Село Лаврів Луцького району здавна відоме своїми проукраїнськими настроями і традиціями. Як згадують старожили, ще до війни, за Польщі, тут діяли організація «Просвіти», українська громадська ощадкаса, народна бібліотека і навіть організація «Пласту»...
Село Лаврів Луцького району здавна відоме своїми проукраїнськими настроями і традиціями. Як згадують старожили, ще до війни, за Польщі, тут діяли організація «Просвіти», українська громадська ощадкаса, народна бібліотека і навіть організація «Пласту». Тож не дивно, що з приходом «перших совєтів» на лаврівців посипалися репресії. На невеликому меморіалі, присвяченому героям національно-визвольних змагань, який виник уже за часів незалежної України, на стелах викарбувані імена репресованих, тих, що воювали у лавах УПА і що торували важкий шлях на далеку Північ і в Сибір. Іван Артемюк, Костянтин Арцеба, Дем’ян Гламазда, Федір Корольчук, Олексій Косюк, Михайло Тищук, священик Микола Євчук — понад два десятки лаврівців були розстріляні у луцькій тюрмі 23 червня 1941 року. А напередодні 15-ої річниці незалежності України урочисто відкрили пам’ятні плити, присвячені подіям 1943—1945 років у селі. Якщо точніше, то двом пам’ятним боям, які вели українські повстанці біля села. Першого разу з каральним німецьким підрозділом, а в лютому 1945-ого вже з каральним загоном енкаведистів.
Володимир ЛИС
Під час першого бою в засаду потрапило чотири німецьких автомашини — три вантажних і одна легкова. Вела бій сотня Владислава Ковальчука (за іншою версією його звали Володимир Герасимчук), який мав серед лаврівців прізвисько Владик Вихрищений, бо хтось у його роду був євреєм. Тоді повстанці знищили майже всіх німців. За це село незабаром оточив німецько-польський каральний загін і спалив більшу частину Лаврова. Але попереджені тим ж повстанцями лаврівці встигли втекти в ліс, навіть забрали з собою худобу і майно, а зерно закопали. Вдруге бій біля села, який тривав до трьох годин, розгорівся взимку 45-ого. Тоді у повстанську засаду, яку організував підрозділ із повстанського відділу Ананія Закоштуя, потрапили карателі- енкаведисти, як згадують лаврівці, на чолі з начальником райвідділу майором Барабановим. Після бою на полі залишилося більше п’яти десятків трупів карателів. З числа повстанців був тяжко поранений молодий лаврівець Леонід Романов. Зворушливо згадує жителька села Лідія Остап’юк, покійний чоловік якої Василь також воював у повстанських лавах, а потім відбував покарання на Півночі, як пораненого Леоніда принесли до їхньої хати, як він уже у важкому стані сказав: «Я помираю за Україну». Цікавими спогадами під час вшанування односельчан, які полягли за волю України, поділилися свідки тих подій, жителі Лаврова Степанія Силаєва, яка також була репресована, Надія Ткачук, Софія Ільчук, Микола Остап’юк, до речі, його розповідь про ті роки свого часу друкувалася у нашій газеті. На мітингу данину поваги до подвигу жителів одного з багатьох волинських сіл, котрі відважно стали на захист України ще в часи нашого бездержав’я і зробили свій внесок, щоб Україна стала незалежною, віддали у своїх виступах заступник голови облдержадміністрації Василь Дмитрук, заступник голови обласної ради Володимир Банада, голова Луцької райдержадміністрації Володимир Демчук, голова обласного відділення Всеукраїнської організації ветеранів Іван Остап’юк, земляк лаврівців, який доклав багато зусиль, аби учасників тих подій було належно пошановано, голова секретаріату обласної організації КУН Валентина Єгорова, представниця Союзу українок поетеса Сіма Кордунова, правозахисник і літератор Олексій Добко та інші. Пам’ятні плити освятив священик місцевої Свято-Покровської церкви УПЦ Київського патріархату отець Роман, а патріотичні українські повстанські пісні виконали ветеранський хор «Оберіг» з Луцька та сільський хор Лаврова.
