КРАХ ПОЛІТИКІВ, ЯКІ РОБИЛИ СОБІ ВОРОГІВ

Володимир ЛИС

Про звітно-виборну конференцію обласної організації цієї партії можна було б і не згадувати, в кращому випадку дати невеличку інформацію, бо ж вона тепер, як виявилося, мало кого цікавить.

Якщо у 90-і роки Конгрес українських націоналістів в області за рейтингом в один час входив до десятки і навіть п’ятірки найпопулярніших партій, то нині він потрапляє за цим же рейтингом до третього десятка. Нині кількість членів обласної організації, колись також потужної, сягає ледве тисячі. Отож, подія навіть при зміні керівництва організації дуже вже рядова і малопомітна.
Але тут є одна обставина. Це та сама організація, керівництво якої минулого і частково ще й теперішнього року затято воювало з нашою газетою, інкримінуючи нам “злочини” і симпатії, яких насправді і близько не було, та висуваючи цілком абсурдні звинувачення у стилі найгірших радянських часів. І тут уже доречно поговорити, чому так трапилось і чому зазнали краху ті, хто ще недавно так завзято надував щоки і навішував ярлики. Йдеться про тепер уже колишнього голову облорганізації КУНу Олега Максимовича і його донедавна праву руку, а на думку багатьох волинян — і кунівців, і позапартійних, — фактичного лідера, як прийнято казати, такого собі “сірого кардинала” місцевого пошибу Віталія Мельника.
Це вони перевернули все з ніг на голову і принесли в політику та взаємини місцевих політиків із пресою те, про що колись якщо й згадуватимуть, то хіба як науку, як не потрібно ту саму політику проводити. Почалося, власне кажучи, з публікації мого колеги Олександра Нагорного про недобросовісного підприємця Віталія Мельника, який звільняв робітників своєї фірми, не виплачуючи гроші, за плечима якого були різні (що й підтвердив згодом суд) фінансові махінації. Треба було побачити сльози в очах тих робітників, котрі приходили скаржитися в редакцію, почути їхні слова, щоб зрозуміти ступінь порядності підприємця і тепер уже екс-депутата обласної ради. У тій першій публікації жодним словом не йшлося про партійну приналежність пана Мельника, ні його політичні погляди, не було й слова КУН, але сам Мельник, а слідом за ним чомусь і Максимович раптом побачили якісь політичні переслідування, якусь неприязнь нашої газети до націоналізму.
Мабуть, перша з їхніх дій може слугувати також зразком абсурдності і отієї “перевернутості” місцевої політики. Тоді вони влаштували пікетування редакції “Волині”, звинувачуючи нашу газету не більш й не менш — як у підтримці Януковича. Це при тому, що обласна організація Партії регіонів в розпал президентських перегонів намагалася притягти до суду і намагалася призупинити випуск нашої газети саме за агітацію, як вони вважали, проти кандидата Януковича у статті головного редактора Степана Сачука, за надмірну підтримку його суперника Віктора Ющенка. На стендах були вивішені кілька рекламних матеріалів про Януковича, від публікації яких редакція, зрозуміло, відмовитися не могла, зате там не було матеріалів і про Ющенка, і про приїзд до Луцька Юлії Тимошенко та інших соратників народного кандидата, про відстоювання свободи слова.
Пригадую, як я проходив мимо пікетувальників і намагався частині з них, особливо молодих, роз’яснити суть справи та висловити свою точку зору на те, що відбувається. Один з тієї невеличкої купки, правда старшого віку, раптом, підступивши впритул, закричав: “Та це ж той самий Лис, який колись писав, що нема ніякої України, а є тільки юго-западная Росія”. Коли перше спантеличення від такої лютої брехні пройшло, я сказав: “Ходімо негайно до бібліотеки і якщо ви знайдете у підшивці нашої газети за будь-який рік мою публікацію з такими словами, то я привселюдно відрубаю собі праву руку, а якщо не знайдете, то також привселюдно дам вам ляпаса і не одного”. Чоловічок раптом збентежився, позадкував і забурмотів, що, може, такого не було, може, він помилився. З подібним брехливим твердженням, тільки вже на адресу мого колеги, я зіткнувся біля кунівського намету на Театральному майдані.
Тоді ж нас звинувачували, що газета, мовляв, завжди не об’єктивно і упереджено писала про КУН і націоналістів, що теж було абсолютною неправдою. Чомусь шановний Олег Володимирович забув мої відверто прихильні публікації і про його партію, і про акції, організовані ним і КУНом, аж до інформації про віче, організоване після президентських виборів, не кажучи вже про численні матеріали дев’яностих років, у тому числі про репресованих, ветеранів Братства ОУН—УПА, і мої, і Петра Боярчука, й інших, у відсутності яких на сторінках “Волині” намагалися звинуватити пікетувальники. Чесно кажучи, у мене викликало подив, чому, здавалося б, досвідчений політик Максимович, котрий був одним з організаторів і РУХу на Волині, і проводив діяльну демократичну політику, будучи заступником голови міськради, якого я таки щиро поважав, пішов на повідку в такої сумнівної за діями і поглядами особи, як пан Мельник. Мабуть, мали рацію ті, хто казав, що останній фінансово пов’язав волинського кунівського лідера по ногах і руках.
