Крик душі: село на Волині задихається від відсутності нормальної дороги

У розмовах, що стосуються населених пунктів,територіально віддалених від центральних сполучень, ми нерідко вживаєм означення «на периферії». Буває ж, маємо на увазі не стільки кілометри доріг, як неможливість безперешкодно дістатися до необхідного місця призначення. Повертаючись, нещодавно, з чергового журналістського відрядження, поспілкувалася із мешканкою села Диковини на Горохівщині на тему, яка чи не найбільше турбує її односельчан, або, як то кажуть, болить… 

Попри те, що місцина вражає первозданною мальовничістю природи, щедрістю земель і добротою тутешніх людей, особливу незручність доводиться терпіти через украй розбиті дороги. 

Попри те, що місцина вражає первозданною мальовничістю природи, щедрістю земель і добротою тутешніх людей, особливу незручність доводиться терпіти через украй розбиті дороги. Саме ця проблема є причиною багатьох нереалізованих можливостей практично усіх верств населення. Довгий час для вирішення нагальних питань за межами населеного пункту селянам доводиться задумуватися, яким чином доведеться добиратися до того чи іншого місця. У разі, якщо зранку вирушити в дорогу єдиним рейсовим автобусом, що курсує вказаною територією, назад повернешся лише увечері.Потерпають через згадану проблему й маленькі здобувачі знань, які змушені затемна мандрувати до зупинки, звідкіля шкільний автобус довезе їх до навчального закладу, що знаходиться в селі Мерва.До речі, чимало багатодітних сімей мешкає в Диковинах. Заручниками непростої ситуації стає молодь, яка не бачить перспективи в провадженні професійної діяльності на рідних теренах. Із понад тридцяти місцевих школярів, багато кому мріється відвідувати заклади позашкільної освіти, розвиватитворчі й мистецькі здібності. А скільки ж талановитих особистостей виховала благодатна місцина! Гірко й те, що пустками стоять сільські будиночки, до котрих не повернулися корінні мешканці, осівши там, де трохи більше можливостей для повноцінного існування. 

…Звичною стала картина, коли старенька бабуся, пошерхлою від років та праці рукою, поправляє посивіле волосся, що вибилося з-під квітчастої хустки, і чекає найрідніших внучаток, або й правнуків. Вже й пирогів напекла, з вишнями… Он деревце, яке ще батько її посадив, а воно й досі родить! Тільки найрідніші знову затримуються… Зателефонували, що передадуть гостинців, бо автомобілем їхати не дуже хочеться. Ремонтувати довелося після минулої поїздки сільським бездоріжжям… 

Багато до чого змушені пристосовуватися мешканці Диковин. В тому числі, самостійним замощуванням дорожніх вибоїн. Щиро сподіваються на сьогоднішню владу, прагнуть бути зрозумілими й почутими. 

Читайте також У Луцьку на рік хочуть перекрити міст​.

Вразило, безумовно, й те, що розповідь жінки була позбавлена будь-яких нарікань. Тільки жаль і надія невидимою ниткою вплелися в сказане. Сама ж вважається багатодітною матусею, щоденно вимолює прихильності долі для своїх соколяток. Разом з односельчанами плекає бажання, абикороткий термін «периферія» ніяким чином не торкався добрих родинних взаємин. 

Галина ДМИТРУК.