Шокуюча новина: за словами медиків, в Україні лише 2 відсотки жінок у віці до сорока років не робили аборт...
Шокуюча новина: за словами медиків, в Україні лише 2 відсотки жінок у віці до сорока років не робили аборт.
Спочатку трохи статистики. У 1993 році в Україні було зафіксовано 52 мільйони 200 тисяч осіб, які проживають на її території. Це – пік зростання чисельності населення, яке в другій половині ХХ століття збільшувалося за рахунок природного приросту. Якби темпи цього процесу збереглися досі, то нас мало би бути понад 54 мільйони чоловік. Однак за даними першого національного Всеукраїнського перепису, який відбувся в Україні 5 грудня 2001 року, населення нашої держави складало 48 млн. 457 чоловік, тепер, за офіційними даними, – 46,8. Як прогнозують вітчизняні вчені, до 2027 року населення України скоротиться до 40,3 млн. чоловік, а в структурах ООН називають ще більш тривожну цифру – 35-37 млн. Разом з тим довелось прочитати, що у цілому населення Європи щороку скорочується на 900 тисяч чоловік, і тут велика питома вага належить Україні – 350-370 тисяч, або більше, ніж кожен третій. Кілька років тому у ролі пацієнтки довелось побувати у пологовому відділенні Нововолинської центральної міської лікарні. У спеціалізованій палаті для немовлят перебувало всього ... шість новонароджених. Після спілкування з мамами-породіллями вималювалась невтішна картина в мініатюрі, яка стосується демографії. Більшість пацієнток потрапляли, як правило, з народженням первістків. Дві жінки перебували у пікантній ситуації, з моральними, я б сказала, травмами. Їм було вже під сорок, тобто у такому віці, який не дуже підходить для того, щоб стати мамами. Про незвичайну долю однієї з них, яка, маючи чотирьох онуків, ризикнула народити четверту дитину, наша газета розповідала у матеріалі “Бабуся стала мамою”. Інша, якій ставили діагноз “гіпертонія третього ступеня”, зважившись на такий відчайдушний крок, згодом не могла стримувати хвилювання, як буде виживати, маючи двох старшокласників... Нещодавно спробувала провести невеличке соціологічне дослідження. Порозмовлявши з дев’ятнадцятьма жінками, дізналась, що лише троє з них впевнено дивляться у завтрашній день, і готові – матеріально і морально – народжувати дітей. Це дає усі підстави робити висновок, що, на жаль, у незалежній Україні піклування про жінку-матір вкрай незадовільне. Про причини, які перешкоджають нашим жінкам виконувати свої найголовнішу і найсвятішу функцію – народжувати дітей, говориться багато. Насамперед – це загальний рівень життя українців, який за незначним винятком є досить низьким. А звідси випливають, нанизуючись одна на одну, і моральні проблеми: боязнь народити хворих дітей і самим захворіти, невпевненість у завтрашньому дні, відсутність найменших підстав сподіватись, що можна буде поставити своїх нащадків на ноги, дати путівку в самостійне життя. ... Про ставлення до жінки-матері в нашій країні доводиться чути хороші промови з високих трибун. На словах усі палко захищають сім’ї, особливо багатодітні, а отже, нібито вболівають за майбутнє нації. Однак конкретним і найбільш яскравим кроком за останні роки можна було б назвати лише збільшення суми одноразової допомоги жінкам при народженні дитини, коли вони мали отримувати більше восьми тисяч гривень. Це був неабиякий сюрприз матерям після субвенції у 200 гривень! Однак бебі-буму, як зазначали раз по раз газети і телебачення, не сталось. І цьому заважало кілька факторів. Про це заговорив завідувач акушерсько-гінекологічного відділення Нововолинської центральної міської лікарні Ярема Родзь: - Очевидно, цієї допомоги явно замало, аби жінка була спокійною у першу чергу за майбутнє своєї дитини. Та й через деякий час періодично у її виплаті виникали перебої. З іншого боку, це застало їх дещо зненацька – адже майбутня мама повинна морально приготуватись до місії, яка її чекає... В усякому разі, якщо у нашому відділенні й побільшало пацієнтів, то це тільки за рахунок сільського