РАДИ СКЛЯНКИ МОЛОКА СТАВ ВЕТЕРИНАРОМ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.30 € 30.83

РАДИ СКЛЯНКИ МОЛОКА СТАВ ВЕТЕРИНАРОМ

Сьогодні виповнюється 55 років від дня народження комерційному директору ВАТ “Волиньзооветпромпостач” і давньому автору нашої газети Борису Максимюку.

Сьогодні виповнюється 55 років від дня народження комерційному директору ВАТ “Волиньзооветпромпостач” і давньому автору нашої газети Борису Максимюку
— Борисе Васильовичу, пригадайте, як і чому ви надумали обрати для себе фах ветеринара, або, як колись казали старі люди в селах,— “коров’ячого дохтора”?
— Я змалку відчув любов до медицини. Моїми найцікавішими іграшками в дитинстві були коробочки, пляшечки з-під ліків, використані медінструменти. Річ у тому, що мама моя була медсестрою. Вона подолянка, родом з Вінниччини. Після війни отримала направлення на Волинь. Тут і тата зустріла, який повернувся з фронту в рідний Угринів. У маминій трудовій книжці лише два записи: “Прийнята медсестрою у Сенкевичівську лікарню” і “Звільнена у зв’язку з виходом на пенсію”. Між тими двома записами майже 40 років часової відстані.
Жили ми в Нивах-Губинських — у селі біля Сенкевичівки. Як і всі люди, тримали хазяйство. Коли я був восьмикласником, у нас пропала корова. Усі тяжко переживали цю родинну біду. Бо ж корова в селі — головна годувальниця. Ось тоді й вирішив стати ветлікарем.
Думаю собі так: “коров’ячий”, як ви сказали, дохтор може при потребі надати необхідну медичну допомогу й людям, а ось не кожний “людський” лікар здатний лікувати тварин. Вони не вміють сказати, що і де у них болить. Їх недуги мусить розпізнавати ветеринар.
— Це особлива наука?
— Звичайно. І не кожному вдається її осилити. Я маю два дипломи — Рожищенського зооветтехнікуму і Львівської зооветакадемії. Та головну ветеринарну практику пройшов у досвідченого і відданого своїй справі фахівця, нині, на жаль, покійного Дмитра Савченка. Він багато років завідував Лобачівською ветдільницею в Горохівському районі, куди мене направили ветфельдшером після технікуму. А ось в армії я успішно служив санінструктором в медсанчастині.
— Не виникло тоді бажання “підкорегувати” фах?
— Ні. Цією дорогою пішов син, працює лікарем в обласній клінічній лікарні. А я після армії повернувся в Лобачівку. Потім мене забрали в облветполіклініку. Працював також колгоспним ветлікарем у Ратневі в Луцькому районі.
— Проте я вас більше знаю як головного рибінспектора області.
— Працюючи пропагандистом ветеринарних знань, відчув біль за рибні багатства Волині, які масово нищили браконьєри. Тому й прийняв пропозицію очолити держрибінспекцію. На цій посаді працював 17 років.
— А потім знову повернулись у ветеринарну службу?..
— Невдовзі виповниться одинадцять років, відколи очолив “Волиньзооветпромпостач”. Нещодавно видав книжку “Зооветеринарне постачання на Волині”.
— Що вас до цього спонукало?
— Історію ветеринарної фармації та зооветпостачання, як й історію ветеринарної медицини в цілому, вивчено недостатньо. Систематично і планомірно цією галуззю ніхто не займався. Я три роки був одержимий цією роботою, перевернув гори архівних матеріалів.
— А чи знайшли ви там, що ветеринар — “найчаркуючий” чоловік у селі? Вичистив кабанчика, поміг корові, яка здулася після паші на конюшині, — могорич!
— Я не по тій частині маю нахил.
— А по якій?
— Люблю порибалити вудочкою, особливо з внуком Денисом. Ось тільки часу, як завжди, не вистачає.
— Бо хочеться щось написати?
— Видав три книжки. Про одну ми вже говорили. А першою була збірка гумору і сатири “Зимовий кльов”. Другою — “Твої руки, мамо”, етюди, новели.
— Присвятили книгу своїй мамі?
— Насамперед — так. У серпні мамі виповниться 80 років. Але я схиляю голову перед усіма нашими матерями.
— Ходять легенди, що ви тричі святкуєте день народження?
— Так вийшло. Насправді народився 26 липня 1948 року. Мама пам’ятає. А в метриці чомусь записали 26 серпня. До того ж нижче уточнили прописом: двадцять шостого вересня. Комедія, як і все наше життя. Нерідко приходять гості, дзвонять з Києва 26 серпня. Але я святкую іменини 26 липня, у той день, коли мене народила мама. Проте й від інших дат не відмовляюся.
— В останньому номері галузевої “Ветеринарної газети” надрукований ваш етюдний образок “Склянка молока”. Це спогад про ту родинну корову, яка давно-давно відійшла у потойбічний світ?
— Ради склянки молока я і став ветеринаром.
— Ви дуже любите молоко?
— Всяке. Пам’ятаю, коли у жнива працював на комбайні, за день випивав три літри кислячку.
— А сьогодні можна випити не тільки кислячку, хоч і кажете, що ви “не по тій частині”. Щастя вам і здоров’я! Родинної втіхи і радості від роботи.
Святослав КРЕЩУК.
Фото Миколи ЗІНЧУКА.