Весілля скасувало... собача

Родичі здивовано переглянулись. Весільний староста, кум Петро, щось там почав доводити і збирати охочих, аби йти до нареченої і вмовляти. Але сам молодий мовчав. Тітка Галя, Романова мама, вхопила ключі з тумби і, сівши в авто, полетіла до майбутніх сватів усе з’ясовувати.

– Де таке видано, – бурмотіла собі під ніс невдоволено, – сукня десять тисяч, за ресторан сорок і ще казна скільки на оті прибамбаси, лімузин і фотографа. Так нас осоромити. Через Жучку весілля відміняти... Я вам зараз покажу Жучку, я вам...

Думки плутались і, випереджаючи одна одну, не давали зосередитись. А ось і двір майбутніх сватів.

Здійнявши куряву, різко дала по гальмах. «Аби Шурці ніхто не сказав, – встигла подумати, вилітаючи з авто. – За таке кермування він мене за руль більше в житті не пустить».

А якщо вона, борони Боже, нездорова стане? Ти її теж... Як Жучку свою?

У домі і на подвір’ї було тихо так, ніби тут не до весілля готувались, а в останню путь когось мали випроваджати. У дальній кімнаті знайшла сваху. Та, ніби й не було нічого, сиділа перед дзеркалом у банному халаті. На голові рушник, а на обличчі маска для лиця. Сват ліниво перемикав канали телевізора. Галя отетеріло дивилась на них обох. Усю рішучість мов рукою зняло. Вона – з новою зачіскою, макіяжем і у платті, а свати, які повинні вже й нареченого чекати біля ошатної нареченої, – у банних халатах.

– Чого? Де? Як? – не в силах сформулювати свою думку лепетала жінка. – Там гості. Брат із Німеччини приїхав. Що за ігри?..

Сват важко підвівся з ліжка. Порухом руки спинив дружину, яка мала щось там сказати:

– Наша Настя не піде за вашого Романа. Рішення остаточне. Не потрібні нам такі родичі. Крапка. А тепер на вихід, Галю, на вихід.

У свата обличчя почало наливатись багрянцем. Посунув на Галю, і таки було б щось, аби сваха не скочила між ними:

– Чи ви, свате, бува, не занедужали? Що говорите? З якого дива? Це Анастасія із самого ранку таке вигадала, а ви – доросла й інтелігентна людина – її ще й підтримуєте? А Жучка моя до чого? Навіщо ж пса приплели?

У свата обличчя почало наливатись багрянцем. Посунув на Галю, і таки було б щось, аби сваха не скочила між ними:

– Та ви ж не люди, Галю! Хіба ж я не пам’ятаю, як ви над тією собакою тряслись? Де вона зараз?  Де я тебе питаю? Якщо у вас вистачило совісті так із твариною вчинити, то чого від вас чекати у майбутньому. Ви беззахисне створіння покинули! Не треба моїй донці такого чоловіка! Не чекає її з ним нічого хорошого. А якщо вона, борони Боже, нездорова стане? Ти її теж... Як Жучку свою?
Галина ще щось там намагалась довести, але її ніхто не слухав. Забувши про авто, додому пішла пішки. Перед очима була її маленька Жучка. Смішна собачка, яку років десять тому на день народження їй подарував чоловік. Діти вже дорослі були, навчались, Шурка по заробітках, а вона все сама та сама. От і привіз їй чоловік оте ручне диво. Чихуахуа.

Як же вона нею тішилась. Скрізь із собою носила. А вона, хоч і мала, а яка ж розумна: їла лиш із Галининої тарілки, спала поруч на подушечці й обов’язково мала бути вкритою. А коли Галі зле було, вискочивши на дорогу, гавкала до тих пір, доки випадковий перехожий зайшов у дім і викликав «швидку». Ну так вони собі й були вдвох, аж поки рік тому донька заміж не вийшла. До мами переїхала, а там і онучок знайшовся.

... Йшла Галя і ніяк втямити не могла, чому ж сват до собак їхню родину приплів? До чого тут ставлення до тварини і весілля? Де одне, де інше?

Але нездоровий хлопчик був чомусь. Все кахи та кахи. Де тільки не були на перевірках із ним. І лише місяць тому визначили, що малюку не можна бути в одному домі з домашніми тваринами.
Ніякої шерсті й пір’я. От і виселили з хати ту ручну собачку. Зробили будку і туди її. Ну а як? Дитина ж в пріоритеті. Якщо чесно, то Галі і не до Жучки вже було. Чоловік свиням давав, то і псині щось відсипав. Інколи прибігала, скиміла під дверима, то тоді Галя її у будку відносила, аби дитини не будила.

А потім до весілля стали готуватись. Шурка вчора чи позавчора казав щось про те, що собака та вже три дні не їсть, але Галя відмахнулась:

– І так турбот повно. Вона вже старенька. Як буде, так і буде. Нікуди її вести не будемо і так усьому світові гроші винні.

... Йшла Галя і ніяк втямити не могла, чому ж сват до собак їхню родину приплів? До чого тут ставлення до тварини і весілля? Де одне, де інше?

Читайте також: Історія подружжя з передової:«Ти стріляв із кулемета, я набої подавала...» (Фото)

– Загуляла Настя, напевне, – вирішила Галина. – А оту собачку вигадала, як виправдання. Добре, що Ромко мій не встиг її за жінку взяти...

Анастасія ж у цей час сиділа поруч із маленькою чихуахуа. Та відходила після помічної процедури. Погладжувала її і повторювала крізь сльози:

– Нічого, нічого, маленька моя. Все мине. Ти ще житимеш, я допоможу. Не покину тебе, моя хороша. Чуєш? Я тебе не покину!

Так і не зрозумів нічого Роман, й Галя не зрозуміла. А от батьки дівчини і всі ті, хто побачив ту собачку, коли Анастасія її з будки витягла і додому принесла,  підтримали повністю.

Анна КОРОЛЬОВА