Українській державі — 15 років, а доля й досі б’є нас градом зрад...
Українській державі — 15 років, а доля й досі б’є нас градом зрад...
І Зійшов, як диво, день золоточолий, Пресвітлий, довгожданий і святий. Навік цей день осяяв наше поле, Та він лиш ранок волі провістив.
А воля — це не тільки дар від Бога, Це біль, це кров на крилах корогов, Це довга-довга і важка дорога, Це наша віра, правда і любов.
О, як нелегко йти по цій дорозі, Де б’є ще й досі доля градом зрад, І Мати-Україна у тривозі: Невже на жниво рине снігопад?!
Невже не досить, Боже, нам негоди, Морозів, гроз, облудної імли? Якщо не варті, доле, ми свободи, То хто ж ми — українці чи хохли?!
Але ж хіба не щастя, мій народе, Дійти, дожити, дорости до жнив? Степи, ліси, гірські вершини й води Серпневий день теплом благословив.
І це благословення, це світання Свободи квіт хранить п’ятнадцять літ. Сьогодні ми приймаємо вітання, Сьогодні нас вітає цілий світ! ІІ Але чому дорогою свободи Ми важко так бредемо, як воли? Чому ще й досі в нас немає згоди, Хоча немало шляху вже пройшли?
Верховна Рада чи велика зрада Молотить жито нашого життя? Де щедрі зерна мудрості? Де правда? І з чим іти нам далі, в майбуття?
Нам, українцям, зовсім не байдуже, Хто нагорі сидить при булаві, Кому й чому закон сьогодні служить — Чи совісті і правді, чи грошві.
Чому, скажи, верховне товариство, Наш ринок душі гамузом прийма? А хто купує душі? Лиш нечистий, І відкупу від нього вже нема.
А скільки партій мають українці! І в кожної — маленька булава. Єднаються тоді лиш «чухраїнці», Коли на них орда гряде нова.
А час іде, летить, неначе птиця, А жниво наше б’ють вітри негод, І просить Україна: обніміться Усі, хто щиро дбає про народ! ІІІ А час іде. У лузі вже калину Освітлює і гріє стиглий плід. Питає час всіх нас і Україну: Куди йдемо — на Захід чи на Схід?
Питає степ садками й колосками, Питають і надія, і відчай: Коли спаде з нас туги чорний камінь? Коли на питель змелеться печаль?
Ми з братніх вириваємось обіймів Вже триста літ, а кості все тріщать. Куди ж нести нам радощі та біди, Не скаже ні москаль, ні яничар.
Сказав Пророк в розпачливу хвилину, Куди всім нашим помислам іти — До України йдімо, в Україну, До власної мети і висоти.
Ми ж не якась окраїна Європи, Ми Україна. І Європа теж, Та в хаті в нас ніхто ладу не зробить, Ніхто її за нас не підмете.
Нехай же в дім наш, в рідні видноколи Щедріше сяє Серпень золотий. Вітаймо день свободи ясночолий, Який навік нам долю освятив!
