Намагався позбавити систему корупції: повного кавалера ордена «За мужність» з Волині звільнили з Центрального управління контролю Міністерства Оборони

«Вся ця ситуація яскраво показує, як прагнення 2014 року змінювати країну і державні системи на краще, пішли нанівець, - пише Віолетта Кіртока для Цензор.НЕТ. - Після Революції Гідності, визвольних боїв на Донбасі, перших важких поранених, оточень в Іловайську, на Луганському кордоні, в Дебальцевому, після оборони Донецького аеропорту, піднесення громадянського суспільства говорили про єдине: нову країну під час всіх цих потрясінь мають будувати люди, які проявили себе: волонтери, активісти, бойові офіцери, які не можуть повернутися на війну. Саме на них покладали надії і сподівання. Але пройшло не багато часу і спочатку епізодично, а потім все гучніше почало звучати, що державна система з усіма своїми схемами і напрацьованими десятиріччями бізнес-зв’язками чинить опір щосили. І це почало позначатися не тільки на забезпеченні армії, а й на моральному стані. Тому і пронеслася потужна хвиля звільнень справжніх бойових офіцерів: хтось зневірився в тому, що все можна змінити, когось примусили піти в цивільне життя, бо занадто справедливо і чесно поводився. Ті, хто все ще залишається в системі Міноборони, хто користується повагою бійців, хто пройшов війну і продовжує наближати нашу перемогу, здебільшого також роздумують над демобілізацією. Бо в різний спосіб їм дають зрозуміти, що їхній досвід, принциповість та патріотизм зараз не на часі. А на лінії вогню офіцерам, які донбаську землю освятили власною кров’ю, в очі кажуть: «Всі хоробрі вже загинули. Виживають боягузи». Бути на війні під такими «мотивуючими гаслами» важко. Скандал, який розпочався понад рік тому навколо Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ, збурив суспільство. У 2015 році, коли управління створювалося, працювати сюди запросили офіцерів-десантників, які вижили в запеклих боях. Хто, як не вони, на власному досвіді знали, що ж потрібно бійцю на війні. І вони мали вибудувати систему, яка б забезпечила армію всім найкращим. Потрібно віддати належне – багато було зроблено. З’явилася якісніша, зручніша форма. Бійці почали отримувати дійсно якісне речове майно. Берці також помітно змінилися, хоча навколо «Таланів» розмов виникло багато. Як би їх не хвалили, бійці все ж купляють собі зручніші, легші черевики. Навіть ті, хто розробляв берці і активно хвалив їх перед телевізійними камерами, все ж надають перевагу ловам і «Бельвіль»… Але я все одно можу стати на бік наших виробників взуття. Навіть розробка «Таланів» - вже великий крок вперед. Сподіваюся, на цьому не зупинилися, і все ж доведуть виробництво українських берців до такої ж досконалості, якої досягли відомі іноземні виробники.

…Якщо якось за кермом таксі ви впізнаєте повного кавалера ордена «За мужність», Народного героя України, який за кожного з нас готовий був загинути в Донецькому аеропорту і під Дебальцевим, не дивуйтеся: зараз чесні офіцери потрібні країні лише як водії…

Наприкінці літа минулого року Павло Чайка з Рожища, дізнавшись про схеми, впроваджені в Головному управлінні розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ, заговорив про них публічно. Йому було соромно і боляче, що це стало можливим в тій сфері, до якої і він був дотичним. І хоча в армії не прийнято «виносити сміття із хати», свою мотивацію він чітко пояснив: «Ще до війни я служив з двома контрактниками, яких також мали подати на офіцерські звання, але вони загинули під час оборони Донецького аеропорту. Ці хлопці також прагнули стати офіцерами. Але живим залишився я один. І тому морально відчуваю свою відповідальність за звання офіцера у найкращому його значенні тепер за трьох. Саме тому я і погодився три роки тому піти в управління контролю якості Міністерства оборони, аби чесно працювати заради тих, хто залишається безпосередньо на війні. Повір, мені самому страшенно прикро від того, що я дізнався про цифри, які мали платити виробники, щоб потрапити на конкурс, хто був зацікавлений в перемозі конкретних фірм, на якому рівні чекали цих грошей».

