Кожен раз, коли в’їжджаю в Нововолинськ або ж повертаюсь у зворотному напрямку, мою увагу привертає берізка, яка росте обабіч дороги поблизу колишньої четвертої шахти — нинішнього шахтоуправління...
Кожен раз, коли в’їжджаю в Нововолинськ або ж повертаюсь у зворотному напрямку, мою увагу привертає берізка, яка росте обабіч дороги поблизу колишньої четвертої шахти — нинішнього шахтоуправління. Її посадили батьки, щоб увічнити пам’ять про свою дитину — дочку, яка стала жертвою негідника. Правда, держава його теж позбавила життя (на той час діяла виняткова міра покарання за особливо тяжкі злочини — розстріл), але від того не легше ні потерпілій, ні її родичам
Анатолій СОЛОВ’ЮК, колишній прокурор-криміналіст, старший радник юстиції
... Ранковий сон був міцний, але телефонний дзвінок перебив його — телефонував черговий обласного управління міліції, який повідомив, що в зв’язку з скоєним важким злочином у Нововолинську туди терміново виїжджає оперативно-слідча група. Роздумувати не випадало. Мені не раз доводилось їздити за ось такими дзвінками у вихідні, святкові дні, нерідко серед ночі. З місцевими правоохоронцями оперативно накреслили можливі версії, що потребували перевірки. Нишпорки пішли в люди, а я зі слідчим прокуратури,спеціалістами-криміналістами, судовими медиками та прокурором міста Олександром Онищуком приступили до огляду місця події та навколишньої місцевості — дівчину-дев’ятикласницю знайшли вбиту та прикопану в траншеї для прокладання труб. І ось за 32 метри від місця, де було знайдено тіло потерпілої, саме Онищук разом зі своїм водієм виявили щось прикопане. Коли заглибились, то там знайшли господарську сумку, де був деякий одяг дівчинки та продукти в пакетах та банках. Склавши схему та протокол огляду місця події, сумку для детального огляду привезли в прокуратуру. Поряд з іншими речами там знаходилась літрова банка олії, на якій в одному місці через масний покрив проглядався відтиск пальця. Особливої надії він не вселяв, бо відтиск міг бути залишений продавцем, потерпілою, сестрою. Адже з’ясувалось при проведенні першочергових оперативно-слідчих заходів, що дівчина їхала з Луцька, відвідавши сестру, яка проживала в селі, і купляла їй деякі продукти. Необхідно було мати зразок відтиску, а він був залитий олією. Банку вирішили надіслати в експертну установу. Перед направленням спробували самостійно отримати з нього копію. Передбачена в криміналістиці методика виявлення та фіксація слідів рук за допомогою хімреактивів та порошків не підходила; лабораторних приладів під рукою не було, а начальство теж тиснуло. І правильно робило. Йшлося про загрозу для інших людей. Цифрових фотоапаратів не було, комп’ютерів та поліграфів — також, а тому я вирішив зафіксувати цей слід звичайним «Зенітом», використавши подовжувальні кільця, щоб змінити фокусну віддаль. Зробивши декілька кадрів, фотоапарат закрив у сейфі слідчого. Наступного дня перший заступник начальника обласного управління міліції Василь Ковальчук не зайшов, а влетів у кабінет слідчого прокуратури, з яким ми готували по справі процесуальні документи, і повідомив неприємні вісті. З експертної установи повідомили, що сліди зафіксувати та скопіювати не вдалось. А що, якщо це слід вбивці? Втрачено важливий доказ. Я почав його заспокоювати: «Василь Семенович! Не хвилюйтесь. У нас є ще непроявлена плівка». Фотознімок виявився не ідеальним, бо ж слід був залитий олією та мав часткове динамічне зміщення, але для порівняльного дослідження придатний. І експерти-криміналісти взялися за порівняльне дослідження: «перелопатили» вручну з лупою в руках кілька десятків сотень дактокарт підозрілих осіб та працюючих на будівництві заводу СТО «хіміків» (осіб, яких засуджували до виправних робіт). Однак результатів на першому етапі досягнути не вдалось та й впевненості в тому, що на дні сумки, на банці, злочинець міг залишити відтиски свого пальця, не було. Паралельно відпрацьовувались інші версії. У цей час в одного з місцевих керівників правоохоронних органів виникло підозріння, що до цього вбивства причетний юнак, який їхав з потерпілою в автобусі з Луцька. Він привів його в прокуратуру, щоб допитати, бо, мовляв, це він скоїв злочин. Начальник навіть збирався пояснити обставини, за яких це сталося. Словом, хотілося продемонструвати ініціативність перед начальством. Після короткої розмови з юнаком ми дійшли висновку, що до цього злочину він не причетний і тут же його відпустили, хоч з нами вперто не погоджувались автори цієї версії. Продовжували працювати вдень і вночі, ніхто не рахувався з часом, рідко обідали і багато сперечались. Все ж вирішили йти по другому колу. Відібрали дактокарти найбільш зухвалих підозрюваних «хіміків». Коли стали повторно їх вивчати, то на одній, до речі, — третій по порядку, помітили, що відсутній відтиск одного пальця. Начальник спецкомендатури нам повідомив, що в умовно засудженого Осипенка частково ампутований безіменний палець. Тоді ми пригадали, що при огляді місця, де була закопана сумка потерпілої, у траншеї, в якій була прокладена, але ще лише трохи присипана каналізаційна труба, на стінці знаходились вертикальні заглибини від рук, коли злочинець її прикопував, але в зоні умовної дії безіменного пальця такої заглибини не було. Ми почали ретельно вивчати цю дактокарту. Особливу роль в дослідженні зіграв місцевий експерт-криміналіст: він категорично стверджував, що це відтиск пальця Осипенка. Пізніше це підтвердили і у Львівському відділенні Київського науково-дослідного інституту судової експертизи (тепер це самостійний інститут). Але ще задовго до підтвердження інститутом правильності попереднього висновку експертами ми розпочали роботу по перевірці Осипенка на причетність до вбивства. Приблизно за годину він вже дав покази про обставини скоєного ним вбивства. Проведене відтворення обстановки і обставин події та інші зібрані у справі докази повністю довели вину Осипенка в скоєнні цього важкого злочину. Після закінчення справи її розглянув Волинський обласний суд. Вирок був, на нашу думку, справедливий — виняткова міра покарання — розстріл. Цей випадок зайвий раз доводить, що розкриття злочинів — результат терпеливої чорнової роботи спеціалістів-професіоналів. ... Ніколи віршів не писав, а тут з душі вирвались такі рядки про берізчині сльози: Біла берізонька-краса, Як тілечко дитяче. А як до неї придивлюсь, То завжди вона плаче.
А її листя шелестить І вдень, і серед ночі. Немов – «Люблю тебе, життя!» – Шепчуть уста дівочі.
