Чому надавачі та споживачі комунальних послуг поводяться один з одним не як партнери, а як вороги?..
Чому надавачі та споживачі комунальних послуг поводяться один з одним не як партнери, а як вороги?
У давніх китайців було таке прокляття: „Щоб ти жив у часи перемін!”. Правдивість цих слів, напевно, всі ми добре відчули на собі. Відчули через втрачені заощадження, безробіття, низький рівень зарплатні та пенсій, які ще й вчасно не виплачували, стрибки цін на основні споживчі товари тощо. Згодом черга дійшла і до комунальних послуг, тарифи на які, починаючи з 1996-97 років, почали все відчутніше для гаманця споживача переглядатись у сторону збільшення. Це змусило людей задуматися: за що ж ми насправді платимо, чи обгрунтовані тарифи, чи виправдане взагалі старе комунальне господарювання, не завжди чесне по відношенню до споживача? Сьогодні в хитромудрих лабіринтах комунального господарювання, як кажуть, сам чорт ногу зламає. Не беруся судити про „комуналку” у її фахових аспектах, але окремі заяви і коментарі „комунальних князьків” та чиновників, які доводилося чути на різного роду нарадах і колегіях, наштовхують на певні роздуми. Тема варта розмови хоча б тому, що, схоже, напередодні опалювального сезону наступає новий виток „тарифної війни”, причому на найвищому, парламентсько-урядовому рівні. Люди зараз активно обговорюють рішення Верховної Ради України, яким встановлюється мораторій на підвищення цін на енергоносії та комунальні тарифи і пропонується повернутися до тарифів, які діяли станом на 1 січня цього року. Що ж воно виходить? Ще недавно чиновники на всіх рівнях кричали, що без підвищення тарифів комунальне господарство загине, що це “вимушена необхідність”, якої не уникнути, а, виявляється, можна обійтись і без підвищення? Звісно, такий мораторій захищав би інтереси абсолютної більшості верств населення. Правда, з уточненням: якщо таке рішення буде підкріплене відповідними фінансами. Якби парламент, долаючи вето Президента, вніс зміни до держбюджету, передбачивши кошти на відшкодування різниці між тарифами і реальними затратами, це було б розумно і логічно. Однак парламент цього не зробив. І що в результаті маємо? Нічого, крім популізму. Принаймні, так вважають комунальники. Так вважає заступник голови облдержадміністрації Василь Дмитрук. На його думку, сподіватися на добрі наслідки від цієї постанови нема підстав. Такий законопроект уже приймався парламентом у 1998 році, потім було звернення у Конституційний Суд, який визнав, що законопроект не відповідає Основному Закону, бо Верховна Рада втрутилася своїми повноваженнями у виключну компетенцію органів місцевого самоврядування, яким надане право встановлювати тарифи. – Прецедент є, і я впевнений, що знову буде подання у Конституційний Суд, який винесе аналогічне рішення, – заявив Василь Дмитрук на обласній колегії з питань підготовки житлово-комунального господарства області до зими. – Давайте з цього приводу не будемо створювати ілюзій. Ліпше говорити людям чесно: мораторій сьогодні не діє… На думку посадовця, Конституційний Суд матиме достатньо аргументів визнати цю постанову неконституційною, бо вона не має ніякого фінансового підкріплення. Коштів на відшкодування різниці між тарифами і реальними затратами ні в державному, ні у місцевих бюджетах не передбачено. Більше того, у проекті бюджету на 2007 рік закладено той рівень тарифів, який буде економічно обгрунтованим. Це свідчить про дійсні наміри уряду. Мер Чернівців Микола Федорук закликав земляків не піддаватися на політичні спекуляції, а роз’яснювати споживачам правду про тарифи. Водночас він запевнив громаду: якщо ціни на енергоносії будуть переглянуті на урядовому рівні, позачергове засідання міськвиконкому того ж дня прийме рішення про зменшення тарифів, громадських слухань для цього проводити не треба. На