Цукор, яйця і олія – як заморські фрукти?

  Причини – зовнішні і внутрішні

Ми давно  вже звикли до росту цін на продовольчі товари. Однак те, що спостерігаємо за останні пів року, не вписується в жодні рамки, і ця тенденція набула вражаючих масштабів. Це підтверджують і виробники, і переробники, і торговельні мережі, і споживачі.

   Аналітики американського фінансового конгломерату JPMorgan заявляють про те, що на світовому ринку сировини триває новий «суперцикл» – період росту цін. Він буде п'ятим за сто років після останнього, що почався в 1996 році і досяг піку у 2008 році. Але споживача це менше всього цікавить, адже він думає, як вижити.

 Чим викликане таке стрімке подорожчання продовольства? Чи має наш уряд інструменти впливу на ситуацію? Провідні економісти вважають, що тут зіграли свою негативну роль як негативні тенденції у світі, так і суто українські причини.        

За даними Мінекономрозвитку, лише за перший місяць 2021 року овочі подорожчали на 8,1-24,6%, хлібопродукти – на 0,4-4,9%, олія – на 4,8%, цукор – на 4,1%, яйця – на 3,5%, м'ясо – на 0,2-2%, молокопродукти – на 0,2-1,5%.  При тому цукор, яйця та олія стали рекордсменами в річному зростанні. Зокрема, протягом  2020 року ціни на цукор та яйця піднялися, зокрема, на 50%, а на олію – на 25%

У Торгово-промисловій палаті України (ТПП) зазначають, що за останні пів року внутрішні ціни на пшеницю, жито, кукурудзу зросли за всіма позиціями. Кілька місяців тому борошно коштувало дешевше, ніж зараз коштує зерно, з якого воно виробляється. Аналогічна ситуація на ринку цукру. Внутрішні ціни на цукор на 30-40% перевищують світові. Навіть при цьому українські виробники кондитерських і хлібопекарських виробів не можуть законтрактувати цукор на внутрішньому ринку.

Чим викликане таке стрімке подорожчання продовольства? Чи має наш уряд інструменти впливу на ситуацію? Провідні економісти вважають, що тут зіграли свою негативну роль як негативні тенденції у світі, так і суто українські причини.

   Серед зовнішніх причин росту цін на сировину – посуха, збільшення імпорту з  Китаю, надмірна протекціоністська політика низки країн та побоювання щодо подальшого розповсюдження коронавірусу у світі.

   Також погодні умови торік змусили понервувати фермерів у всьому світі. Українські, румунські, російські аграрії відчули на собі наслідки засухи. Китай та Америка збільшили свої закупівлі аграрної сировини. Оскільки вона є основою зовнішньої торгівлі України, то ріст цін на основні експортні позиції – зернобобові культури та олію – потягнув за собою і внутрішні ціни на ці товари. До зовнішніх причин зростання цін додалися внутрішні фактори. Українські фермери в очікуванні вищих цін на власну продукцію притримують її, створюючи ажіотажний попит.

 На догоду монополістам                                                        

Серед основних  вітчизняних чинників - різке зростання цін на енергоресурси на десятки відсотків –  на газ, електроенергію, на пальне. З січня уряд збільшив тарифи на електроенергію на 36,6% (через скасування пільгового тарифу), на водопостачання й водовідведення – на 10,9% та 17,3% відповідно. А оскільки енергоресурси – обов’язковий елемент собівартості всіх без винятку товарів і послуг, це тягне за собою «ланцюгову реакцію» й змусило виробників харчової продукції закласти зростання цін на комунальні платежі у вартість товарів.

   Відомий економіст Андрій Новак дану ситуацію оцінив так: «Це так звана інфляція собівартості, інфляція пропозиції. І ми знаємо, що ціни піднялися з першого січня, і тому показник інфляції є вищим, ніж раніше прогнозувалося урядом і Національним банком України».

