Чого тільки не довелося прочитати за останні місяці про нового міського голову Луцька Богдана Шибу. Хотілося нарешті почути від нього самого про те, що з ним сталося, в якому він стані перебуває зараз після переведення з реанімації до палати хірургічного відділення Луцької міської клінічної лікарні...
Чого тільки не довелося прочитати за останні місяці про нового міського голову Луцька Богдана Шибу. Хотілося нарешті почути від нього самого про те, що з ним сталося, в якому він стані перебуває зараз після переведення з реанімації до палати хірургічного відділення Луцької міської клінічної лікарні. Ми застали його ще “стрибаючого” на милицях коридором у супроводі лікаря — триває процес розходжування, нелегкого відновлення. А потім було це інтерв’ю, в якому я свідомо не торкався того, що вже відомо з нашої та інших газет
Володимир ЛИС
— Богдане Павловичу, почнемо, мабуть, з того, що, як сказали б колись, цікавить усю прогресивну громадськість Луцька, додам, що і регресивну також — як ви себе почуваєте? Який ваш зараз і фізичний, і моральний стан? — Фізичний і моральний стан добрий, особливо, якщо врахувати наслідки такої страшної аварії. Вже справа йде до одужання, правда, ще важко ходити, важко дихати, але я думаю, що найголовніше — це воля до того, щоб одужати, а вона в мене є. Вважаю, що в найближчі тижні зможу помаленьку включатися до роботи. Тим більше, що її мені не вистачає. Хоч радує, що добре працюють ті люди, котрі прийшли зі мною у міську раду, в міськвиконком. Отож, вважайте, що я майже готовий до роботи. Навіть якщо я ще не зможу повністю ходити і пересуватимусь на милицях, все одно я приступлю до роботи за кілька тижнів. Думаю, що чим швидше вийду на роботу, тим швидше повністю одужаю. Робота для мене — найкращий стимул для одужання й відновлення фізичних і моральних сил. — Волиняни наслухалися і начиталися стільки різних версій про автопригоду, яка трапилася з Богданом Шибою, що хотілося б про все написане і сказане довідатись безпосередньо від вас, як же було насправді. — Сталося те, що я повертався з Рівного і на ділянці дороги біля села Зоря мені назустріч виїхав автомобіль, який явно порушив правила дорожнього руху. Він виїхав на зустрічну смугу, а в тому місці обгін заборонений і я ніяк не сподівався, що може бути зустрічний автомобіль. Я був абсолютно тверезий і сконцентрований. Досвіду за кермом маю кілька десятків років, але там врятуватися було неможливо, і це підтверджують наслідки розслідування. Ще мають бути якісь експертизи, але ті матеріали, які є на сьогодні, підтверджують: я не порушив закону, правил дорожнього руху. Мені тільки одне дуже прикро: що загинули люди. Я християнин, я молюся за те, щоб Бог поселив їхні душі там, де праведники спочивають. Я щиро співчуваю їхнім рідним. А от те, що публікували про мене, коли я ще був у реанімації, на замовлення певних осіб, я не знаю, як це назвати... — Ви вважаєте, що публікації в деяких газетах були справді замовними? — Бачите, в цивілізованих країнах, якими б прикрими не були результати виборів для тих, хто програв, кожен цивілізований політик їх визнає. В крайньому випадку визнає після рішення суду. У нас ще такої політичної культури нема. До того ж утворився прошарок людей, котрі ні на чому іншому, окрім брудних виборів, брудних виборчих технологій, заробляти не вміють. Додається ще й образа тих, хто програв, а програли вони багато. Що б там хто не казав, а нова команда у міськвиконкомі поламала попередні схеми отримання грошей з бюджету у власні кишені. Вони не можуть змиритися з цими втратами і готові піти на все, щоб взяти реванш. Знаєте, з одного боку це ніби свідчить про демократичність ситуації в нашому місті. Але ці чорні технології — це вже не демократія, це вже занадто. Кожне слово ранить не лише мене, рідних, постраждалих, але й родичів, просто знайомих. Адже чіплялися за перший-ліпший факт і перевертали його. Знаєте, це схоже на таку ситуацію: у вашого сусіда згоріла хата, а у вас знайшли в кишені сірники і відразу в кількох газетах написали, що ви спалили ту хату. Мені приємно, що про все відкрито пишуть, але неприємно, що необ’єктивно. З моїми попередниками траплялися подібні речі, й чомусь ніхто про це не писав. На жаль, інтерес політичний, клановий у нас переважає чисто людські почуття. Так не має бути в нормальній цивілізованій країні. — Якщо ми торкнулися одного боку цієї справи, то давайте зачепимо й протилежний. Хто вас у ці важкі тижні, чи вже й місяці, підтримував? На чиє плече ви спиралися? — Підтримувала мене моя команда, всі мої заступники, ті люди, котрі прийшли у міськвиконком разом зі мною. З першої хвилини підтримували мене моя сім’я і родина, підтримували однопартійці з партії “Батьківщина”. Я щиро дякую всім цим людям, які це робили, які не зважали на ті інсинуації, що писали. В принципі, вони всі мене знають, що для мене робота — це все, що я не дозволю собі якісь аморальні стосунки. Я розумію, що в цій кампанії довкола мене є й інший, політичний підтекст. На всіх людей при владі від Блоку Юлії Тимошенко ведеться наступ. Партія і блок зайняли проукраїнську, патріотичну позицію. Тому й є наїзди від тих людей, котрі поступилися своїми принципами заради шкурних чи кількахвилинних інтересів. Тому й звинувачують нас у всіх смертних гріхах. Особливо стараються ті, у кого в самих “рильце в