НЕ ТА МАТИ, ЩО НАРОДИЛА...

Олег та Валентина одружилися нібито по любові. У них з’явилась донька. Та згодом сім’я розпалася. І тоді почалися запеклі судові баталії за малолітню дитину, якій ще немає й шести років. Ніхто не хотів поступатися. А в таких випадках, як правило, найбільше страждають безпомічні діти.

Олександр КОСТЮКЕВИЧ, Володимир КАЛИТЕНКО

КОЛИ В СІМ’Ї НЕМА ЛАДУ
Ділити дітей між подружжям, котре розлучається, завжди важко. А таке в наш час буває часто. Правда, іноді батьки не претендують на дитину, вважаючи, що з матір’ю їй буде краще, чи з інших причин. Проте буває, що й батько не хоче віддати сина чи дочку своїй колишній дружині. І тоді починається драма. В першу чергу для малолітньої дитини, котра не розуміє, чому у неї раптом не стало батька чи матері.
Кілька років тому лучанин Олег Климчук одружився з Валентиною Платоновою. Згодом у них народилася донька Євгенія.
Коли дитині минуло два роки, Валентина раптом заявила, що має намір влаштуватися десь на роботу, і привела дитину до батьків чоловіка Миколи та Євгенії Климчуків, котрі проживали окремо у власному будинку. Обоє вони були пенсіонерами й з радістю прийняли до себе внучку. Навіть окрему кімнату для неї виділили, накупували різних іграшок. Так і росла у них дівчинка. Мати навідувалася туди не часто. Коли дід з бабою часом запитували невістку, чому вона так рідко приходить до своєї дитини, у відповідь чули:
— Я на роботі й не маю часу.
Але ж справжня мати, як би не була чимось завантажена, хоча б один раз на день мусила б відвідати свою дитину, навіть якщо й знала, що в бабусі та дідуся доньці добре.
— Коли невістка вперше привела внучку до нас, — згадує Євгенія Климчук, — це була не дитина, а кісточки, обтягнуті шкірою. Обличчя було бліде, бо вона майже не бувала на свіжому повітрі. Часто просила їсти, навіть вночі прокидалася.
Згодом дівчинка набрала необхідної ваги, стала жвавою і веселою. А дідусь і бабуся довідалися, що дитяче меню в матері було щодня одноманітне — хліб, чай і ковбаса. Навіть дорослому важко весь час їсти те саме, тим більше малій дитині.
Дід з бабою навчили внучку читати і писати. Дитина охоче це робила, хоча їй до школи йти було ще зарано. Часто навідувався й Олег. Вчив доньку малювати, грався з нею, гуляв на свіжому повітрі.
Пізніше бабуся влаштувала Женю у школу-студію «Пізнайко», що на вулиці Шевченка. Там дівчинка почала навчатися. У школі також відбувалися різні цікаві свята, але Валентина на них чомусь не ходила. Можливо, про це не знала, а, може, просто вони її не цікавили. Інші діти були з батьками. Напевне, чекала своєї матері і Женя.
Ніколи мати не цікавилася й тим, скільки грошей витрачають дідусь і бабуся на внучку. А вони з грошима не рахувалися. Не тому, що були такі багаті, а тому,що внучку любили. У них є садок, підсобне господарство, тримають качок, курей, кролів. Отож, завжди є м’ясо, овочі, фрукти. Олег також купував усе необхідне для доньки.
З часом Валентина й зовсім рідко навідувалася до Жені. Микола та Євгенія Климчуки по черзі телефонували до невістки, нагадували, що в неї є малолітня донька.
— А що Женю вже треба забирати? — запитувала Валентина здивовано.
— Чому ж забирати? Прийди та посидь із нею трішки, поговори, бо донька може забути навіть, як виглядає її мама, пізнавати перестане, — пояснювали свекор та свекруха.
Валентина приходила, потім знову не було її місяць, а часом і довше. Чомусь не дуже маму тягнуло до власної дитини.
А дівчинка виявилася кмітливою, наділеною від природи доброю пам’яттю, все швидко засвоювала і помічала. Раділи дідусь і бабуся, що мають таку внучку. І раптом одного дня все полетіло шкереберть.