колегії у Луцьку в кулуарах теж бідкалися, що проблеми, пов’язані з цим рішенням, уже виникають і в нас. Людей збаламутили, і вони перестали сплачувати за комунальні послуги за новими тарифами, сподіваючись, що їх незабаром зменшать. Люди ж у нас довірливі, через місяць-два забувають зло, намагаються вкотре повірити владі. Можливо, краще було б зосередити свою увагу не на різних маніпуляціях і спекуляціях відносно тарифів, а на тому, як налагодити ефективну роботу комунальної сфери, підвищити відповідальність за якісне надання послуг. Щоб діяло непорушне правило: якщо люди платять, вони повинні одержувати послуги в повному обсязі. Це особливо важливо напередодні зимового сезону. Давня українська мудрість гласить: “Готуй воза взимку, а сани влітку”. “Паперову” підготовку до зими волинські чиновники, як засвідчує циркуляр голови облдержадміністрації Володимира Бондара, розпочали ще в травні. Влітку з цього питання скликали дві колегії, три дні тому – третю. У доповіді, підготовленій фахівцями управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства, відзначалося, що житловий фонд області підготовлено до зими на 81 відсоток, торік цей показник становив 76. Для тих, хто потерпає від дірявих дахів та поривів водогону і каналізації, наведу інші цифри. Згідно з доповіддю, відремонтовано 531 покрівлю із 648 запланованих (82 відсотки), проведено ремонти опалювальних систем у 457 будинках із 545 (84), систем холодного водопостачання – у 455 з 542 (84), енергозабезпечення – 393 будинки із 463 (85). Промито 143 опалювальні системи із 190 (75), відремонтовано 263 системи гарячого водопостачання із 292 (90), 38 опалювальних печей із 49 (78 відсотків). На аналогічній колегії, що відбувалася напередодні Дня незалежності, вимальовувалася дещо інша картина. Цитую пана Бондара: „Господарство області готове до зими в основному на 60-70 відсотків. У минулому році ця цифра була вже на рівні 80-90 відсотків”. Як бачимо, щось не гаразд із чиновницькою арифметикою. Вона, видно, залежить не від реального стану справ, а від того, що потрібно для звіту. Хотілось би побачити, скажімо, оті 82 відсотки покрівель, які відремонтовано. Бо в редакції немає відбою від скарг жильців, яким на голову капає. Складається враження, що тим, у кого дахи продовжуватимуть протікати, комунальники дають відсоток для того, щоб мати можливість на відмовку: на жаль, шановний, ви потрапили в отих 18 відсотків, які не вдалося відремонтувати. Наведу ще одну “колегіальну” цитату губернатора, адресовану луцькій владі: “Коли ми проводили наради з міським головою і обговорювали питання тарифів, а міський голова потім привселюдно заявляв, що тарифи в місті Луцьку не будуть підніматися, то кого ми дуримо? Один одного? Як це не вірилося, що ціна буде підніматися, коли всі розмови між Україною та Росією йшли щодо зростання ціни на газ?”. Зі слів заступника луцького міського голови Івана Корчука, після введення нових тарифів (якщо не буде врегульовано питання про мораторій на комунальні тарифи) вартість утримання житла в обласному центрі з настанням опалювального сезону відчутно подорожчає. Утримання типової однокімнатної квартири обходитиметься у 200 гривень, 2-кімнатної – в межах 310, 3-кімнатної – до 420. Це, якщо у помешканні проживає одна сім’я. Якщо більше – суми автоматично “повзтимуть” угору. Дарма громадські активісти переконували владу під час слухань, що перш ніж приводити тарифи у відповідність, треба з’ясувати, які насправді затрати закладаються в тариф. Наводили слова директора ДКП “Луцьктепло” Анатолія Лучка, який у коментарі нашій газеті зізнався, що найбільша їхня проблема – це старі, неізольовані, фактично “діряві” труби. Якби їх замінити на попередньо теплоізольовані, це зменшило б втрати теплоенергії до 30-35 відсотків. Фактично стільки сьогодні на тепломережах