пушку”. — Отже, судячи з усього, ви збираєтеся повернутися і нормально працювати? — Так, нормально працювати. Плани серйозні. Я в принципі (посміхається) і не виключився з роботи. Хіба що в перші дні, коли знаходився в реанімації, коли, як кажуть, терези хиталися в різні боки, бо ж травма була серйозна. Але, дякувати Богу, воля до життя переважила. І не в останню чергу завдяки лучанам, уже не родичам і членам команди, а простим лучанам, моїм дорогим людям, як я тепер кажу, які мене підтримали, навіть дружньою молитвою в церквах, на четвертий день після аварії, коли мені було надзвичайно тяжко. Повірите чи ні, але коли мені сказали про цю молитву, мені стало набагато легше і за два дні я був уже готовий до операції. Відновилося дихання, запрацювало серце, як належить, і з’явився шанс. Я вірю, що справді допомогла молитва. Тепер я молюся й за здоров’я лучан, моїх “міщан”. Я переконався, що в нашому місті набагато більше добрих людей, ніж злих, аморальних. Тепер я певен, що всі ті плани, які ми склали, будуть реалізовані, бо я буду звертатися до громади, до людей і впевнений в їхній підтримці. — Біля вашого ліжка я бачу чимало книжок. Що читав Богдан Шиба, вже коли міг читати? — Спочатку читав художню літературу. Я, як правило, перечитую сучасну українську літературу, всі новинки, які з’являються. Перечитував і класичну, зокрема, Івана Франка, мого улюбленого поета. Я, до речі, в школі села Корчин Радехівського району на Львівщині писав твір на випускному екзамені “Громадянська позиція в поезії Івана Франка” — і тому, що побудував його значною мірою на аналізі отієї позиції на прикладі в радянські часи негласно забороненої поеми “Мойсей”, не отримав золотої медалі. В атестаті стояли всі п’ятірки, а він був звичайного, синього кольору. Прочитав півтора десятка новинок. Читав і духовну літературу, і спеціальну, зокрема, “Планування міста”. Робив за звичкою нотатки, виписки. — Якими будуть ваші перші кроки після виходу на роботу? — У мене такий принцип, як і в медицині: “Не нашкодь”. Найліпша влада та, яка непомітна. Найперше подякую підприємцям міста, котрі без будь-якого тиску виконали надходження до бюджету міста. Котрі продовжують тенденцію, при якій за перше півріччя надійшло п’ять додаткових мільйонів. І за два місяці другого півріччя ще два додаткових мільйони. А це тому, що ми перекрили корупційну схему поборів, яка була. Тепер підприємці можуть спокійно платити податки, бо їм не треба працювати на два фронти. Єдине, що я не маю гарантію, що це до кінця подолано. Тому я вже звертаюся і ще звернуся до підприємців — якщо хтось неправедним способом спробує з них збирати побори, хто б це не був — державна, напівдержавна структура, чи комерційна — вони повинні мене якимсь чином повідомити про це. Зараз не ділить міський голова в ручному режимі — кому давати, кому не давати. Бюджет фінансується автоматично. Я б хотів, щоб це був незворотний процес, щоб ми працювали разом на місто. Нам вдалося, вже вдалося, ліквідувати заборгованість по зарплаті на економічно активних підприємствах, що було болячкою, за які Луцьк критикували. Тепер ми будемо працювати з кожним підприємством, щоб та зарплата була більша, щоб вона була достойна. Попереду розв’язання проблем інфраструктури, транспорту, яких ще дуже багато. Починаючи від доріг і закінчуючи житлово-комунальним господарством. То скажіть, всі ці зміни, які почалися, мені можуть пробачити? Моїм опонентам хотілося б створити такі умови, щоб психологічно задушити, щоб я поклонився тим самим комерційним структурам, які раніше диктували свою волю, проводили в цих галузях якісь роботи, але розкрадали великі суми грошей. Ми не пішли на це й не підемо. Ми вже погасили багато попередніх боргів. Далі будемо працювати тільки з тими фірмами, які не мають незаконних схем, які будуть кожну копійку вкладати у вулиці чи будинки нашого міста. Але коли вже через місяць нову команду починають звинувачувати, що й це не так, і це, і в усьому Шиба винен, я розумію, тиснуть, щоб поклонився, щоб прийшов і сказав: “Все, я ваш, керуйте, аби я тільки сидів у цьому кріслі”. Я не буду за це крісло зубами триматися, але для мене головне, щоб могли спокійно працювати люди, отримувати достойну зарплату. З цього шляху мене ніхто не зіб’є, ніяким шантажем, погрозами. — І що б ви, Богдане Павловичу, хотіли сказати на завершення інтерв’ю? — Я хочу, щоб на шістнадцятому році незалежності до влади в Україні приходили тільки проукраїнські політики. Щоб на кожній посаді — найменшій і найбільшій — була людина, якій болить Україна. Щоб зникли ситуації, коли навіть до простого спеціаліста без хабара не підійдеш. Щоб не було “проффесіоналізму” з двома “ф”. Тому ми й зробили по суті революцію в структурі міста. Вже відбувся конкурс на 39 посад. Тобто, ми не в кулуарах підбираємо, не нашіптуваннями, не хабарами. Мають право подавати документи й ті, хто працював на цих посадах, брати участь в конкурсі. Якщо структури влади працюватимуть на державу, на місто, все зміниться за дуже короткий термін. Шалений наліт на нас був саме тому, що ми почали цю чистку. Ну, а всім, хто мене лікував, я подякую після виходу з лікарні, назву конкретно, кому завдячую. Я відмовився від лікування у Феофанії, обрав лікарню свого міста і не помилився. І відповім тоді на всі запитання, які будь-кого цікавлять, дивлячись очі в очі.
