Перед новим навчальним роком відбувається традиційне вчительське зібрання, своєрідна рада педагогів області. Як зазначив на ній представник Міністерства освіти і науки України Михайло Тєлєгін, освітня галузь нашої області вже кілька літ знаходиться в десятці кращих в Україні...
Анастасія ФІЛАТЕНКО
Перед новим навчальним роком відбувається традиційне вчительське зібрання, своєрідна рада педагогів області. Як зазначив на ній представник Міністерства освіти і науки України Михайло Тєлєгін, освітня галузь нашої області вже кілька літ знаходиться в десятці кращих в Україні.
Мають освітяни Волині вагомі успіхи, що стосуються перемог учнів області на всеукраїнських предметних олімпіадах, розвитку дошкільної освіти, комп’ютеризації, підвезення учнів до шкіл й в інших добрих справах. Звичайно, добре, що нині маємо позитивне ставлення до дошкільного виховання і не почуєте ні в області, ні в районах, що це зайва і непотрібна розкіш. Відкриваються додаткові групи в садочках, поновлюють роботу і окремі дитячі заклади. Але в той же час область поки що відстає від загальноукраїнського показника у цьому плані, а якщо говорити про село, то дуже невеликий відсоток дітей мають змогу відвідувати дошкільні заклади. Недарма ж голова обласної ради Анатолій Грицюк самокритично зазначав, що, на жаль, досі слабке фінансування дошкільних закладів, в області великий відсоток дитсадків працюють лише сезонно. Не завжди самокритично підходимо до того, як ростимо, виховуємо дітей у перші роки їх навчання. Адже саме у цей період вчителям варто так працювати з дітьми, щоб школа для них ставала святом, щоб у їх душах виховали почуття гордості, що вони є українцями. Не секрет, що не всі учні виходять із школи патріотами, мають глибокі знання. Досі існує відмінність між здобутими учнями знаннями в окремих сільських і міських школах. Не випадково, маючи величезну кількість вищих навчальних закладів, держава не може знайти високофахових спеціалістів для багатьох галузей господарства, у тому числі і управлінців. На жаль, наші школи сьогодні не можуть похвалитися тим, що їх учні, випускники — це у великій мірі люди, котрі мають хороше здоров’я. Вже в школу приходять діти з тими чи іншими відхиленнями у здоров’ї, а залишають її часто-густо з букетом хвороб. Уроки фізкультури ще не стали уроками здоров’я. І те, що навіть з 21 спортивної школи далеко не всі дають залікові очки, готують спортсменів у збірні команди області для участі у всеукраїнських змаганнях, не може не викликати занепокоєння. У цьому плані негативний вплив справляє харчування дітей у школах та, певно, й вдома. Але коли той же голова обласної ради Анатолій Грицюк повів мову про те, аби школи мали свої підсобні господарства і могли здешевити харчування дітей, у залі піднявся такий шум, що і його слів не було чути. Звичайно, це додаткові клопоти директору школи, педагогічному та, можливо, й учнівському колективам. Але що краще — ці клопоти чи хворі голодні діти? Багато ведеться розмов про зміцнення матеріальної бази шкіл, про те, що не вистачає приладів, препаратів у кабінетах фізики, хімії, коштів на ремонти. І, на превеликий жаль, мало що змінюється на краще. Це стосується і забезпечення житлом вчительських сімей, про які щороку із занепокоєнням говорить на подібних зібраннях голова обкому профспілки працівників освіти і науки Марія Франчук. Тож, певно, варт від слів переходити до діла, досконало вивчити обласному управлінню освіти і науки програму «Власний дім на селі», заручитися підтримкою обласної ради і поступово вирішувати питання з тим, щоб залучити для роботи в сільських школах висококваліфікованих педагогів, які б там лишалися надовго. Не секрет, що нині далеко не всі батьки бачать мотивацію для підтримки дітей у здобутті ними знань. Але варто дати належну освіту всім, довести як дітям, так і їх батькам необхідність у цьому. І навряд чи кожну школу варто і треба переводити у ранг гімназії, ліцею, але глибокі знання повинні давати і звичайні школи, наголошував у своєму виступі заступник голови облдержадміністрації Святослав Кравчук. Не викликала заперечень його думка про те, що за рахунок освіти держава не повинна вирішувати нині нагальні проблеми села. Часто повторюється фраза, що коли немає школи, то й немає села – отже, школу не варто закривати. А коли там, наприклад, чотири учні і у майбутньому не передбачається їх збільшення, то чи треба таку школу для села, де по суті сьогодні вже немає жодних соціально-побутових закладів та, власне, і роботи для його мешканців? Може, краще у такому випадку цих кількох діток довозити до школи, яка матиме все необхідне для них. Освітяни, керівник обласного управління освіти і науки Михайло Попович аналізували зроблене, говорили про невирішені проблеми, про завдання, які постають перед освітньою галуззю. І все ж хотілося б, щоб у виступах керівників різних рангів освітянської галузі було менше позитивних самозвітів, а більше аналізу, самокритики, постановки невирішених проблем, які заважають сьогодні добиватися більш високої ефективності у діяльності шкіл.
