Цьогорічний форум видавців у Львові нагадував мені великий людський мурашник. Щороку кількість видавництв, представлених на цьому форумі у Львові, зростає і вже досягла майже шести сотень. Це не рахуючи окремих приватних фірм, авторів, книгарень, які приїжджають, так би мовити, самосівом і, не реєструючись та не сплачуючи відповідних коштів, як можуть, рекламують свою продукцію...
Володимир ЛИС
Цьогорічний форум видавців у Львові нагадував мені великий людський мурашник. Щороку кількість видавництв, представлених на цьому форумі у Львові, зростає і вже досягла майже шести сотень. Це не рахуючи окремих приватних фірм, авторів, книгарень, які приїжджають, так би мовити, самосівом і, не реєструючись та не сплачуючи відповідних коштів, як можуть, рекламують свою продукцію. Цього разу три поверхи, а на додачу ще й цоколь і підвали Палацу мистецтв, майдан перед Палацом Потоцьких і частина вулиці Коперника були запруджені стендами, наметами та імпровізованими майданчиками презентацій. Кількість львів’ян і гостей міста Лева, які відвідують цей галасливий ярмарок і масово скуповують різноманітну літературу, вже сягнула не десятків, а кількох сотень тисяч. Та водночас зростає враження, що форум з кожним роком все більше поринає у такий собі творчий хаос. Цього року організатори твердили, що це, мовляв, і добре, що вдалося уникнути заформалізованості, але ж відомо, що зарубіжні книжкові ярмарки такі, скажімо, як франкфуртський чи лейпцизький якраз і славляться чіткою організацією роботи і системою проведення заходів. Якщо в минулі роки ажіотаж викликав приїзд на форум знаменитого бразильця Пауло Коельйо чи російської детективістки Олександри Мариніної, то цього разу найбільший інтерес і навіть фурор викликав... Юрій Луценко. Так, саме наш міністр внутрішніх справ, який у перший день роботи форуму ходив біля стендів, накупив чимало книг (а чимало й подарували), охоче роздавав автографи і зірвав шалені оплески на офіційному відкритті в оперному театрі. Львів’яни несподівано дуже тепло прийняли недавнього непримиримого польового командира Майдану, який залишився на своїй посаді і в уряді Януковича. На цьому фоні поведінка іншого почесного гостя — Івана Дзюби — виглядала доволі скромною. Щодо письменників-гостей з інших країн, то ні росіянин Віктор Єрофєєв, ані німець Інго Шульце та кілька менш відомих поляків не змогли викликати отого “коельївського” інтересу. Щоправда, пан Єрофєєв кілька разів у різних місцях, зокрема під час Літературного фестивалю, який проводився в рамках форуму, похвалив галичан за те, що вони мали сміливість перекласти і видати його нашумілу книжку “Хороший Сталін”, де в ролі отого хорошого, такого собі “домашнього” Сталіна виступає його рідний батько-дипломат. Чого тільки не можна було побачити на форумі. Так, один автор наполегливо рекламував свою книжку-аудіокасету “Дванадцять кукань зозулі”, всерйоз переконуючи, що музичний талант у дитини можна перевірити тільки тоді, коли вона своїм голосом відтворить ці кукання. Завзято рекламувалася і така книжка із “приваблюючою” назвою, як “Камасутра для оратора”. Щодо кількості проведених “сесій з автографами” біля стендів різних видавництв, то тут рекорди, як і на попередніх форумах, били такі автори, як Сергій Жадан і Юрій Андрухович. І ще довелося почути кілька десятків оголошень, що автографи дає (далі йшли прямо-таки суперепітети) поет Валерій Курінський, про якого я, відверто кажучи, досі нічого й не чув. А після ознайомлення з його творінням купувати чомусь бажання не виникло. Втім, присутність, так би мовити, живого автора біля стенду пожвавлювала торгівлю, в чому я й переконався на власному прикладі, коли на прохання видавців поставив кілька автографів на своєму новому романі “Камінь посеред саду”, який щойно благословив у світ видавничо-поліграфічний дім “Твердиня”. “Твердиня” ж на своєму стенді прихистила й інші луцькі видавництва — “Терен”, “Вежа”, “Ініціал”. А ось “Волинська обласна друкарня” виставлялася й пропонувала свою продукцію окремо. Щодо презентацій, то відзначу дві, які вирізнялися м’якою, сказати б, навіть витонченою інтелігентністю і негаласливістю. Це презентація збірника творів львівських прозаїків 20—30-х років минулого століття “Дванадцятка”, випущеного літературною агенцією “Піраміда”, з дуже цікавими виступами директора видавництва Василя Гутковського, письменників Василя Габора і Віктора Неборака, багаторічного народного депутата та відомого літературознавця Михайла Косіва. Це і презентація нового проекту відомого львівського журналу “Ї” — двох спеціальних номерів “Галичина — країна міст” і “Закарпатський усе-світ”, які розповідають про два західних регіони. На черзі номер, присвячений Волині. І хоч гран-прі форуму було присуджено книзі “Україна і українці: історико-етнографічний мистецький альбом Івана Гончара (вибрані аркуші)”, за розмахом подачі, мабуть, перше місце зайняла презентація гучно рекламованої книги Марини і Сергія Дяченків у співавторстві з Русланою “Дика енергія. Лана”. Тут був і виступ дівчини, яка своїм одягом імітувала Руслану, і розіграш численних призів, і навіть бажаючим робили зачіску під героїню нового відеокліпу, в якому і виконується ота пісня “Дика енергія”, яка дала назву чи то фантастичному, чи рекламно-мильному роману. Побував я і на засіданні медіа-клубу на тему “Українські медіа — за українську книгу!”, який організував журнал “Телерадіокур’єр”, і в дискусії якого взяли участь волиняни. На жаль, по закінченню форуму доводиться знову з сумом констатувати: переможці — автори і видавництва — отримали за книги шкіряні грамоти та символічні відзнаки (традиційні равлики, які справді стали символами форуму), продано чимало книжок, проведено благодійну акцію по збору книг для дитячих закладів, в яких виховуються так звані проблемні діти, але... Але тиражі українських книг — і художніх, і науково-популярних — залишилися так само мізерними, як і гонорари (в кращому випадку) їхнім авторам. І форум видавців у черговий раз нічим не зміг змінити ситуацію.
