Злодій і наркоман Геннадій Момот постійно бродив вдень і ввечері вулицями Луцька. Бував на міських ринках, не обминав барів, їздив у переповнених автобусах і тролейбусах...
Злодій і наркоман Геннадій Момот постійно бродив вдень і ввечері вулицями Луцька. Бував на міських ринках, не обминав барів, їздив у переповнених автобусах і тролейбусах. Майже завжди повертався додому не з порожніми руками. Тричі побував за гратами, але від злодійського ремесла не відмовився. Гроші йому були потрібні не лише на харчі, але й на купівлю наркотиків. Саме тому зважився обікрасти навіть рідних батьків
Михайло КВЯТКОВСЬКИЙ, Володимир КАЛИТЕНКО
СТУДЕНТ У БАРІ «ПРОТАНЦЮВАВ» СВОЮ КУРТКУ Тридцятивосьмирічний лучанин Геннадій Момот любив мандрувати містом. Того вівторка, обійшовши кілька вулиць, зупинився біля нічного бару «Бінго». Зсередини лунала музика. Відчинив двері. У залі було багато людей, в основному молодь. Дехто сидів за столиками, інші танцювали. Вільних місць не було. Неподалік дверей за єдиним столиком ніхто не сидів, але на стільцях лежав одяг. Геннадій зрозумів, що його власники танцюють. Озирнувся навколо, не поспішаючи, підійшов туди, зняв із стільця чорну шкіряну куртку й вислизнув у двері. Коли музика змовкла, всі розсілися по своїх місцях. До стола, біля якого щойно побував злодій, підійшло кілька молодих хлопців. — А де поділася моя куртка? — здивовано запитав один із них. Це був студент-заочник третього курсу Луцького державного політехнічного університету Володимир, який приїхав із Любешівського району на екзаменаційну сесію. Вирішив її розпочати разом із друзями з відвідин нічного бару. Йому одразу ж не пощастило. Зникла не тільки його дорога шкіряна куртка, але й гроші, які були в кишені куртки. Майбутньому інженеру довелося звертатися у міліцію. Але уже наступного дня злодій куртку продав на Центральному ринку. Геннадій Момот давно займався крадіжками, ніде не працював. Тричі побував за гратами. А спочатку здавалося, що життя його складається цілком нормально. Поступив у вуз, непогано навчався, проявляв здібності до малювання, почав працювати художником-оформлювачем. Але потім із деякими друзями захопився наркотиками і все життя пішло шкереберть. Науку та роботу проміняв на медичний шприц. Майже десять років Момот вживає наркотики. Стоїть на обліку в наркодиспансері з діагнозом: опійна наркоманія. Тричі вона уже його заводила за грати. Але щоразу виходив з тюрми і знову починав красти. Саме тому й бродив щодня вулицями Луцька, пам’ятаючи народне прислів’я про те, що вовка ноги годують. Йому ж гроші потрібні були не лише на харчі, але в першу чергу на наркотики. Особливо любив Геннадій вештатися по ринках. Людей там завжди було багато, отож, умови потягнути у когось гроші чи цінну річ були сприятливі. Одного ранку пішов на Завокзальний ринок. Видивлявся, де щось можна вкрасти. Зупинився біля контейнера. Жінка-продавець виносила сумки з якимись речами й ставила їх біля прилавка. Тут же стояло чимало людей, чекали, доки вона все повиносить й почне продавати. Став біля них і Момот. Спочатку взяв із прилавка мобілку, яку там необачно залишила продавець, потім потягнув до себе одну із сумок й пішов. Ніхто на це не звернув уваги. Коли відійшов далеченько від ринку, подивився, що в сумці. Там лежав різний дитячий одяг. Злодій сів у маршрутне таксі й поїхав у Ківерці. Там на ринку все продав незнайомій жінці. — Купував одяг для своїх дітей, а він виявився замалий. Хоч і втрачаю чимало на такому перепродажу, але що ж тепер зробиш? — пояснив. Через кілька днів Момот знову помандрував на Завокзальний ринок. Це було вже після обіду. Не поспішаючи, обходив, як завжди, прилавки, заглядав у контейнери, придивлявся, хто й чим торгує, часом щось запитував у продавців. Біля одного контейнера Геннадій зупинився. Здалося, що там немає продавця. Зазирнув всередину. Там лежало чимало мороженої риби. Продавця справді не було. Зрозумів, що той кудись на хвилину відлучився. Швидко заскочив у контейнер, кинув навколо очима. На столі помітив мобільний телефон. Поряд у пластмасовій коробці лежали гроші. Мобілку поклав в одну кишеню куртки, гроші запхав в іншу й вискочив з контейнера. Продавець, котра справді з’явилася через хвилину-другу, одразу помітила, що в неї хтось «похазяйнував». Вилізла з контейнера, почала розпитувати в продавців, котрі торгували поряд, чи не бачили, хто заходив у контейнер. Ніхто нічого не знав. А злодій тим часом у кущах уже рахував гроші. Грошей виявилося небагато, а ось викрадена мобілка була дорогою. Це він зрозумів одразу...
