Про причини масштабного підтоплення в останні роки сільськогосподарських угідь та населених пунктів і необхідність залучення широкої громадськості до здійснення протипаводкових заходів та реконструкції меліоративних систем веде мову з нашим кореспондентом начальник обласного виробничого управління водних ресурсів і водного господарства Юрій Бахмачук...
Про причини масштабного підтоплення в останні роки сільськогосподарських угідь та населених пунктів і необхідність залучення широкої громадськості до здійснення протипаводкових заходів та реконструкції меліоративних систем веде мову з нашим кореспондентом начальник обласного виробничого управління водних ресурсів і водного господарства Юрій Бахмачук.
Олександр НАГОРНИЙ
— Юрію Йосиповичу, насамперед скажіть, як тепер виглядає колишнє могутнє водне господарство області? — Практично меліоративний комплекс, який складався з дев’яти потужних будівельних організацій, не існує з 1990 року. Що б там не говорили про меліорацію, але кожен поліщук скаже, що без неї не можна було обійтися. Мабуть, справді не все було зроблено з врахуванням екології, але меліоративна система за радянської влади функціонувала нормально. Зараз маємо сім експлуатаційних організацій, розміщених в основному в поліській зоні, а це близько тисячі працівників. Хоча, звісно, фінансування недостатнє. Останній екскаватор отримали в 1990 році, а строк його експлуатації сім років. На щастя, ми зберегли насосні станції, а їх — 43, хоча і доводиться боротися з крадіями металу. Ці станції дозволяють мінімізувати збитки від підтоплення населених пунктів. Ми споруджуємо захисні дамби, як ось нині біля села Хоцунь Любешівського району, розчищаємо русла річок, особливо це стосується Прип’яті. На ці роботи надходить з держбюджету до двох мільйонів гривень, а це мізерія. На догляд державної меліоративної мережі, споруд, роботу насосних станцій — ще близько 10 млн. гривень. — Скажіть, будь ласка, чому виникають проблеми із підтопленням сіл та селищ, якщо ведеться нібито планова забудова? — Річ в тім, що нерідко в цьому винні самі власники будівель, як ось у Ратному, де дехто вирішив, що найбільш престижне місце біля річки. Але ж дозвіл на забудову дає місцева влада. У селищній раді повинні були б знати, що при розрахунках русла Прип’яті бралось до уваги, що його параметри не дають змоги стовідсотково забезпечити неможливість виходу води на заплаву. Раз в десять років за розрахунками вода буде затоплювати заплавні землі. А тепер господарі хотіли б, аби держава спорудила захисну дамбу за декілька мільйонів гривень. — Розуміючи, що літня повінь — це природне явище, все ж поясніть, чому настільки ми виглядаємо безпорадно в боротьбі зі стихією? — За даними головного управління сільського господарства, збитки від затоплення 44 тисяч гектарів посівів становлять більше 200 мільйонів гривень. Протягом серпня цього року випало третина річних опадів. З повенями в усьому світі не борються, а пропускають воду. Ось із цим процесом у нас виникають різного роду проблеми. Становище погіршується уже не з кожним роком, а з кожним сезоном дощів. Русла річок заростають і замулюються, жителі створюють штучні перепони — стаціонарні загати. На Прип’яті пропускна здатність природного русла на значній частині вкрай низька. Тому річка розливається на 10—13 кілометрів і термін затоплення заплавних земель збільшується до 170 діб на рік (раніше — 50). Від Ратного до Річиці в 2001 році на 16 кілометрах було прочищено русло і там річка живе — є мілини, перекати, а ось нижче утворилося сотні проток. Найгірше становище між селами, де не ведеться жодна господарська діяльність. Тому там йде розчищення русла на певних ділянках екскаватором з тим, щоб збільшити пропускну здатність, не понижуючи рівня води. — Юрію Йосиповичу, за радянської влади на меліоративних каналах ми бачили діючі шлюзи, навіть траву викошували. Чому тепер канали так