Невідомий благодійник переказав на рахунок хворої дівчинки мільйон гривень

Вікторії Полюзі — рік і два місяці. Третину свого життя крихітка провела за кордоном, в одній з італійських клінік, де проходить реабілітацію. Наразі це єдине, що можуть зробити для неї батьки: зупинити стрімке прогресування дуже рідкісного, але надзвичайно грізного захворювання.

Щоб воно відступило і їхній дитині нічого більше не загрожувало, необхідно зробити одну-єдину ін’єкцію рятівного препарату, одна ампула якого коштує… 2 мільйони 125 тисяч доларів.

Такі діти, як Вікторія, народжують­ся з генетичною «поломкою», через яку в білку, який забезпечує робо­ту моторних нейронів, бракує важливого фрагмента. Один за одним уражаються всі м’язи, включно зі серцевим і діафраг­мою, яка забезпечує надходження пові­тря до легень та сприяє переміщенню їжі стравоходом.

В Україні маленьких пацієнтів із цим діагнозом не назбирається й трьох со­тень. Однак дедалі частіше про них мож­на почути у ЗМІ. І не тому, що діти поча­ли більше хворіти. Ще кілька років тому у них не було шансів вижити — не було ліків, які могли б зупинити прогресу­вання захворювання. Сьогодні ж у них з’явилася надія — швейцарський пре­парат генної терапії Zolgensma. Проте його вартість — космічна.

Благодійні фонди не беруться допо­магати, адже, назбиравши таку суму на порятунок одного життя, не поряту­ють багатьох інших… Уся надія — на про­стих людей. От минулого місяця 82-річ­на пенсіонерка пані Стефанія зі Львова, яка погано бачить і майже не виходить з дому, передала на лікування дівчинки тисячу гривень. «І таких прикладів — без­ліч», — каже батько Вікторії Назар Полю­га.

А минулої суботи у житті родини тра­пилося справжнє диво. Невідомий бла­годійник переказав на лікування ма­ленької Віки… мільйон гривень!

«На тижні на мій номер зателефону­вала якась жінка, — розповів журналістці „ВЗ« пан Назар. — Не назвалася, а я за­був спитати. Сказала, що знає про нашу проблему і хоче допомогти. Перекаже на наш рахунок точнісінько таку ж суму, яку нам вдасться зібрати за день. „На­приклад, за п’ятницю«, — запропонувала вона. Щиро кажучи, я подумав, що це — жарт. За той день (11 червня) ми зібра­ли 788 тисяч гривень. І от у суботу нам хтось переказав 1 мільйон гривень — на­віть більше, ніж було обіцяно».

«О 10.00 прийшло повідомлення від ПриватБанку на телефон: „На ваш ра­хунок надійшов платіж у сумі 1 000 000 гривень«. На роботу прокидаюся рано, о 6.00, тож, повірте, о 10-й уже не спав. Довелося тричі очі протерти, бо здава­лося, що це — сон. Так хвилювався, що не міг ті нулі порахувати — постійно зби­вався з ліку», — зізнається пан Назар.

Ім’я благодійника (чи благодійниці) залишається для сім’ї Полюгів таємни­цею. «Телефонували з невідомого номе­ра. Коли віддзвонював, „Київстар« мене не з’єднував з абонентом», — каже бать­ко маленької Вікторії. «А дізналися, хто відправник переказу?» — запитую. «За­звичай у повідомленні вказується, що кошти переказала фізична або юридич­на особа. А тут — жодної інформації, — дивується пан Назар. — Лише вказувало­ся, що „здійснено транзакцію на таку-то суму«, і все».

На ліки для маленької Вікторії вже вдалося зібрати 7 мільйонів 800 тисяч гривень. «Проте навіть ця сума — кра­пля у морі, бо потрібно ще 57 мільйонів 200 тисяч», — журиться батько дівчинки, проте віри, як і його дружина та старша донька Яна, не втрачає.

«Сподіваємося на чергове диво», — каже. Від знайомих чув, що деяким батькам вдавалося за день зібрати половину необхідної суми і закрити збір.

Зараз його дружина з хворою доне­чкою перебувають в Італії. За реабілі­тацію не платять, і це пан Назар нази­ває ще одним дивом. В Італію дружина полетіла до сестри, не маючи на руках усіх необхідних медичних документів та не маючи страховки, яка б покрила за­няття з фізіотерапевтами та логопедом для її «кровинки».

Батьки маленької Віки — прості львів’яни. Мама працювала головним бухгалтером в Установі дитячо-юнаць­ких та молодіжних клубів Галицького ра­йону Львова. Тато працює у шляхо-ре­монтному підприємстві Личаківського району. Ні особливих зв’язків, ні особли­вих фінансових можливостей. 

«Ви прийшли на війну без зброї», — такими словами зустрі­ли їх медики. Проте Бог знову допоміг — у клініці їм пішли назустріч. «Там уза­галі абсолютно інше ставлення до дітей. Неважливо, якої дитина національнос­ті, який у неї колір шкіри, хто її батьки. Для них дитина — це дитина. Коли Віку вже переводили на денний стаціонар, проводжали її всім відділенням. Медиків було стільки, що у ліфт не влізалися! Усі несли її речі. Кожен намагався обійняти нашу донечку, поцілувати», — розповідає батько.

Дівчинка відвідує клініку тричі на тиж­день. Процедури, які їй проводять, да­ють свій ефект. «В Україні, на жаль, лі­кування СМА полягає у тому, що лікарі виписують таким дітям вітаміни групи В, бо нічим іншим допомогти не можуть», — констатує пан Назар і додає, що укол — це лише 60−70% одужання. «Решта за­лежить від правильного підходу лікарів і реабілітації», — пояснює.

«Сумуєте за рідними?» — запитую. «Дуже. Ми вже чотири місяці не бачили­ся. Дружина з молодшою донькою в Іта­лії. Я зі старшою залишився у Львові. Яні — 10 років. Старається все у собі трима­ти — добре вчиться у школі, займається з репетиторами, на танці ходить, але у будь-якому разі це ще дитина. Ніколи не розлучалася з мамою на такий тривалий термін», — каже пан Назар.

Батьки маленької Віки — прості львів’яни. Мама працювала головним бухгалтером в Установі дитячо-юнаць­ких та молодіжних клубів Галицького ра­йону Львова. Тато працює у шляхо-ре­монтному підприємстві Личаківського району. Ні особливих зв’язків, ні особли­вих фінансових можливостей.

Долучитися до збору ко­штів на порятунок дівчинки, можна пе­реказавши кошти за реквізитами:

Приватбанк 4731 2196 1475 0994

Полюга Назар (тато)

5168 7427 1698 7346

Полюга Назар (тато)

USD IBAN UA

973 052 990 000 026 253 084 590 080 SWIFT CODE/BIC: PBANUA2X POLIUHA NAZAR

EUR IBAN: UA553052990000026207899325639 SWIFT CODE/BIC: PBANUA2X POLIUHA NAZAR

Monobank: 5 375 411 404 612 058

Приватбанк 5 168 742 710 339 957

Коцовська Мар’яна (мама)

Ощадбанк 5167 8032 2632 0880

Коцовська Мар’яна (мама)