     І не останню роль у всьому цьому відіграють олігархи, вважає експерт. Мета – максимізація прибутку, при тому з нас – споживачів податків. За словами Андрія Новака, ціни йдуть вгору, бо уряд на догоду нашим енергомонополістам піднімає ціни на енергоресурси, чого можна було б не робити. Зокрема, у нас є вдосталь вітчизняної електроенергії, яку варто було би продавати за власною собівартістю плюс невелика маржа прибутковості для електростанцій. Газ  для потреб населення – також власного видобутку. І тому ціну варто формувати не за якимось європейським хабом, як це у нас роблять, а за так званим «газовим коктейлем». Тобто, собівартість газу власного видобутку плюс ціна дійсно того об’єму газу, який ми імпортуємо (імпортна ціна). Але уряд у нас, за словами економіста, працює не в інтересах усіх громадян, а як акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю «Кабінет міністрів України». На догоду монополістам – «Нафтогазу», «Укрзалізниці», «Енергоатому» тощо, а також в інтересах провідних фінансово-промислових груп. Тих самих олігархів, які, очевидно, вже не просто лобіюють свої інтереси, а керують рішеннями уряду, – стверджує Новак.

 Українська олія дешевша в… Іспанії

   Ще один  провідний  вітчизняний економіст Олег Пендзин підвищення цін в Україні назвав комплексною  проблемою. Далися взнаки і підняття мінімальної зарплати , і коронавірусна криза (негативні очікування щодо затягування пандемії), і світове підвищення цін на сировину (зерно, олію, цукор). Зводити її тільки до впливу олігархів – несправедливо. Хоча агробарони осторонь не залишилися.

   Пендзин звертає увагу – в середині України – європейські ціни на продукти харчування, з багатьох позицій вони навіть вищі. Наприклад, вироблена в Україні соняшникова олія коштує тут дорожче, ніж ввезена з України олія в Іспанії. І це не тому, що в Україні виробники завищують ціни, каже експерт. Справа в тому, що податок на додану вартість на олію в Іспанії – 5 відсотків, а в Україні – 20 відсотків. «Бо є директива Євросоюзу, яка передбачає на продукцію аграрного сектору, на все, що входить до споживчого кошика, ПДВ – від 5 до 7 відсотків. А на промислову продукцію – 20 відсотків. В Україні ж і на промислову продукцію, і на аграрну – однаково 20 відсотків. От ця різниця у 15 відсотків і призводить до того, що курятина українська коштує в Польщі або державах Балтії дешевше, ніж в Україні. Верховна Рада проголосувала, а президент Зеленський підписав закон про зниження ПДВ на аграрну українську продукцію до 14 відсотків. Але тільки на сировинну аграрну продукцію – на зерно, на соняшникове насіння. Натомість на хліб, олію – тобто, на кінцевий продукт, лишилося 20 відсотків. А на зерно – 14 відсотків ПДВ.  Пролобіювали  це, звісно, аграрні виробники. Наразі експортери та виробники сировини у більш вигідній позиції, ніж переробники. Для них ПДВ становить 20%, тоді як для фермерів та експортерів скоро становитиме 14%.

  Як бачимо, вся Європа дбає про свого громадянина, і тому вона знижує податок до 5 відсотків не на сировину аграрну, а на кінцевий аграрний продукт. Тому пшеничний хліб у Польщі дешевший, ніж в Україні.

  Якщо не зменшувати ціни, то піднімати доходи

    Експерт вбачає причину  такого дисбалансу також у тому, що Україна лишається сировинною державою, а не державою-виробником.  Важливе, каже Олег Пендзин, співвідношення між цінами і доходами. Скільки  за свою зарплату людина зможе прохарчуватися? Українська сім’я, як з’ясувалося, витрачає в середньому на продукти харчування 50 відсотків своїх доходів. Для прикладу: європейська  - в середньому від 12 до 18 відсотків, американська  – 7 відсотків. Білоруська  сім»я може прохарчуватися, витративши до 32 відсотків своїх доходів, а російська – до 36 відсотків. В Україні цей показник – найгірший в Європі.

