ПОКРИТИКОВАНИЙ ХОТІВ «ПРОВЧИТИ» ЖУРНАЛІСТА… КУЛАКАМИ

Самовпевнений депутат-соціаліст і керівник господарства із села Колодяжне Ковельського району Сергій Герез, очевидно, має серйозні проблеми із вихованням.

Ярослав ГАВРИЛЮК

Такого я ще не пам’ятаю за свою скромну двадцятирічну журналістську практику, щоб за критику на газетних шпальтах на тебе кидалися із кулаками. Зазвичай, дуже “ображені” від гострих публікацій ставали у позу “потерпілих” й несли до суду позовні заяви про захист честі та гідності, підірваний престиж, підмочену ділову репутацію — і все це ними оцінювалось у кругленькі суми нібито моральних та матеріальних збитків. Поспішали до суду і вчорашній рекетир, і пенсіонер, який колись служив у СБУ, бігли до Феміди установи й майже цілі відомства. Тих позовів за десять років було у мене не менше десяти і всі вони виграні, щоправда, велика заслуга в цьому висококваліфікованого помічника редакції з питань юриспруденції, заслуженого юриста України Сергія Федоровича Сафулька.
Якщо одні “об’єкти” критики вдавалися до нудних та виснажливих судових баталій, то дехто використовував інші, так би мовити, “методи впливу”. Якось один чиновник від юстиції після гострої публікації запропонував мені з’їсти… документи, на яких власне й будувалася стаття, причому це трапилося після завершення брифінгу з правової тематики, організатором якого він був. Вийшло сердито і нахабно. “Я – людина конкретна. Розумієте?! Ви влізли у лайно, куди не треба було лізти”, – казав він мені, схопивши за плече. Пригадую, що на словоблуддя емоційного гостя редакції я відповів йому жартома, мовляв, у моєму раціоні газет немає.
Але найбільше приголомшує недавній інцидент із Сергієм Герезом – керівником сільгосптовариства імені Лесі Українки, що у селі Колодяжне, депутатом Ковельської районної ради від Соціалістичної партії України. Про те, як дурять колодяжненських пайовиків, а винні посадовці, як завжди, уникають відповідальності, я розповідав у “Волині” влітку цього року. Суть публікації така – колишнім членам реорганізованого КСП імені Лесі Українки нинішнє керівництво господарства в особі Сергія Гереза протиправно відмовилось повертати майнові паї. Я приїхав до Колодяжного і зустрівся із ошуканими пайовиками.
- Мій чоловік Микола Оксенюк пройшов війну, працював у цьому колгоспі з 1948 року, фактично з самого його заснування, – із сльозами розповідала Надія Оксенюк, яка віддала місцевому господарству 35 років свого життя. – Коли реформували наш колгосп, то нам видали сертифікати на земельні та майнові паї, але майна в натурі до цього часу ми не отримали. Неодноразово зверталися до голови Сергія Гереза, щоб віддав майно, та все марно. Мій чоловік так і не дочекався цього розрахунку, помер у вересні 2005 року.
Так і не знайшовши підтримки у міжрайонній прокуратурі, селяни змушені були звернутися за захистом своїх прав до журналістів та Феміди. Місцевий суд вирішив стягнути з господарства на користь позивачів майнові паї, а судова колегія в цивільних справах апеляційного суду Волинської області не так давно залишила це рішення в силі.
Селяни також добивалися, аби органи прокуратури порушили кримінальну справу відносно посадових осіб сільгосптовариства імені Лесі Українки, які використовують їх майнові паї незаконно, отримуючи від обороту кошти, та умисно на засіданнях комісії по реорганізації КСП не розподіляють пайовий фонд. Зокрема, у скарзі повідомлялося про те, що майнові паї у товаристві відчужуються шляхом “добровільного” укладання договорів купівлі-продажу. Договори укладаються за умови, що паї відчужуються за половинну вартість грошової оцінки майна.
Свідоцтво про право власності на пай передається в присутності юриста товариства Галини Вандюк, про що відповідно складаються акти. Колодяжненська сільська рада із порушенням вимог діючого законодавства проводила переоформлення свідоцтв про право власності на майновий пай. А комісія по реорганізації КСП імені Лесі Українки, очолювана Сергієм Герезом, фактично самоусунулась від контролю за використанням пайового фонду, який не отримувався і не передавався товариству по акту прийому-передачі.
Як доказ правового нігілізму – договір купівлі-продажу майнового права від 4 листопада 2005 року між колишнім членом КСП імені Лесі Українки, інвалідом другої групи Юрієм Філіпчуком та якимось Василем Римарчуком. Під час укладання договору, якщо це так можна назвати, Римарчук взагалі був відсутній. Як стверджує сам Філіпчук, його майновий пай в сумі 1800 гривень було куплено всього лише за 900 гривень. Він думав, що решту грошей йому мають віддати трохи згодом… Але не дочекався, а юрист Галина Вандюк забрала в нього свідоцтво про право власності на майновий пай.
Прокуратура в черговий раз провела формальну перевірку і не знайшла в діях Сергія Гереза та інших посадовців ознаків злочину. Скаржникам надіслали копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за підписом помічника міжрайонного прокурора Миколи Андрейцева, яка була відразу ж оскаржена до Ковельського міськрайонного суду. Не чекаючи судового вердикту, прокуратура швидко скасувала свою недолугу постанову і скерувала матеріали справи на додаткову перевірку. Оце такий у нас селяни мають захист від держави?
Доля звела мене із Сергієм Герезом після селянського ярмарку, який нещодавно відбувся у Ковелі. Потрапивши якимось чином на обід із керівниками влади, польськими друзями та журналістами, Сергій Степанович сидів на краю стола і під час трапези все поглядав на мене. Я цьому не надав особливої уваги. Коли закінчився обід, всі вийшли на вулицю і стали прощатися, один мій давній знайомий підвів до мене червоного, наче рак, Гереза.
- Так це ви – Гаврилюк? – перепитав керівник господарства.
- Припустимо. А в чому річ? – запитав я, подумавши, що чоловік просто хоче взяти автограф на згадку про нашу зустріч.
- Я – Герез, про якого ви писали. Якби не люди і ми були б в іншому місці, то я вам би так “вмазав”…
Від несподіванки я був ошелешений, але відразу сказав, що йому може забракнути сили і додав, що він по відношенню до селян поступає нечесно, не як депутат представницького у районі органу, не як соціаліст, бо соціалісти, як і всі решта депутатів, повинні дбати про народ.
Той товариш, який підвів нахабного та зарозумілого аграрного начальника, взяв його за руку і почав відводити в сторону. Підбігла якась жіночка з білих “Жигулів”, теж схопилась за Сергія Гереза, посунувши, мабуть, свого “шефа”, до автомобіля. Ще більше почервонівши, розлючений Герез щось мені кричав наостанок, але я його уже не слухав.
І мені подумалося: а як же селянам жити-працювати із таким головою? Якщо нема ніяких моральних гальм і нерви здають перед солідним товариством, гостями з-за кордону, то що вже може трапитись на тракторній бригаді чи фермі? Бідні селяни!