Після публікації розмови з Павлом ані службового розслідування, ані відсторонення названих ним людей не відбулося. При цьому багато хто із керівництва різного рівня телефонував і розпитував, що залишилося поза розповіддю, що ще я знаю. Більше того. Я зустрілася з людьми, які працювали чи продовжують працювати в управлінні. І після їхніх розповідей зрозуміла, що інформація, отримана від Павла, не відкриває навіть десятої частини того, що робиться всередині. Декілька людей також готові були публічно дати свідчення. Але, все зваживши, ми вирішили не розкривати ще й їх. Бо зрозуміло було, що Павла за першої ліпшої можливості звільнять. Не хочеться допустити, щоб всіх порядних офіцерів змусили піти. Крім того, якби була хоч якась конструктивна реакція керівництва міністерства, ці люди могли б допомогти розібратися в ситуації. Але зараз чітко зрозуміло – поки не зміниться це керівництво – чесності і справедливості не буде.

Павла Чайку звільнили. Він навіть не був здивований цьому. У нього якраз дуже вдало все збіглося: закінчувався контракт, керівництво він дістав своєю правдою…

- Мене, та й інших людей, дотичних до роботи управління, турбує, що і після переформування там залишається людина, яку можна назвати законодавцем моди, яка всі ці роки впливає на умови тендеру, може їх змінювати під конкретного постачальника, - каже Павло Чайка. - Згадаймо недавній випадок, пов'язаний з виготовленням шевронів і знаків розпізнавання. Їх можна виготовити з конкретного металу чи сплаву, використати нитки зеленого кольору або чорного. Від чого це залежить? До «законодавця моди» приходить постачальник, каже, які у нього є матеріали, і той змінює умову: хай в цьому сезоні прізвища пишуться чорними нитками. При виграші тендеру отримує «подяку» у грошовому еквіваленті. Ви бачили фотографії з пачками грошей із кабінету співробітника управління, які чітко показують, скільки можна заробити лише на нитках. І так по кожному пункту продукції, по якій оголошується тендер. Останній місяць перед звільненням зі мною декілька разів проводили бесіди, і завжди всім я казав: звільнятися не бажаю, ставлення до звільнення негативне. Навіть не дивлячись на те, що у мене якраз закінчувався контракт, мені за законом мали запропонувати посаду. Але 29 грудня повідомили: по тобі вже є наказ на звільнення. Морально я був готовий до такого повороту подій. Спробую себе в цивільному житті. Піду вчитися - знання за плечима не носити. А раптом що - таксуватиму.

Єдина образа, яка б могла виникнути у Павла, ображала мене більше, ніж його. Я дізналася, що напередодні Дня конституції Павло Чайка та декілька інших офіцерів мали достроково отримати звання. Всі документи були підготовлені. Але свій підпис не поставила саме та людина, яка, завдяки «добрим знайомствам», очолила управління і продовжила укріплення схем із поясненням: «прошу залишити без розгляду як передчасні»… Про це мені Павло навіть заборонив розповідати. «Ну не дали майора. І що? - знизував плечима і посміхався. В армії нормально не дати обіцяне чи не підписати підготовлене. Отримаю я свої майорські погони – коли строк прийде». Строк підходить в травні цього року… Павла звільнили вже.

…Якщо якось за кермом таксі ви впізнаєте повного кавалера ордена «За мужність», Народного героя України, який за кожного з нас готовий був загинути в Донецькому аеропорту і під Дебальцевим, не дивуйтеся: зараз чесні офіцери потрібні країні лише як водії…

Читайте також: Кіборг із Рожища: «Друга Володю я впізнав лише по одягу… голови не було»