Коли ж прийшли парламентські і місцеві вибори, обласна організація КУНу пішла окремо. Казали тому, що у списку до обласної ради кандидатам від цієї партії виділяли місця десь аж у четвертому десятку. Та, за словами керівників обласного штабу “Нашої України”, все ж у попередніх перемовинах йшлося про хоча б одне місце вище, у прохідній частині списку. Коли ж було названо не кого іншого, як того ж Мельника, волинські «нашоукраїнці» заявили, що таку особу включати у список не будуть. Отоді й, за нашими даними і словами самих партійців, саме за наполяганнями Мельника КУН в області вирішив йти окремо.
Потрібно сказати, що агітація за кандидатів до обласної і Луцької міської рад, а також Олега Максимовича на міського голову Луцька велася з розмахом. Варто було заглянути на Театральний майдан або послухати вранці рекламу по Волинському радіо. Результат, як то кажуть, “перевершив усі сподівання”.
За список КУНу до обласної ради проголосувало 0,29 відсотка виборців. До Луцької міської ради результат був трохи ліпшим — 0,6 відсотка. Не зуміли провести також депутатів до жодної з міських та районних рад. Успіхом на цьому фоні вважалися найкращі результати до Любешівської та Старовижівської райрад — відповідно 1,13 і 1,07 відсотка. Зауважимо, що ліпші результати організації КУНу мали навіть в окремих районах центральних і східних областей, не кажучи вже про сусідні Рівненську чи Львівську, де кандидати від КУНу стали депутатами обласних рад. Олег Максимович отримав аж 1743 голоси з 110. 449 голосів луцьких виборців. Довелося почути навіть від окремих сивочолих самих кунівців про причину їхнього неголосування за кандидатів власної партії. Один з них так і сказав: “Причин дві — новий розкішний автомобіль пана Івченка — це ж ганьба для КУНу, який очолювала Слава Стецько, і дії нашого пана Мельника”.
Чи ж варто дивуватися, що центральний провід КУН вже влітку дав різко негативну оцінку діяльності керівництва організації по її розбудові й постановив розпустити провід Волинської обласної організації та провести вибори нового проводу. Це й було зроблено на звітно-виборній конференції, де про те, як оцінюють діяльність керівництва нашої кунівської організації, говорили і самі волиняни, і гості з Києва, зокрема голова етичної комісії КУН, професор Ярослав Ульгурський. За свідченням делегатів цієї конференції, до честі Олега Максимовича, він доволі самокритично оцінив свою роботу і визнав помилки. А от пан Мельник спочатку намагався виправдатися і, очевидно, за звичкою звалити вину на якісь підступи ворогів. Та, мабуть, зрозумів, нарешті, як це виглядає недоречно і теж... визнав недоліки.
На конференції її делегати довірили очолити обласну організацію КУНу відомому в області політику, який кандидатувався на міського голову Луцька тоді ще від УНП, Євгену Мельнику. За його словами, пан Євген спочатку відмовлявся від цієї посади, аргументуючи в основному тим, що так співпало, що він однофамілець надто вже одіозної фігури, котра своїми діями скомпрометувала досі добре ім’я всього волинського КУНу. Все ж однопартійці і київське керівництво переконали і він погодився.
Підтверджуємо, що жодного стосунку до Віталія Мельника новий голова обласної організації КУН Євген Мельник не має, вони не родичі, ні близькі, ні навіть далекі, зовсім різні за своїми моральними якостями і діями. У розмові з журналістом “Волині” Євген Мельник розповів про найближчі плани, про бажання активно розбудовувати обласну, районні і міські організації КУН, залучати до партії молодь і зробити все, щоб оте добре колись ім’я до партії, до якої на Волині належать чимало ветеранів національно-визвольного руху, людей чесних і чистих душею, повернулося.
Про це ж говорила нам і голова секретаріату обласної організації КУН Валентина Єгорова. У планах організації чимало цікавих акцій, про які ми обов’язково інформуватимемо. Що ж до Віталія Мельника і Олега Максимовича, то їх не обрали до нового складу проводу, зате тепер туди входять такі відомі люди, як голова крайового Братства ветеранів ОУН—УПА імені Клима Савура Микола Стасюк, ветеран національно-визвольного руху, в’язень сталінських таборів, письменниця Тетяна Барбелюк (Байда), діяльний голова Любешівської районної організації Іван Хомич, який став заступником голови обласної організації. Будемо сподіватися, що незабаром ми побачимо волинських націоналістів знову на високому місці у політичному рейтингу.