Спостерігаючи за стрімкими змінами уряду, міністрів та чиновників рангом нижче, дивуєшся непохитності „аксакала” помаранчевих урядовців – Юрія Луценка...
Спостерігаючи за стрімкими змінами уряду, міністрів та чиновників рангом нижче, дивуєшся непохитності „аксакала” помаранчевих урядовців – Юрія Луценка. Він – з першого урядового „набору” за часів Президента Ющенка, на відміну від багатьох героїв Майдану, яким також довелося увійти до владного Олімпу, не дискредитував себе за майже два роки керування 300-тисячним міліцейським військом, має міцні позиції у владі, нестримно набираючи професіональну та політичну вагу. Чому або кому зобов‘язаний своїм успіхом політик й менеджер Луценко? Спробуємо розібратися: на кого працює міністр внутрішніх справ, чия він людина?
Ігор ГРАБСЬКИЙ
Визнаємо: пошук цієї відповіді – непроста справа. Спробуємо піти від зворотного й визначимо на кого Луценко не працює. Він однозначно не співпрацює із корумпованим чиновництвом: за час його керівництва МВС міліція викрила понад 900 держслужбовців й 650 депутатів різних рангів, які скоїли службові злочини, завдавши шкоду у 28 мільярдів гривень! А ще Луценко не працює на хабарників, яких за його керівництва МВС викрило понад 4000. Можливо Луценко співпрацює із корупціонерами в генеральських погонах, яких „наплодили” в МВС його попередники? Ні – минулого року в лавах міліції викрито близько 1000 корупціонерів, цього року ще близько 500. Це завдяки тому, що Луценко посилив Службу внутрішньої безпеки, значною мірою замінив керівників різного рівня - тих, хто „сидів на корупційних схемах”. Так вдалося розвалити роками напрацьовані „генеральські зв‘язки”, через які в міліції вирішували будь-які „питання”. На самому початку керівництва Луценка незадоволені аксакали корупційного руху в міліції намагалися у будь-який спосіб довести профнепридатність дилетанта Луценка, вони планували кадровий бойкот цивільного міністра. Але передусім міліцію залишили корупціонери: сталося таке собі добровільне самоочищення правоохоронного організму. Але в міліції, зокрема в найближчому оточенні міністра, залишились справді досвідчені менеджери. Й попри те, що зовсім нещодавно майбутній міністр, а тоді – лицар Майдану, знаходились по різні боки барикад – у буквальному розумінні слова, Луценко не став вдаватися до примітивної помсти й виграв: МВС ось вже другий рік покращує результати роботи, зростає рівень поваги населення, а сам Юрій Луценко за останнім опитуванням Центру Розумкова посів третє місце з популярності серед населення України. Щоправда, авторові, як і більшості пересічних громадян, не дає спокою запитання: то чому ж тоді бандити досі не сидять в тюрмах (сподіваюся, не слід пояснювати, про кого йдеться). Очевидно, панові Луценку також муляють очі ці самі бандити. Й він намагається сховати їх за ґрати. Але ж це не функція міліції. Коли йдеться про титулованих „бандитів” або ж про тяжкі злочини, міліція передає зібрані матеріали за підслідністю – як правило, до прокуратури. А там справи чомусь вкриваються пилом, їх закривають, до підслідних витікає таємна інформація й вони успішно виїжджають за кордон, як це зробили Бакай, Засуха, Курочкін... Міліція затримує бандитів, у яких руки по лікоть в крові, але суди чомусь не дають санкцій на їхній арешт, або ж виправдовують винних у тяжких злочинах. Луценко щоразу „тикає носом” суддів й прокурорів у лайно, в яке потрапляють корумповані представники суміжних відомств, але ті не налаштовані відмовлятись від грубих грошей. Ні, Луценко однозначно не співпрацює із корупціонерами із прокуратури та судів. То може він за їхнім прикладом не проти того, аби заробити копійчину у спосіб, якого не стидалися його