«Ромі - двадцять шість. Ще три місяці тому він хрестив мою донечку», — спогади про загиблого товариша - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.19 € 32.29
«Ромі - двадцять шість. Ще три місяці тому він хрестив мою донечку», — спогади про загиблого товариша

Захисна каска Романа вся покрита брудом і засохлою кров'ю.

«Ромі - двадцять шість. Ще три місяці тому він хрестив мою донечку», — спогади про загиблого товариша

Куля прошила каску наскрізь: побратими розповіли подробиці поранення померлого сьогодні в лікарні воїна Романа Дзюбенка

Поранення молодший сержант 92-ї ОМБр Роман Дзюбенко зазнав на Луганщині, неподалік Новоолександрівки.

Як передає Цензор.НЕТ, кореспонденти АрміяІnform дізналися подробиці обстрілу, під час якого Роман Дзюбенко зазнав поранення. Спілкування з воїнами відбулося, ще коли Роман боровся за життя в лікарні.

Його побратими показали захисну каску Романа - вона вся покрита брудом і засохлою кров'ю. Ворожа куля прошила її наскрізь, залишивши дуже мало шансів на виживання воїну.

Коли почався обстріл, Роман Дзюбенко ніс бойове чергування на одному з постів. Разом із ним був і його друг Дмитро, який згадує таке:

«Спочатку ми почули, як поряд ліг ВОГ. Доповіли, що почалися провокації. Вже за кілька хвилин по нас відкрили вогонь з кулемета. Били прицільно. Перша черга пройшла над нами. Ще за мить я побачив, як Рома зробив крок і різко впав на дно окопу. Перша думка — напевно, підсковзнувся, багнюка ж ледь не до колін. Я покликав його, та він не реагував. Тоді й зрозумів, що трапилося найгірше».

Про пораненого бійця розповідає його кум — Дмитро. Він служить у тому ж підрозділі, що й Роман Дзюбенко.

Дмитро не розгубився. Він швидко підскочив до друга. При тусклому світлі кишенькового ліхтаря оглянув його. Побачив вихідний отвір на касці. Зрозумів, що куля пройшла навиліт.

«Я обережно зняв з нього бронежилет. Подивився, чи немає інших поранень, — розповідає Дмитро. — Рома не подавав жодних ознак життя, його пульс був дуже слабкий. Негайно зв’язався по рації з медиками. Кількома словами описав характер поранення. Черговому ВОПу сказав, щоб терміново готував евакуацію. Я притримував голову Роми. Мої руки, одяг, здавалося, все навколо було просякнуто кров’ю. Медикам знадобилося близько десяти хвилин, щоб дістатися до нас. Мені цей час здався вічністю…»

Медики, що чергували в той час на позиціях, діставшись до бійця швидко надали першу допомогу та почали евакуацію. Володимир Борисович був одним із тих, хто прийшов на допомогу пораненому.

«Стан Романа був вкрай важкий. Він втратив багато крові. Потрібно було негайно стабілізувати його прямо в окопі, — розповідає Володимир. — Разом з Владом, теж бойовим медиком, під’єднали йому «вену». Почали інфузійну терапію. До точки евакуації майже кілометр. Хлопці несли його на ношах. Через вузькі окопи ноші доводилося високо піднімати. Робили все швидко, але максимально обережно, щоб не впустити та не завдати ще більшої шкоди. В’язка багнюка, м’яко кажучи, не сприяли процесу. Я дуже вдячний групі евакуації. Попри всі складнощі, вони дуже швидко донесли бійця до машини». 

Про пораненого бійця розповідає його кум — Дмитро. Він служить у тому ж підрозділі, що й Роман Дзюбенко.

«Ромі двадцять шість. Ще якихось три місяці тому він хрестив мою донечку, — ледь стримуючи хвилювання говорить військовослужбовець. — Веселий, завжди допомагає, нікого не кидає у біді. Ми з ним обидва місцеві, разом вчилися в одній школі. Я знаю його з дитинства. Торік Рома одружився. Його сину усього пів року. Дуже сумно… Важко говорити. Не можу їсти чи спати. Постійно телефоную його рідним, запитую, чим можу допомогти».