Донедавна вважалося, що перша писемна згадка про Ратне датується 1366 роком. Саме під цією датою у договорі польського короля з князем Любартом та іншими згадується Ратне, яке було окуповане і відірване від волинської землі. Але у договорі Ратне (Ратев) згадується вже як центр волості, тобто одне із найбільш розвинених на той час поселень...
Писемна згадка про нього датується 1313 роком Донедавна вважалося, що перша писемна згадка про Ратне датується 1366 роком. Саме під цією датою у договорі польського короля з князем Любартом та іншими згадується Ратне, яке було окуповане і відірване від волинської землі. Але у договорі Ратне (Ратев) згадується вже як центр волості, тобто одне із найбільш розвинених на той час поселень. Вочевидь, вказаний документ стверджує давніший відлік часу Ратного, яке має більш як вісімсотрічну історію, що підтверджує результатами досліджень і своїми науковими працями відомий археолог П. А. Раппопорт. Спираючись на ці факти і дослідження, з початком нинішнього тисячоліття у Ратному утвердилася добра традиція відзначати день міста і його вісімсотрічну історію. До того ж у липні 2001 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову про затвердження списку історичних населених місць України. Серед двадцяти історичних міст Волині у ньому зазначено Ратне і датою його заснування названо кінець XII — початок XIII століть. Однак на практиці прийнято вести відлік історії населеного пункту від часу, зафіксованого у виявленій першій писемній згадці про нього. Тобто, треба мати своєрідну метрику від історії. Й ось дослідження приносять ще одну звістку. Працюючи над книгою про ратнівську землю, я звернув увагу на літописні документи Почаївського монастиря. У них виявилися свідчення про давній монастир у Ратному, що функціонував у XII — XIV століттях. Про цей монастир у своїх працях згадує ряд дослідників, але вони не підкріплюють свої повідомлення, на жаль, жодним конкретним документом. Отож звернемося до давніх джерел Почаївського мона стиря. В цьому нам допоможуть сторінки церковного видання “Волинські єпархіальні відомості”, де у зведеному номері під цифрами 7 і 8 за березень 1898 року опубліковано документи історії Почаївського монастиря на Волині. Для нас велику зацікавленість викликав вказаний у тексті сорок шостий документ, в якому сторінки позначені прийнятим тоді написанням цифр: ССХХХVII—ССХХХVIII. На цих сторінках говориться про події, що відбувалися у Почаївському, а також в інших монастирях Волині в травні, липні і серпні 1313 року. На початку згадуваного документа йде опис поновлених ікон в монастирі й каплиці, оповідається про сутички із литовськими князями, далі говориться, що народи на землі литовській почали визнавати істину віри Ісуса Христа і що там почали будувати церкви і каплиці в обрядах грецького сповідання, що документально стверджує тезу про звернення до давньої української (руської) культури литовських князів. Подалі у цьому документі йде мова, говорячи нинішнім стилем, про кадрові призначення в монастирях. Зокрема, за 1313 рік згадується (наводжу дослівно), що “Григорій ігуменъ монастира Поча-Дъва презначи законницевь монастира Жиричина Матфея ігуменомь монастира того Димитрія монастыра Ратного…” Далі у цьому документі згадується, що попередника Димитрія Макарія із монастира Ратного призначено в монастир “Мильча”. Отже в цьому історичному документі Почаївського монастиря двічі за 1313 рік згадується про ігуменів монастиря Ратного. Тож нині можна документально ствердити, що 690 років відділяють від нас письмове свідчення про Ратне, яке мало монастир. Також завдяки виявленим документам стверджується волинське коріння постаті церковного діяча, митрополита Петра Ратенського, який вірогідно народився на ратнівській землі в першій половині XII століття. У його житіях, написаних у ХІV столітті згадується, що він був ігуменом Ратенського монастиря. Після смерті він був канонізований і зарахований до сонму святих. Й ось перед нами згадувані вище сторінки церковного літопису, які свідчать про імена ігуменів цього монастиря – наступників Петра Ратенського. У цьому документі згадується ще про одне село, де був монастир, — Жиричин. Укладачі документа в XIX столітті ототожнювали його із нинішнім селом Жиричі. Однак ще в люстрації 1500 року зафіксовано, що тоді село носило назву Жиржиче, а вже назва Жиричі утвердилася лише кілька століть тому. Якщо про давній монастир у Ратному згадують ряд дослідників, то таких відомостей про монастир у нинішніх Жиричах не виявлено. Та й відстань від Ратного до Жирич всього близько семи кілометрів, і мало ймовірно, що так близько було два монастирі. Взагалі це питання ще потребує дослідження. Отже, щодо писемних згадок про Ратне за 1313 рік, то це документально стверджено і є важливою датою історії нашої землі. Давній літопис ратнівської землі привідкрив ще одну сторінку свого буття, що дає змогу глибше розуміти її історичні витоки. Володимир ДЕНИСЮК, заслужений працівник культури України.
