ПАСАЖИРИ-РОЗБІЙНИКИ

Дві вісімнадцятирічні лучанки познайомились у барі з хлопцями, які вже неодноразово побували на лаві підсудних. Разом пили горілку. Коли стемніло, хлопці запропонували поїхати в недалеке село Гаразджу на дискотеку. Взяли таксі. Неподалік села попросили власника авто зупинитись. Вилізли із салона самі, витягли і водія, жорстоко побили його в темряві та пограбували. Але їх головний задум — викрасти іномарку — не вдався.

Віктор ОСТАПУК,
Володимир КАЛИТЕНКО

НЕСПОДІВАНЕ ЗНАЙОМСТВО У БАРІ
Лучанки Надія та Ірина зустрілися в барі «Транзит», що на автобусній станції. Ще вчора домовилися посидіти тут і трішки розважитися. Людей було небагато, бо вже закінчувався день і ось-ось мало сховатися за горизонтом сонце. Сіли за столик, замовили горілку та закуску. Пили, не поспішаючи, бо не було куди. Ніде не працювали. Просиділи зо дві години.
Неподалік чаркувало двоє молодих хлопців. На столі у них стояла трішки недопита пляшка горілки. Вони весь час зиркали в бік дівчат.
— Богдане, може підсядемо до них? — сказав один.
— Я й сам, Дмитре, про це вже думав, але у нас у пляшці горілки залишилось тільки на денці.
— А їм, мабуть, багато вже й не треба. Давно тут сидять, як і ми, та потягають з чарочок.
— Тоді ходімо.
Богдан та Дмитро підійшли до дівчат.
— Біля вас можна присісти? — запитав Дмитро.
— А там, де щойно сиділи, вам було погано?
— Не погано, але з дівчатами краще, — посміхнувся Богдан.
Хлопці вмостилися за столом, почали знайомитися. Богдан розлив на всіх недопиту пляшку. Дівчата не протестували. Всі дружно перехилили ще по чарці.
— А тепер я пропоную зайти ще в пивний бар, — сказав Богдан.
У пивному барі посмакували пивом. Хлопці були вже п’яні.
— Давайте поїдемо в Київ, — підкинув думку Дмитро. — У мене там є квартира. Добре відпочинемо в столиці.
— Чим поїдеш? — запитав Богдан.
— Наймемо таксі.
— Здуріли чи що? Навіщо нам Київ? Надворі вже давно стемніло! — майже одноголосно запротестували дівчата.
— Тоді, може, махнемо в Гаразджу на дискотеку, — запропонував Дмитро. — Там завжди вона цікаво проходить.
Дівчата погодилися.
— Ходімо до таксистів.
Неподалік стояло кілька автомобілів. Дмитро підійшов до одного з них. Водій, чоловік років за сорок, сидів за кермом, але дверцята були навстіж розчинені.
— До Гаразджі нас підвезете? — запитав.
Водій кинув оком на пасажирів. Двоє хлопців і двоє дівчат були напідпитку. Це відчувалося і по мові, і по запаху, але поводили вони себе спокійно, не кричали і не шуміли, як часом деякі пасажири у такому стані.
— Вже ніби й темно виїжджати за місто. А що вам треба в Гаразджі? — поцікавився водій.
— На дискотеку хочемо потрапити, — пояснили дівчата.
— Везіть... Ми платимо наперед. Скільки з нас візьмете? — запитав Дмитро.
— Тридцять гривень... Сідайте.
Дмитро сів біля водія. Богдан та дівчата вмостилися на задньому сидінні. Дмитро витяг з кишені двадцять гривень, ще десятку доклав Богдан. Гроші віддали водієві, він з місця рвонув і погнав дорогою до Гаразджі. Богдан одразу ж почав обнімати та цілувати одну з дівчат. Пасажир біля водія сидів мовчки, лише один раз запитав, чи можна у салоні запалити цигарку.
— Якщо ваші друзі не протестуватимуть, то запаліть, — відповів водій.
Проїхали село Струмівка і повернули праворуч на дорогу до Гаразджі. Навколо панувала темрява. З обох боків дороги тягнувся ліс. Коли у сільських вікнах заблимали вогники, Дмитро чомусь захвилювався.
— Знаєте, мабуть, я помилився й потягнув вас сюди даремне. Сьогодні ж четвер, а в селі дискотека, здається, в суботу чи неділю.
— До Гаразджі залишилось кількасот метрів. Вертатися ж не будемо. Якщо нічого там немає, поїдемо додому, часу в нас вистачає, — заспокоїв Богдан.
Проїхали ще з сотню метрів, й раптом Дмитро попросив водія зупинитися.
— Чого? — запитально кивнув головою водій.
— В туалет хочу.
Автомобіль з’їхав на узбіччя і зупинився. Дмитро вийшов. За ним вискочив і Богдан. Через якихось дві хвилини Богдан наказав, щоб вийшли й дівчата.
— А нам нічого не хочеться, то чому маємо виходити із салону? — посміхнулася та, яку Богдан щойно цілував.
— Зараз дізнаєшся!
Дівчата мовчки вийшли, стали неподалік автомобіля, чекаючи, що буде далі...

НЕВИДИМИЙ ШЛАГБАУМ НА ДОРОЗІ
Богдан відчинив дверцята й попросив водія також вийти. Водій відмовився.
— Діма, підійди-но сюди, — попросив Богдан.
Дмитро підійшов, навалився на водія і намагався вдарити його кулаком в лице. Не дотягнувся, бо водій щоразу відпихав його ногами. Так повторювалося кілька разів. Тоді Богдан відчинив протилежні дверцята і схопив водія ззаду за руки. Вдвох витягли із салону, кинули на землю, почали бити руками та ногами.
— Давай ключі від автомобіля! — кричали.
Ключа у водія не було. Ще раніш, відчувши небезпеку, він його вийняв і сховав під своїм сидінням.
Побиття тривало хвилин десять. Дівчата просили не бити водія, але ті їм щось грубо відповіли і вони відступили вбік.
Ключа, нарешті, під сидінням виявили. Дмитро сів за кермо і намагався завести мотор. Нічого в нього не виходило. Богдан тим часом обшукував кишені в побитого водія. Витяг гаманець із грошима та документами. У свою кишеню переклав 170 гривень, а гаманець повернув. Потім побачив у нього на пальці золотий перстень. Почав знімати. Водій не давався. Грабіжник зламав пальця, але персня так і не зміг забрати.
Підбіг Дмитро, поскаржився:
— Не можу чомусь завести мотор.
— Зараз спробуємо разом.
— Ти його добре обшукав? Гроші знайшов?
— Перевірив усі кишені і гаманець, але там лише документи, — збрехав Богдан.