   Коли ми йшли в Європу й повністю відкривали свої ринки (зокрема аграрні), думали, що в нас будуть вирівнюватися не тільки ціни, а й доходи.

  А вийшло так, що вони вирівнюються стосовно тих верств населення, яке їде на заробітки за кордон. Торік, до слова, в Україну «прийшло» 12 з половиною мільярдів доларів від наших заробітчан. І куди вони пішли?  Як виявилося, вернулися туди ж. В Україні сформувалася модель, коли держава поставляє на зовнішній ринок сировину, напівфабрикати і робочу силу, коли економіка є суто сировинною.  А натомість отримує автомобілі, побутову техніку, енергоносії (як же без них)?

 На думку експерта, ми мали б передусім  використовувати те, що виробляється руками українських виробників в Україні. З чого платяться податки в український бюджет. А кошти заробітчан йдуть не на інвестиції, а потім повертаються туди, де виробляється продукт, який ми з вами споживаємо.

 Як порятувати ситуацію?

     Що насамперед слід зробити, щоб Україна перетворилася з великого ринку збуту на державу-виробника?  Економісти вважають, що варто починати з державних закупівель, порушувати питання локалізації. У економічно розвиненій країні за бюджетні кошти в межах державних закупівель максимальну перевагу отримують товари, вироблені саме в цій країні. Щоб у європейського виробника з’явилася альтернатива – або ввозити товари, або створювати в Україні робочі місця

Моя позиція така: зараз в Україні йде перегляд Угоди про асоціацію (п’ятирічний), - підкреслює Олег Пендзин. -  Поруште питання: ввести в умови державних закупівель умови локалізації. А локалізація продукції – це щоб бодай щось робилося в Україні. Тоді і в європейських компаній з’явиться стимул завозити в Україну не товар, а інвестиції, створювати  робочі місця. Щоб у європейського виробника з’явилася альтернатива – або ввозити товари, вироблені, наприклад, у Польщі, або створювати в Україні робочі місця з виробництва цього товару. Наголошу – я не обмежую комерційні фірми у праві купувати товар будь-де за кордоном. Але я за те, щоб за державний кошт із моїх податків створили робочі місця, де працюватимуть і платитимуть в Україні податки, – каже економіст.

   Якщо такі структурні реформи здійснять, тоді зростуть доходи пересічних громадян і їх співвідношення з цінами не буде найгіршим в Європі.

  Тим часом в уряді впевнені, що причин для занепокоєння немає. Міністр аграрної політики Роман Лещенко запевнив, що дефіциту продовольства в Україні не буде. За його словами, обсяги експорту відповідають трендам останніх років, тому загрози для продовольчої безпеки держави немає. А як буде далі?

 Найпростіше – державне регулювання цін або обмеження експорту. Ці сценарії не раз використовувалися, проте їх ефективність була слабкою. Ризики корупції та викривлення конкурентного середовища – більш високі.

  Уряд повинен думати про цільові програми кредитування харчовиків, – упевнений голова комітету підприємців АПК при ТПП Олег Юхновський. Для стримування цін, каже,  можна застосувати механізм інтервенцій, адже в Україні є два спеціально створені для цього підприємства: Аграрний фонд і Держрезерв.

   За логікою, восени вони мали б придбати зерно та цукор за низькими цінами, а зараз, при зростанні цін, продавати їх для підтримання балансу на ринку. Проте балансувати нема чим. Аграрному фонду у 2020 році виділили лише близько 140 млн грн, і пропозиції установи щодо закупівельних цін наразі в два-три рази менші за ринкові. Держрезерв отримав більше, проте аудит 2020 року показав тотальне розкрадання запасів продовольства. Тому, як це не сумно констатувати, порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючи.

Алла ЛІСОВА

За матеріалами сайтів Радіо Свобода та Економічна правда

Читайте також: Ціни на цукор та яйця зросли на 50% за рік