населення. Напевно, спрацювало, як каже Ярема Іванович, сильне внутрішнє гальмо, яке вироблялось роками. Хоча умови для породіль і перебування їхніх рідних прекрасні. Як це не прикро, заговорили про випадки, коли народжувати стали окремі жінки задля... грошей. І хоч питання це досить суперечливе і делікатне, яке аж ніяк не може послужити основою для якихось соціологічних узагальнень, воно викликає серйозну стурбованість і спонукає до невеселих роздумів. Про це говорила і завідувачка відділу з питань сім’ї, молоді, фізичної культури і спорту Нововолинського міськвиконкому Галина Карнаухова. Працюючи з родинами, вона прийшла до висновку, що доцільніше згадану допомогу розподілити на декілька років. Бо, на жаль, кількість соціальних сиріт збільшується, оскільки мамами стають і жінки легкої поведінки, без певного роду занять тощо. Та, найголовніше, що не зменшується число сімей, які опинились у кризових ситуаціях з ознаками неблагополуччя. Але як би там не було, такий жест нашої влади середньостатистичного українця досить таки порадував. Адже за ці гроші можна було придбати чимало чого для немовляти. І багато тих, хто так чи інакше причетний до проблем, пов’язаних з демографією, побачили, що називається, світло в кінці тунелю – тенденцію до покращення загальної ситуації. Так, у шахтарському Нововолинську у минулому і в нинішньому роках за січень-липень народилось відповідно 10,5 та 10,0 немовлят на одну тисячу жителів у той час, як у 2002 році, наприклад, цей показник становив 8-9. Зменшилась кількість померлих (за 6 місяців) з 522 у минулому році до 464 у 2006-ому. І хоч природний приріст населення продовжує мінусувати, шальки терезів почали переважати в позитивний бік. Тому наші люди були так ошелешені ідеєю нового уряду зменшити допомогу, яку отримують матері при народженні дитини, зокрема, планувалося змінити умови виплати. І хоч через кілька днів прем’єр-міністр Віктор Янукович “виправив помилку”, давши доручення міністерству передбачити у витратній частині проекту Держбюджету на наступний рік “дитячі” кошти у повному обсязі, зазначивши, що “економити на цьому, то економити на майбутньому”, сумнів у людей з приводу “турботи” уряду закрався. А згодом посилився новими повідомленнями про існування дефіциту коштів, передбачених на допомогу сім’ям з дітьми. Очевидно, комусь з чиновників аж дуже шкода від ласого державного пирога відривати незначну частину простим нашим людям. І це в той час, коли так багато товстосумів живиться біля державного корита. Усе це спонукає до невеселих роздумів: чи й справді наші високопосадовці так прагнуть піднести соціальну сферу, покращити добробут українських сімей? Бо навіть той невеликий позитив, який став підставою для оптимізму, як відомо, набере реальних обрисів не через рік чи два, а через десятиріччя. Тому-то доводиться констатувати, що соціально-економічні негаразди, які почались на початку 90-их, призвели до того, що ми називаємо демографічною кризою, плоди якої пожинаються зараз. В області у цьому навчальному році за парти сіло на 4600 школярів менше, ніж торік. На 86 учнів поменшало у школах Іваничівського району, на 247 - у середніх загальноосвітніх навчальних закладах Нововолинська. А в таких селах, як Щенятин, Бушковичі у 1-4 класи прийшло всього по п’ять (!) дітей. Серед низки конкретних причин матеріального характеру начальник управління освіти та науки Іваничівської райдержадміністрації Сергій Лойко назвав недофінансування освіти, коли відкрити нові групи в дитячих садочках через брак грошей неможливо. Тому у районі дитячими дошкільними установами охоплено менше третини усіх населених пунктів. Ще один аспект проблеми – зростання кількості неповних сімей, яких нині в Україні більше двох мільйонів. Якщо ж опуститись нижче, то цифри — справді вражаючі: за січень-липень 2006 року у Нововолинську, наприклад, на 238 зареєстрованих шлюбів припадає 115 розлучень, а в минулому році цей показник становив 197 проти 137! По-друге, дедалі більше подружніх пар обирають