втрачається тепла. Влада не захотіла ні слухати, ні рахувати. Чиновники вбачають лише два варіанти виходу з “кризи тарифів”: або приводити їх у відповідність до фактичних затрат, або ж відшкодовувати різницю між тарифами та вартістю послуг з місцевих бюджетів. Іншого виходу, мовляв, нема. І в той же час, за інформацією Василя Дмитрука, на такі відшкодування в усій області в бюджетах закладають аж… 350 тисяч гривень на рік! У тому, що влада не бачить іншого виходу, мабуть, і полягає одна з ключових помилок, через яку комунальна реформа “буксує”. Ми постійно говоримо лише про тарифи та їх оптимізацію, але практично нічого не робимо для зведення до мінімуму затрат, раціональнішого використання енергоносіїв. Чи в кожній нашій оселі, скажімо, є лічильники? На обласній колегії подібне запитання задали представнику “Волиньгазу”. Той пообіцяв, що до кінця року газовики встановлять 4,5 тисячі лічильників для малозабезпечених верств населення – половину від потреби. Начальник управління промисловості та розвитку інфраструктури Микола Кучеренко в цьому засумнівався: досі їх встановили лише 250... Вочевидь, лічильники надавачам послуг не вигідні, бо ні на кого буде списувати втрати. Покривати їх вони звикли за рахунок споживача. Перед кожним черговим підвищенням тарифів запевняють, що взамін надаватимуть якісніші послуги. Однак на поліпшення їх якості наші гроші не йдуть: як правило, ними покривають борги, на місці яких виникають нові. В результаті споживачі платять більше, а обслуговування отримують нічим не ліпше. Усе це не сприяє порозумінню між надавачами і споживачами послуг. Перші звинувачують других у тому, що ті відмовляються платити за спожите і створюють борги. Другі звинувачують перших у поганій організації роботи, наслідком чого і є ці самі борги. Надавачі та споживачі поводяться один з одним не як партнери, а як вороги. Споживачі пишуть на комунальників скарги, комунальники вивішують на дверях під’їздів “листи ганьби”, подають на боржників у суд, погрожують відключенням. А люди ставлять на цих “надверних списках” свої резолюції: “А за що платити?”. Коло, так би мовити, замкнулося. Вже давно назріла потреба подбати не тільки про кількість і якість комунальних послуг, а й про їх здешевлення. Можливості для цього великі. “Волинь” багато писала і про нетрадиційні види палива, і про енергозберігаючі технології. Однак чиновники всіх рівнів з властивим їм консерватизмом воліють залишати все, як є. За інформацією Миколи Кучеренка, із запланованих у цьому році на енергозберігаючі заходи 14,6 мільйона гривень освоєно лише близько половини, а з передбаченої субвенції з держбюджету в область надійшло лише 36 відсотків суми. Якщо таке ставлення зберігатиметься, ми ніколи не подолаємо негативних явищ у комунальному господарстві, і зрештою прийдемо до того, що нічим буде платити за енергоносії, втрати яких із року в рік зростатимуть. На моє глибоке переконання, ми якісно не зрушимо з місця у реформуванні “комуналки” доти, доки відповідні зміни не відбудуться у наших мізках. Громада до усвідомлення цього потроху дозріває. Значно важче дозрівати чиновництву і “комунальним князькам”, які бояться втратити свої “вотчини”. Напевно, китайське прислів’я про “часи перемін” сприймається ними найболісніше. Але таке життя: хто здатен еволюціонувати – рухається далі, хто ні – залишається за бортом. Владі і громаді ще належить з’ясувати, який механізм реформування комунальної сфери більш прийнятний для нашого суспільства – приватизаційний (у сусідній Польщі практично всі комунальні підприємства перебувають у приватній власності), чи колективістський (в Україні прийнято закон про колективні форми організації обслуговування будинків, так звані будинкові комітети, перші з яких уже з’явились і в Луцьку). Головне — щоб це дало швидкі і відчутні результати.
