-Яка ж професія підходить саме мені? — думала схвильовано, спираючись ліктями об стіл, тримаючи в руках голову, пані Надія М...
Мая ГОЛУБ
-Яка ж професія підходить саме мені? — думала схвильовано, спираючись ліктями об стіл, тримаючи в руках голову, пані Надія М.
Згадувала минулі моменти свого життя... Вона здобула вищу освіту і працювала вчителем трудового навчання. Надія турботливо навчала своїх підопічних креслити майбутні нові вироби на папері, шити, куховарити. Та робота забирала дуже багато часу, а приносила невеликі гроші, до того ж у неї і своїх двоє дітей та ще виховує їх без чоловіка. Хотілося їй поїхати в Польщу на заробітки, працювати на швейній фабриці. А що? Вона хороший спеціаліст, вміло управляється зі швейною машинкою, нерідко шиє одяг для себе. Подруги часто запитують: “Де ти взяла таку кофтинку?”. А вона з гордістю: “Це моя робота!”. Але довелося змиритися, що не поїде, хоч і мріяла заробити більше. Як можна залишити двох ще неповнолітніх дітей, а самій поїхати? Проте на цей час всі питання про те, де ще заробити, зникли. Зараз Надія працює нянею і цілком задоволена. Виховує однорічного хлопчика. В її обов’язки входить готувати їжу для дитини, гуляти з нею, тобто дбати як про свою. Маючи педагогічну освіту, Надія потоваришувала з хлопчиком. Вона згадує: “Як тільки побачила ці ясні, світлі очі, зрозуміла: ми знайдемо спільну мову”. Приходить вона до свого підопічного п’ять разів на тиждень, субота, неділя — вихідні. Отже, Надія може приділити увагу і своїм чадам. А допомогли їй знайти більш оплачувану роботу працівники обласного Молодіжного центру праці. До речі, про закордон. Скільки ми вже чули страшних розповідей про тих, хто виїжджає за межі країни... Безумовно, проблема існує. Ось як про це висловлюється директор Молодіжного центру праці Петро Лавринюк: – Звичайно, оплата за кордоном, як правило, є значно вищою. Але ж виїжджають хороші спеціалісти, а нам залишаються гірші, а то й непрофесіонали. Вони заробляють гроші там, а, приїхавши на батьківщину, отримують пенсію тут. Петро Швець — мешканець Луцька, тривалий час їздив на заробітки в Москву. За його словами, ставилися там до заробітчан з України “не дуже”. Проте він перестав їздити в столицю Росії не через це. Були проблеми з житлом, багато часу тратив на дорогу. Зараз Петро працює на будівництві тут. Робота на об’єкті триває до шостої години вечора, отже, на відпочинок, на свої особисті справи теж вистачає часу — не те що на московських заробітках. Петро з вдячністю згадує тих же працівників Молодіжного центру праці, які йому допомогли працевлаштуватися. Про те, що можна знайти роботу до душі, до того ж добре оплачувану, переконалися багато людей, які звернулись до Молодіжного центру праці. Їх тут уважно вислухають і порадять. До речі, за заповнення анкети платити гроші не потрібно. – 99 відсотків залежить від Молодіжного центру праці — знайти вам роботу, а один відсоток — від вас, аби прийти і заповнити бланк. Далі йдете і працюєте,— посміхаючись, каже працівниця центру. Десятки молодих волинян, котрі стали сантехніками, кранівниками, слюсарями, нянями, працівниками сфери обслуговування, переконалися в цьому. — Хто хоче знайти роботу, має бажання працювати, знайде її,— додає Петро Лавринюк.
