МЕЛОДІЇ ЖИТТЯ ЮРІЯ ВОЙНАРОВСЬКОГО

У начальника Луцького міського управління культури, директора народного дому «Просвіта», заслуженого діяча мистецтв України Юрія Васильовича Войнаровського — «золотий» ювілей. Наш кореспондент зустрілася з ювіляром і мала з ним розмову.


Анастасія ФІЛАТЕНКО


—Юрію Васильовичу, ваш ювілей — то, певно, найперш свято вашої великої родини. Лише для близьких родичів не вистачить кілька столів. І скільки б не було вітань, добрих побажань, напевно ж, найприємніші і найдорожчі саме від рідних?
— Знаю, що нічого змінити не можна, не повернеш тих дорогих серцю людей, що відійшли у Вічність, але мені їх так не вистачає. І, напевно, був би абсолютно щасливою людиною, коли б за святковим столом зміг побачити свого батька Василя Пилиповича, маму Галину Карпівну, тещу Людмилу Григорівну, друга, дуже близького по духу — Януша Калиновського, побратима з Польщі. Звичайно, буду радіти тому, що привітає мене велика і дружна родина Войнаровських. У нас є таке своєрідне родинне дерево, на гілках якого, якщо так можна сказати, 36 імен.
— Певно, саме це і є вашим найбільшим багатством?
— Звичайно. Нас у батька і матері сім сестер і шість братів. А додайте до цього невісток і зятів, їхніх дітей, мого улюбленого онука, а правнука моїх покійних батьків — Макара, тож, як бачимо, родина лише від батька-матері сягає близько чотирьох десятків. А взагалі я дуже цікавився родом Войнаровських з давніх-давен. Працював у багатьох архівах, а нині документи передав до обласного краєзнавчого музею. Можливо, наш рід бере свій початок у давнині століть, від племінника Мазепи Андрія Войнаровського.
— Знаю, що ви любите свою родину, всім по можливості допомагаєте, а ще ніколи не забуваєте рідного села Журавники, що в Горохівському районі.
— Так трапилося, що коли не стало батьків, я тепер найстарший у родині. І вже не до них ідуть мої брати, сестри, їх діти за порадою, а до мене. У нас дружна, гарна родина. Ось нещодавно гуртом женили мого брата. І також гуртом поїдемо в село вибирати картоплю. Самі розумієте, кожен займе рядок — і картопля вибрана. А потім зберемося за столом, вип’ємо по чарчині і заспіваємо у батьківській хаті, де живе нині один з моїх братів — Сашко. До речі, його ще треба женити, а сестру Галю видати заміж. Решта — вже мають свої сім’ї.
— У вас за плечима Горохівська музична школа, Львівська консерваторія імені Лисенка, не лише диплом, а й чудове володіння контрабасом. Знаю, що грали ви й на скрипці. Тож Юрій Войнаровський не просто чиновник, а й музикант з вищою спеціальною освітою.
— Справді, так склалося, що у сім’ї Войнаровських я один маю вищу музичну освіту. Але більшість моїх братів і сестер у свій час навчалися у Горохівській музичній школі. У нашій сільській хаті був цілий оркестр. І в моїй сім’ї — теж всі музиканти: син Андрій, як і я, закінчив Львівську консерваторію імені Миколи Лисенка, дружина Ліда працювала викладачем музичної школи по класу бандури, донька Соломія закінчила музичну школу, невістка Світлана, яка нині доглядає мого внука, теж працювала викладачем музшколи по класу фортепіано.
— Тож не дивно, що коли всі Войнаровські збираються, то на професійному рівні, навіть у селі, звучить у вашому виконанні музика, пісня.
— Саме це, певно, й допомагає нам у житті. Бо, відверто кажучи, не обминають проблеми і нашу родину. Найбільше моє бажання і мрія, окрім того, щоб усім Бог дав здоров’я, щоб мали ще й власне житло. Як і кожен батько, хочу, щоб у майбутньому моя донька Соломія, яка нині студентка романо-германського факультету Волинського університету імені Лесі Українки, моя перша помічниця під час проведення Міжнародного фестивалю «Поліське літо з фольклором», мала хорошу роботу, щоб я ще не раз ставав дідом. Та, власне, немало є гарних мрій і задумів.
— Треба сказати, ви не просто мрійник, а завжди добиваєтесь здійснення задуманого.
— Стараюся (сміється). Мені дуже хочеться, щоб у культурі не було байдужих людей. Я радію тому, що мої помічники не просто мене розуміють, а й підтримують в усіх починаннях, що стосуються піднесення культури, духовності у місті. Якби ви тільки знали, як я радію тому, що зробили дуже гарний ремонт міського дому «Просвіта»! Скажу відверто — це найдорожчий, найцінніший подарунок до мого ювілею. Бо не соромно віднині запросити до нього не лише лучан, а й зарубіжних гостей. Не побоюся цього слова — це справжній храм культури.
— У тому, що навіть у найважчі для нашої держави роки у Луцьку ремонтувалися клуби, бібліотеки, що їх працівники завжди мали повну ставку, що жодного фахівця не скоротили, певна заслуга не лише міської влади, а й начальника управління культури?
— Не хочу у даному випадку перебирати на себе заслуги в цьому, але справді прагну працювати завжди так, особливо, коли став начальником управління культури в 1991 році, щоб була віддача, щоб люди, які трудяться в бібліотеках, клубах, мистецьких закладах міста, завжди відчували захист, турботу про них.
— По праву можете гордитися й тим, що стали незмінним директором, організатором Міжнародного фестивалю «Поліське літо з фольклором», і вже багато літ його успішно проводите, ви є президентом української секції фестивалів фольклору, що діє при ЮНЕСКО. Ось і нещодавно віддзвеніли у Луцьку мелодії вже десятого фестивалю. Знаю, як це не просто, але водночас повинна сказати, що такій чіткості, організованості сотень людей, які стають учасниками фестивалю, можна тільки позаздрити.
— У цій добрій справі маю хороших помічників, найперш працівників управління культури, Будинку культури. Щасливий тим, що окрім розуміння, підтримки в родині завжди все це знаходжу і на роботі. І в такому ось поєднанні, певно, щастя людини, моє щастя. Не знаю, як складеться далі моє життя, але прожите і зроблене за всі роки, що передували цьому ювілею, гріє і радує мою душу.