одному руслі. Фактично, не отримавши на руки ні копійки, чоловік позбувся квартири, до речі, не мав жодної заборгованості по сплаті за комунальні послуги.
На щастя, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду (головуюча Оксана Завидовська, судді Людмила Мудренко, Валентин Подолюк) розглянула 12 січня 2005 року апеляційну скаргу Юрія Попова на рішення міськрайонного суду і вирішила, враховуючи всі обставини, накласти арешт на спірну квартиру. Таким чином, хоч її власником і вважалась Елла Голік, фактично Попов у ній продовжував проживати, а не в Цумані. 10 лютого 2005 року було порушено кримінальну справу проти шахраїв. У ході її розслідування УБОЗом та відділом карного розшуку УМВС України в області було виявлено десять фактів незаконного заволодіння квартирами громадян.
І ось 29 червня 2006 року уже згадувана колегія суддів апеляційного суду розглянула апеляційну скаргу Попова і її задовольнила: визнала договір купівлі-продажу квартири недійсним. Заслуговує на увагу такий вердикт суду: “Договір купівлі-продажу квартири (називається адреса) був укладений Поповим Ю. В. внаслідок застосування до нього суспільно-небезпечних діянь особами, які не були стороною при укладанні даного правочину, але відмова потерпілого від його укладання могла реально спричинити шкоду здоров’ю і життю продавця...”.
Цікаво, якщо ті особи не були “стороною при укладанні договору”, то чого так старалися? Чому так легко, наче гонорар, забрали Чудіки три тисячі доларів, які нібито були передані Попову? Чому так заповзялися викинути з квартири? Звісно, ці риторичні запитання не до суду.
Для Юрія Попова, котрий зав’язав стосунки на свою голову з шахраями, ця історія завершилася більш-менш щасливо. Хоча цілком ймовірно могло бути і таке, що йому довелося б бомжувати в Цумані. Подібні прецеденти були.
Насамкінець хочеться ще раз констатувати, що правоохоронні органи зреагували на повідомлення громадян із запізненням. Принаймні, керівник однієї поважної установи в редакції твердила, що ще п’ять років тому повідомляла міліцію про формування злочинної циганської групи, але натомість у цій групі з’явився колишній помічник прокурора, котрий почав “відкривати двері ногою...”.