Одна дружина і два чоловіки — така незвична сім’я уже багато років живе у селі Кречів Іваничівського району. Сусіди кажуть, що в домі у Зої Демчук — дисципліна і порядок, вона вміє примирити своїх чоловіків і навіть обох їх ревнує до чужих жінок...
Одна дружина і два чоловіки — така незвична сім’я уже багато років живе у селі Кречів Іваничівського району. Сусіди кажуть, що в домі у Зої Демчук — дисципліна і порядок, вона вміє примирити своїх чоловіків і навіть обох їх ревнує до чужих жінок.
— Скажіть, будь ласка, а де проживає Зоя Демчук? — запитала я у першого чоловіка, якого зустріла на сільській вулиці. — Я — Демчук, — відповів він не дуже дружелюбно. — Ви її чоловік? — Так. А що? — А який — перший чи другий? — Другий, — без тіні здивування чи сором’язливості сказав він. ... У цей час із хати вийшла уже немолода жінка і чоловік радісно до неї посміхнувся. — Зою, до нас гості, — сказав він. — Бачу, бачу... — з іронією в голосі відказала та. — Тільки з хати вийшов, а вже чужу жінку веде! — А що — ревнуєте? — в унісон Зої запитала я. — Була б дурепою, якби такого молодого красивого чоловіка не ревнувала. Звичайно, ревную. Мені ж уже 57 років, а Васі — 44. Молодиці до нього так і липнуть, — при цьому Зоя так посміхнулась, що в її очах засвітились грайливі іскорки і здалось, що жінка миттєво помолодшала. — А за що ви його любите? Чим він вас так вразив, адже у вас уже був чоловік, коли ви Васю зустріли? — запитала я. — Вперше я вийшла заміж у 20 років. Але шлюб був невдалий. Чоловік пив, довелося його прогнати. Залишилась з трьома дітьми, працювала на фермі. У 1974 році зустріла Миколу, він старший за мене на 7 років. Працював у колгоспі пастухом. Завжди був сором’язливим, несміливим... Раз в гості зайшов, вдруге, — так і залишився жити. А потім на тій же фермі мені сподобався Василь, який підвозив тваринам корм. Вася був уважним і турботливим. Та ще й молодим і таким красивим — зроду таких не бачила! Щоб не сердити Колю, ми з Васею вирішили поїхати жити до його матері. А потім Коля засумував і покликав: приїжджайте, будемо жити втрьох. — Зою, чи не ревнують вони один одного? Були скандали, бійки у хаті? — Запитайте у сусідів: ніколи не було такого, щоб шуміли чи бились. Микола, звісно, ревнує. Ось і зараз не радий вашому приїзду, пішов з дому до сусідів кабанчика колоти. Йому було боляче, коли ми з Василем в окремій кімнаті стали жити. Вася ніколи вранці не будить, сам перший встає. Лагідний — накриє ковдрою, поцілує, сам собі каву зварить — і на роботу. А коли я хворію, доглядає за мною, на кухню не допускає — сам готує. — Правда, вареники я не вмію ліпити, — зізнається Василь. — Тут Микола справжній майстер! — А дитина від якого чоловіка? — Від Колі — донька Зоряна. — І як розподілена робота між чоловіками по господарству? — Коля слідкує за свиньми і птаством. Вася ходить на ферму і привозить корм худобі. Він не п’є, хіба що пиво у свята. Любить машини ремонтувати. У нього два “Москвича”. На базар їздимо втрьох...