ЗЛОДІЯ ЗАТРИМАЛА... МОБІЛКА Геннадій проживав з батьками-пенсіонерами. Проте часто ночував у друзів, знайомих та ще не відомо де. З дружиною давно розлучився. Ось так і жив, як перекотиполе: сьогодні в одному місці, завтра — в іншому. Додому найчастіше навідувався, аби пообідати, подрімати вдень і знову йшов мандрувати по місту. Літнього вечора забрів у гості до свого друга Дмитра. Разом дивилися телевізор. Господар, звичайно, пригостив його. Там Геннадій і переночував, а вранці побрів додому. Вирішив у батьків попросити грошей на наркотики, бо ніде їх більше не роздобув. Квартира у батьків виявилася замкненою. Кілька разів подзвонив у двері, ніхто не відчинив. Ключів не мав. «Мабуть, пішли на ринок чи в магазин», — вирішив й почав міркувати, як проникнути у квартиру, адже вона була на третьому поверсі. Роздумував недовго. По водостічній трубі подерся на балкон. Знав, що там двері не замкнені. Зайшов у квартиру, почав похапцем шукати гроші. Грошей не знайшов. Їх не було, а, можливо, батьки десь приховали в надійному місці. Кілька хвилин мовчки стояв, пильно оглядаючи квартиру, ніби її бачив вперше. Потім взяв мікрохвильову піч та електропраску, заніс на балкон. У шафі виявив набір скатертин. Забрав і їх. Знайшов довгу мотузку й усі речі по черзі спустив із балкона. Сам зліз на землю знову ж таки по трубі. Того ж дня наркоман продав ці речі. Як згодом виявилося, син завдав батькам збитків на шістсот шістдесят гривень. Дивуватися немає чому. Майже всі наркомани, аби роздобути грошей на наркотики, здатні обікрасти не тільки незнайомих людей, сусідів, друзів, але й рідних батьків, бо всі людські почуття у них забрала ця страшна, за власним бажанням набута хвороба. У народі кажуть: «До пори, до часу жбан воду носить». Потім одного дня несподівано відривається ручка, він падає на землю й розлітається на дрібні шматочки. Так само трапляється із злодієм. Після кількох вдалих крадіжок його, врешті-решт, затримують й він опиняється на лаві підсудних. Так сталося й з Момотом. Серпневого дня Геннадій йшов проспектом Волі. Цього разу його увагу привернув чепурний, весь у зелені будинок управління лісового господарства. Зайшов туди, піднявся на другий поверх. Коли йшов коридором, почув, що в одному кабінеті дзвонить мобільний телефон, але його ніхто не бере. Обережно відхилив двері. В кабінеті справді нікого не було. Злодій вхопив мобілку, запхав у кишеню, вийшов й ледве не зіткнувся з власником кабінету. — Ви до мене, щось хотіли? — запитав чоловік. — Ні, я шукаю свого знайомого й просто помилився кабінетом, — пояснив Геннадій й пішов. Та несподівано з кишені злодія знову задзвонив телефон. Працівник управління лісового господарства впізнав свою мобілку. — Зачекайте-но, гукнув до незнайомця, але той уже біг сходами вниз. Момота затримали охоронці, котрі стояли біля виходу, забрали в нього викрадений мобільний телефон «Самсунг» вартістю понад тисяча сімсот гривень. Потім приїхали працівники міліції й повезли злодія в міський відділ внутрішніх справ. Проти Момота була порушена кримінальна справа. Під час розслідування наркоман розповів про всі крадіжки, які вчинив у Луцьку. Виявилося, що найчастіше викрадав мобільні телефони, але брав й усе інше, що потрапляло під руку. Часто їздив у тролейбусах та автобусах. Обирав ті, де було багато пасажирів, особливо у вечірній час, коли люди поспішали з роботи додому. Користуючись штовханиною, витягав гаманці з грошима із жіночих сумочок та з кишень чоловіків. Нерідко Момот обкрадав автомобілі, в першу чергу іномарки, які господарі залишали на подвір’ї біля своїх будинків. Коли не міг відчинити дверцята ножицями чи викруткою, а сигналізації не було, вибивав цеглиною віконне скло, забирав автомагнітоли та інші цінні рчі. Все крадене, як правило, продавав на міських ринках незнайомим людям. Отож, гроші у злодія майже завжди були. Під час обшуку у Момота знайшли не тільки деякі викрадені речі, котрі не встиг продати, але й обріз мисливської рушниці та патрони до пістолета, які зберігав незаконно. Казав, що патрони купив у незнайомого чоловіка з Ківерець, а обріз знайшов під парканом будинку офіцерів. Як і де все це наркоман мав намір використати у майбутньому, не відомо. Луцький міськрайонний суд засудив злодія Геннадія Момота на чотири з половиною роки позбавлення волі. З нього буде також стягнуто понад три тисячі гривень збитків, завданих потерпілим. Момот знову, вчетверте, повернувся за грати, до яких уже звик. Людина до всього звикає. Один із злочинців, який кілька разів був засуджений і вийшов на волю в черговий раз, колись у розмові відверто сказав: «Мені тюрма уже не страшна. Життя все одно сам собі скалічив. Оце походжу кілька днів на волі, подихаю свіжим повітрям та й встругну щось кримінальне. Нехай знову саджають, бо давно у мене немає ні хати, ні сім’ї. А в тюрмі матиму хоч житло та й харчі якісь...».