попередники? Принаймні, у цьому намагаються переконати деякі ЗМІ та політики. Ось вже поповзли чутки про яхту міністра (але ніхто чимале судно досі не знайшов), про його дачу (якої, як виявилося, немає). Депутати ініціюють створення слідчої комісії з перевірки фактів корупції міністра Луценка. Підставою для того стали публікації в одній газеті. Зауважимо: в цих статтях не згадується прізвище міністра, а написані вони за матеріалами Департаменту внутрішньої безпеки МВС, яка бореться із перевертнями всередині міліцейського відомства. То де тут провина міністра? Депутати, мабуть, і самі цього не знають, адже, спробувавши налякати Луценка, вони так і не наважилися створити комісію, якій, власне, немає чого розслідувати. Можливо, зі зміною керівництва виконавчої влади в країні Луценко почав працювати на „донецьких товаришів”? Власне, в мене на початку „ери Януковича” виникла саме така підозра. Адже, пам‘ятаєте, що заявляв Луценко раніше: в разі обрання Віктора Януковича прем‘єром, він складе міністерські повноваження. Але ж залишився, щоправда, після отримання гарантій від Януковича. Коли на прес-конференції Юрій Луценко стверджував, що не пішов, аби продовжити розпочату війну з криміналом й реформу МВС, багато хто поставився до цього скептично. Але, дивна річ, з того моменту Луценко не зрадив своєму принципу: не має значення політична приналежність злочинця, його місце – в тюрмі. Останні сумніви у щирості слів міністра зникли після затримання міліцією в Криму лідерів колись грізних місцевих банд „Башмаків” та „Сейлему”. На першій групі - близько 30 нерозкритих вбивств середини 90-их років, на конкурентах – вдвічі більше. Надзвичайний резонанс викликало затримання депутата Верховної Ради Криму Олександра Мельника. Він, за оперативними даними, був одним із ватажків кривавого „Сейлему”, а нині є неформальним господарем Криму, представником „Партії регіонів” та інтересів її вождів в Автономії. На жаль, Мельник був звільнений з-під міліцейської варти зусиллями суду та прокуратури. Але Луценко й надалі обіцяє запроторити Мельника туди, де йому місце – за ґрати. Слідом за цим з боку „регіоналів” обрушилася лавина звинувачень Луценка у всіх смертних гріхах, які не мають жодної прив‘язки до дійсності. Ні, що не кажіть, Луценко, підлеглий прем‘єра Януковича, так і не набрав біло-блакитних ознак. В такому разі може Луценко працює на свою політичну „колиску” – Соцпартію? Але ж він одразу після призначення міністром склав партійні повноваження і жодного разу не надав підстав для підозр, що МВС виконувало чиєсь „партійне замовлення”. Існує також версія, що Луценко – людина Президента. Водночас міністр ніколи не виступав в ролі президентського політагітатора. Й виходячи з повідомлень з вулиці Банкової, його стосунки із Ющенком не виходять за межу рівних робочих – таких самих, як і з іншими членами уряду. Можливо в цілому задовільні оцінки, які дає Президент роботі міліції, – це лише констатація факту, просто міліцейський керівник на своєму місці. Залишається остання версія: Юрій Луценко – впливовий політик і чиновник, завдяки чому він здатен виступати як самостійна фігура, якій немає сенсу під когось „лягати”. А звідси можна зробити логічний висновок: він працює на себе, на власний імідж. Але дослухайтесь до його виступів та заяв: в них немає самопіару та загальних фраз. Все по суті: звинувачення тих самих злодіїв у владі, пропозиції як зробити, аби ті злодії потрапили до камер, як реформувати прокуратуру та суд, аби напрацювання міліції не гинули під „тиском” хабарів... Закрадається підозра: раптом дійсно Луценко ні на кого не працює? Як це не дивно звучить, залишається припустити, що міністр Юрій Луценко просто працює. На справу.