занедбані? — Ми обслуговуємо третину меліоративного фонду. Решта каналів колись знаходилась на утриманні колгоспів. Тепер вони залишились без господаря. Як не дивно, але цією недержавною системою по-справжньому займаються лише у ТзОВ «Романів» Луцького району, де господарював Віталій Заремба. Там не треба агітувати за підтримання у належному стані меліорації — щорічно витрачається на це 80—100 тисяч гривень і немає підтоплення. Ще можу навести приклад доброго господарювання у любешівських селах Бихів та Седлище. На жаль, землю розпаювали, фактично господаря немає, а канали замулилися і не відповідають своєму призначенню. Вихід один: треба, щоб за меліоративну систему бралась громадськість під орудою сільських чи селищних рад. І суть не в тому, щоб підписати акт, взяти на баланс і нічого не робити. Необхідно збирати гроші, наймати техніку, а ще обов’язково — брати у руки сокиру і косу. Хай кожен господар наведе порядок біля свого поля, замість того, щоб закидати непотрібом канали. Колись толокою навіть зводили мости і греблі. Тепер панує споживацький настрій: хай, мовляв, держава зробить. — За спостереженнями добрий господар частину картоплі садить на горбку, а іншу частину — на низу. Як вгадати, щоб, був найменший ризик? — Ми направили матеріали про підтоплення і затоплення земель в 131 сільську раду — йдеться про заплави Стира, Турії, Стохода, Прип’яті. Через деякий час ці документи пропали. А є ж у сільраді землевпорядник, котрий повинен довести до селян дані, де землю затоплює через рік, а де — через десять. Не можна так ризикувати у сільському господарстві, як ось у Ратнівському районі, коли фермер взяв 60 тисяч гривень позики і вздовж Прип’яті посадив на 60 гектарах картоплю та посіяв ячмінь. Площа не застрахована. Та, власне, не кожна страхова компанія страхуватиме такі посіви. Тепер матиме значні збитки. Не можна дозволяти розвивати кипучу діяльність на заплавних землях. І взагалі для поліських земель повинна бути розроблена окрема програма господарювання на осушених землях. Торфовища повинні бути залужені і висіяна трава. Конче необхідно проводити нарізку кротового дренажу, що не потребує значних затрат. — Багато говориться в пресі про штучні браконьєрські загати на річках, особливо на Стоході, які сприяють підтопленню угідь. Що насправді відбувається? — Пригадую, що колись я з вертольота нарахував до ста загат на Стоході. І голови сільських рад нібито не могли справитися з цим явищем, хоча добре знали, хто це робить. Така браконьєрська риболовля завдавала великої шкоди самим же жителям. Становище змінилося, коли утворився заповідник Прип’ять—Стохід і тут з’явився господар. — Чи підтримуєте ви зв’язки з білоруськими колегами? — Нещодавно білоруські спеціалісти звернулися до нас з проханням, щоб пропустили їхню техніку для розчищення річки Рита, яка проходить по кордону. Наші ратнівські керівники змушені були просити сусідів, аби попрацювали і на українській території. Річ у тім, що і надалі в Білорусії меліоративні роботи ведуться зразково. Вони не встигають освоювати виділені кошти. Білоруською стороною споруди на водопостачальній системі і водорозподільній частині Дніпро-Бузького каналу реконструйовані, виходячи із недопущення непродуктивних скидів прип’ятської води, а її забір з річки в останні роки здійснюється із врахуванням інтересів обох сторін. — Юрію Йосиповичу, чи можете зробити якісь прогнози щодо паводків на майбутній рік? — Пригадую, як в 1999 році прогнозувалась невелика весняна повінь — не було багато снігу. Але не врахували, що восени 1998 року пройшли інтенсивні дощі. І ось майже півроку стояла вода на заплавах. Якщо ми зараз ввійдемо в зиму з дощами, як це було в 1998 році, то знову може виникнути катастрофа. Тож в наступні місяці треба закачувати рукава і братися за приведення меліоративної системи в належний стан. Ось цю істину хотілося б довести до людей, застерегти від безпечності.
