Волинянин розповів, як будував один із найбільших готелів світу в Ізраїлі (Фото)

Не лише у Старій Вижівці, а й в усьому районі важко відшукати установу чи організацію, де б за останні роки не виконував ремонтних робіт Степан Яриніч. Цей завжди привітний та енергійний чоловік знає про всі тонкощі будівництва від фундаменту і до даху, залюбки надасть фахові консультації з широкого кола питань зазначеної теми, порадить, як краще зробити на будь-якому етапі спорудження оселі, бо має у цій справі багатющий досвід і є, без перебільшення, майстром на всі руки, пише Район. Стара Вижівка.

Про його належний підхід до виконання справи і старанність свідчать не лише схвальні відгуки замовників, а й навіть той факт, що Степан пам’ятає кожний об’єкт, де йому доводилось працювати, може пригадати навіть найменші дрібниці, які виконував ще кілька десятиліть тому.

«Знаним у рідному Поліському і в багатьох інших селах Старовижівщини будівельником був ще мій батько. Він працював у ковельському ПМК. Споруджував різні об’єкти по всій Волинській області. Постійно був серед передовиків соціалістичної праці. У нього назбиралась ціла гора різних грамот, багато вимпелів, значків. Навіть колись удостоївся потрапити на першу сторінку всеукраїнського журналу», – розповідає Степан Яриніч.

Його стопами після закінчення 8 класу вирішив піти і син. Одразу навіть два місяці працював разом з батьком, а потім вступив у Луцьке профтехучилище № 2, де здобув спеціальність слюсаря-сантехніка. Майже рік працював в одній із організацій обласного центру, яка на той час будувала меланжевий та підшипниковий комбінати.

Також чоловік зводив і житлові будинки у 33 кварталі. А потім у 1980-му подався на заробітки у Смоленськ. Після повернення додому знову жив і трудився в Луцьку. У той час одружився з дівчиною із Серехович.

Також чоловік зводив і житлові будинки у 33 кварталі. А потім у 1980-му подався на заробітки у Смоленськ. Після повернення додому знову жив і трудився в Луцьку. У той час одружився з дівчиною із Серехович.

Одразу молодій сім’ї обіцяли дати квартиру, але це так і залишилось тільки на словах. Отож невдовзі Степан Яриніч вирушив на заробітки в російську Пемзу, де був майже три роки. Зводив будинки, як кажуть, з нуля. Ще більше набрався досвіду, добре підзаробив, бо, як пригадує, там непогано платили.

Після повернення додому заходився зводити у Старій Вижівці власну оселю. Надумав простору двоповерхову. В кінці 80-х у цьому селищі ще було мало таких. Жив у Поліському, тож коли випадала нагода, з чужого будівництва приїжджав на своє.

«У той час відчувалась гостра скрута із матеріалами. Гроші були, а придбати за них нічого не можна. Уже тоді я став трудитись у кооперативі «Універсал». Пам'ятаю, як десь у 1991-1992 роках ми споруджували банківську базу «Мрія» на озері Пісочному біля Брунетівки. Через те, що не було з чим працювати, роботи там подовго затримувались. Тож в підсумку ми передали їх іншому підряднику. Цей період, коли все розвалювалось і існував величезний дефіцит, мабуть, був найгіршим для будівництва», – зазначає Степан Яриніч.

Читати також: «На цю нирку сподівалися 10 людей. Підійшла лише я»: історія волинянки, якій пересадили орган

Але попри усі проблеми у 1995-му Яринічі таки перейшли у своє нове помешкання. Саме тоді з Рівненської АЕС формували бригади для роботи в Ізраїлі. Степан мав там знайомих і собі надумав поїхати з ними. Тоді зі Старовижівського району ще тільки одиниці людей вирушали далеко за кордон. Але він не побоявся випробовувань і уклав контракт на 10 місяців.

«Я працював за своє спеціальністю на березі Червоного моря у місті Ейлат в одному із на той час найбільших п'ятизіркових готелів світу, протяжність якого сягає майже кілометр. Встановлював там сантехніку, укладав плитку. Навіть сьогодні зможу упізнати балкони, де вона лежала. Нам платили по 600 доларів у місяць. Але ми ще після 10-годинного робочого дня умудрялись знаходити ще й додаткові заробітки, на яких виходило майже стільки ж. Керівництво пропонувало їхати туди на роботу і моїй дружині Тамарі , забирати із собою дітей. Та попри вигідні умови, все ж ми відмовились», – пригадує будівельник.

Уміння майстра стали постійно затребуваними і вдома. Працюючи в кооперативі «Універсал», який вже багато років незмінно очолює Петро Гаврилюк, Степан Яриніч ставив вікна, ремонтував дахи, шпаклював стіни, утепляв фасади, конструював натяжні стелі, виконував цілий комплекс інших робіт у багатьох школах, дитячих садочках, різних бюджетних організаціях не лише Старовижівщини, а й сусідніх районів.

Читайте також: Качкам – свободу: у Старій Вижівці розвели табун із двох сотень пернатих

Хоча 20 жовтня 2018-го відзначив свій 60-літній ювілей і став пенсіонером, проте й зараз не сидить без діла і може дати фору ще не одному значно молодшому колезі.

Сьогодні головним його будівельним об'єктом є хата сина. Сам вибирав її складний, але дуже гарний проєкт у журналі, додавав щось своє, обдумував усі дрібниці, а потім сантиметр за сантиметром втілював їх у життя. Кожна дошка, цеглина, лопата щебеню чи відро шпаклівки пройшли тут через руки Степана Яриніча.

Навіть опалення робив власноруч, бо й у цьому став хорошим спеціалістом. Без сумніву, у будівництві не обходиться і без допомоги рідних. Зокрема, під час канікул його першими помічниками стали онуки, задля яких нині й старається найбільше. Від такого дідуся їм є чого повчитися, перейняти справу, яка неодмінно знадобиться у житті.

Юрій КОВАЛЬ