бездітність або народжування дітей відкладають на невизначений термін, орієнтуються лише на одну дитину. У Нововолинську з 54-а тисячами населення станом на 1 грудня 2005 року зареєстровано лише 229 багатодітних сімей, у яких троє і більше дітей шкільного віку. Лише як декларації можна почути слова можновладців про необхідність наблизити розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до рівня прожиткового мінімуму для працездатної особи, про зменшення податку на сукупний дохід усіх членів родини, гнучкі режими роботи для матерів, які мають малолітніх дітей, адресну підтримку сімей з дітьми, пільгові кредити молодим родинам під житло й інше. Варто сказати, що виконавчі органи влади у межах виділених коштів проводять певну роботу по підтримці сімей. Але, як правило, вона носить епізодичний характер, бо приурочена певним подіям. І про неї майже не знають ті родини, які думають народжувати. Приємно подивував нещодавно один захід, який проводився у Києві з ініціативи благодійного фонду Святої Марії. Ним було зорганізовано конкурс на кращу жінку-сучасницю, відтворену у газетних публікаціях. У їх число потрапили дві нововолинянки: Алла Луцик, багатодітна мати-героїня, яка виховує 17 дітей, і Олена Матвіюк – жінка нелегкої долі, в якої вистачає душевного тепла не лише трьом власним дітям, але й п’ятьом прийомним. Про них, до речі, теж свого часу писала наша газета. Отож тим мужнім жінкам на сцені театру столичної оперети було присвоєно почесні титули “Українська Мадонна”. І хоч значної матеріальної винагороди це не принесло, душевне піднесення було надзвичайно великим, адже на всю Україну про них заявили: ці жінки – з розряду справжніх героїнь. ... Не так давно поріг кабінету переступив чоловік середнього віку, у погляді якого вловлювались якісь особливі вогники оптимізму. Це Володимир Матвійович Любежанін прийшов по газету, де була вміщена публікація про їхню дружню родину, в якій виховується 11 дітей. Найбільше подивувало те, що усі хлопчики і дівчатка в їхній сім’ї чітко знають свої обов’язки. Окрім того, вони серйозно захоплюються вишиванням, шиттям, виготовленням різноманітних декоративних килимків. Не маючи великих статків, своєю працею вони досягли того, що про них почали казати: дають собі раду. І найголовніше: неймовірна радість батька багатодітної родини була викликана народженням ... ще одного синочка. Громадськість, між іншим, частіше всього сприймає такі родини або з подивом, або з захопленням. У пам’яті відклався один випадок дев’ятирічної давності. У міську лікарню потрапила жінка, якій лікарі категорично забороняли вагітніти. Четвертий кесарів розтин, який її чекав, був, м’яко кажучи, вкрай небажаним з медичної точки зору. Сусідки по палаті – хто з осудом, хто із співчуттям ставились до такої пацієнтки, лікарі – не приховували хвилювання. За їх настирливим наполяганням майбутню породіллю з групи ризику відправили в область. Зараз її донечці Оленці дев’ять років, а щаслива мама виглядає значно молодше своїх 52-ох років. Якось завітала одна пенсіонерка і запропонувала: “А ви поїдьте в Морозовичі (село в Іваничівському районі – А. Л.) і подивіться, скільки там лелечих гнізд! ”. Якось не випало там побувати, але пригадалось прочитане дещо раніше. З давніх-давен ці загадкові перелітні птахи вважалися символом вогню і сонячного світла. Із вирію лелека буцімто приносить душі новонароджених дітей. Господарі були раді, коли на їхні обійстя завітав лелека, це вважалось доброю прикметою, бо в родині буде щастя. Хоча досі ніхто не розгадав, чому лелече гніздо моститься на вершечку дерева в тому чи іншому місці. І навіть далеко не забобонні люди з нетерпінням чекають повернення цих птахів весною до своїх гнізд. До цього залишається додати лиш таке. Вчені кажуть, що ми, самі того не усвідомлюючи, творимо сценарій прийдешнього. Глибоко віруючі це трактують словами Святого Письма: “Все, чого проситимете в молитві, вірте, що одержали, - і буде вам”. Але чому до нас все рідше прилітають лелеки?