СОЛОМОНОВЕ РІШЕННЯ
А сталося ось що. Олег Климчук подав заяву на розлучення. Прожив він із Валентиною кілька років, але життя чомусь не склалося. Так частенько буває. Спочатку нерозуміння один одного, потім нарікання, сварки й, нарешті, дорога, якою йшли разом, розбігається в різні боки. Це щось схоже на нарив, який весь час збільшується, стає болючішим, а потім раптово або сам лопає, або його розрізають.
Олег не чекав, доки нарив лопне сам. Він виписався з квартири дружини, забрав свої речі й перебрався у будинок батьків. Валентина залишилася одна. Зрозумівши, що чоловік до неї більше не повернеться, тільки тепер згадала про дочку й подала позовну заяву в суд, де написала, що батьки її колишнього чоловіка забрали дочку до себе додому, і не дозволяють, мовляв, матері з Женею спілкуватися, настроюють дитину проти неї. Валентина Климчук просить, аби суд повернув їй дочку.
Якщо йти за правдою, то не дідусь і бабуся забрали від матері внучку, а вона сама, як уже говорилось, привела туди Женю. Та й не настроюють вони дитину проти матері. Євгенія Климчук говорить:
— Ми всі були б раді, якби між матір’ю та дочкою з’явилося взаєморозуміння та любов. Нехай би донька жила з матір’ю, але нині дитині у нас краще, ніж там.
Справді, дідусь із бабусею та й батько Жені створили хороші умови для дівчинки. У матері ж лише одна кімната і ліжко одне. Де ж дитина буде спати?
Батько Жені, дідусь і бабуся просили Валентину, щоб дитина пожила у них, доки підросте, адже їй ще немає й шести років. Зміцніє, почне хоч трішки розуміти, чому стався конфлікт між батьком та матір’ю. А тоді вона й сама, можливо, зможе вирішити, з ким жити.
Чомусь завжди вважалося, що мати краще догляне дитину, ніж батько. Але ж серця материнські також різні. Одні матері можуть пожертвувати собою заради життя та здоров’я дитини, нерідко віддають свою нирку чи ще якийсь орган для її порятунку. Інші, народивши малюка, можуть позбавити його життя одразу чи залишать у безлюдному місці помирати від голоду та холоду. І про одних, і про других наша газета уже писала.
Так само й виховують своїх дітей різні матері по-різному. Одні завжди говорять з дитиною лагідно і спокійно, навіть якщо вона зробила щось не так. В інших виховні методи одні — крики і погрози.
Звичайно, для дитини першим наставником і порадником повинна бути все ж таки мати. Але якщо мати мудра. На жаль, є всякі.
— Невже не можна обійтися без суду, — не один раз говорили батьки чоловіка колишній невістці.
Валентина не погодилась, хоча розуміла, що конфлікт між дорослими може серйозно вплинути на ще не зміцнілу нервову систему дитини.
— А з ким залишатимеш Женю, коли йтимеш на роботу? — запитували. — Дитина потребує постійного догляду.
— Замкну в кімнаті й нехай сидить.
Дитина, звичайно, до всього може звикнути. Адже є різні батьки і різні матері. У кожного свій погляд на виховання і свої методи. Часом навіть жорстокі. Дехто справді залишає своїх малолітніх дітей у порожній квартирі. На жаль, іноді це призводить до трагедій. Дитина знаходить сірники і скоює пожежу, трапляються й інші трагедії.
Климчуки так і не дійшли згоди, в кого повинна проживати Женя. Тому цю проблему мусив вирішувати суд. А це нелегке завдання. Тільки мудрий Соломон розв’язав би його просто. Пригадуєте, коли до нього прийшло дві жінки, які претендували на одну дитину. Кожна доводила, що саме вона її мати. Тоді Соломон взяв меч і сказав, що розділить дитину на двох. Одна жінка одразу погодилась, а друга сказала, що віддає маля своїй суперниці, аби тільки воно залишилося живим. І тоді цар зрозумів, хто справжня мати дитини.
У легендах все вирішується легко, у житті — складніше. Згідно із законом мати й батько мають рівні права щодо дитини. Тому Луцький міськрайонний суд, перш ніж остаточно винести рішення, з ким залишиться дівчинка, вислухав і проаналізував думки обох батьків, свідків, прокурора, захисника. Свою думку з цього питання висловив і відділ опіки та опікування міськвиконкому.
У Климчуків умови життя для дитини, звичайно, кращі, але колишня дружина також має квартиру і роботу, отож, може забезпечити дитині більш-менш нормальні умови життя. Враховано також вимоги Сімейного кодексу України, де сказано, що дитину тільки тоді можна забрати від матері чи батька, якщо вони не мають прибутку, пиячать чи вживають наркотики, ведуть аморальний спосіб життя.
Отож, забрати малолітню Женю від Валентини Климчук чи від Олега Климчука немає ніяких підстав.Але суд вирішив, що краще буде, якщо дівчинка поки що проживатиме разом з матір’ю.
Можливо, тепер Валентина зробить певні висновки із своїх минулих помилок й ставитиметься до доньки зовсім по-іншому, віддаватиме все тепло материнського серця. Дитина ж – не іграшка, вона весь час потребує уваги, піклування, любові. Давно і мудро сказав народ: «Не та мати, що народила, а та, котра вигляділа»...