Є у Поморському воєводстві повіти, які багато чим схожі на наше Полісся. Північ Новодворського повіту, що омивається водами Гданської затоки, колись була дуже заболоченою місцевістю, тут стояла вода...
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
ШЛЯХАМИ ЖУЛАВСЬКОГО ПОЛІССЯ Є у Поморському воєводстві повіти, які багато чим схожі на наше Полісся. Північ Новодворського повіту, що омивається водами Гданської затоки, колись була дуже заболоченою місцевістю, тут стояла вода. Як-не-як, чимало території знаходиться більш як на два метри нижче рівня моря, до того ж тут протікає чимало річок, найбільша з яких — головна річка Польщі—Вісла. Багато лісів, луків, густо посічених меліоративними каналами. — Чи не терплять тут люди від повеней? — запитуємо у своїх «гідів» з Поморського осередку сільськогосподарського дорадництва, згадуючи цьогорічні біди з підтопленням угідь на Волині. — Такого не буває, — запевняють нас провожаті, і пропонують подивитися, як функціонують протиповеневі системи на Жулавах. Насосна станція у селі Хлоднєво обслуговує 23 тисячі гектарів. Збудована вона ще до Другої світової, за німецької влади і німецькими спеціалістами. «Спадщина» технічно розвинутих і пунктуальних колишніх господарів цих територій служить полякам і досі. Насос, 1939 року випуску, справно відкачує щосекунди 6,5 тисячі літрів води. Це — один з трьох найбільш потужних насосів у Польщі, і всі вони — з тих часів. І вигляд насосної станції, де все вифарбуване, впорядковане, доглянуте, і належний стан каналів засвідчують, що повені справді тут нікому не загрожують. Місцеві жителі активно розвивають агротуристичний бізнес. Молодий і підприємливий Томаш Шльоссер з села Штутовська Кемпа приймає чимало гостей з Росії, Білорусі. І дружина у нього — білоруска Тетяна, яку усі називають Наташею. Городян приваблює тиша віддаленого від цивілізації хутірця із сучасними, комфортними помешканнями, збудованими неподалік річки. За три кілометри — Балтійське море. Плати 50 злотих за добу — і відпочивай: можна вудити рибу, кататися на човнах, велосипедах, а можна уявити себе старателями — і відкрити свій «промисел» бурштину. Томаш спеціально щоліта привозить кілька вантажівок грунту з місцевих підприємств, де добувають бурштин, бо зауважив, з яким азартом і діти, і дорослі годинами копають землю в пошуках дрібних жовтогарячих камінців. І хитра «наживка» для туристів спрацьовує, бо навіть члени нашої групи надовго застрягли на «янтарному полі». Має пан Томаш і власний оздоровчий дитячий табір. Каже, цього літа там відпочивали не тільки польські діти, були аж з Челябінська. «Розкрутивши» бізнес завдяки пільговим кредитам, субсидіям, господарі взялися ще й за оздоровлення дітей, причому, в певній мірі на благодійних засадах, адже це заохочується Євросоюзом. — Радий буду бачити і гостей з України, — запрошує Томаш, обіцяючи почастувати власноруч приготовленою ікрою щуки чи смаженим на відкритому вогні лящем, бо риба тут ловиться добре. Кожен з власників агротуристичних господарств шукає свою «фішку», щоб привабити відпочиваючих. У сусідньому повіті ми гостювали в Яцека Гощинського, професійного тренера з верхової їзди. Тут головним магнітом, який притягує туристів з багатьох країн, є чудові породисті коні. На час нашого приїзду в пана Яцека жили кореєць, громадянин США і французи, яким господар забезпечує відпочинок за найвищими стандартами — покої-люкси, де доба проживання коштує 160 злотих, прекрасну кухню з великим вибором страв, вишколений обслуговуючий персонал. — Тут усе зроблено з нуля. Раніше я, як тренер, їздив у Німеччину на заробітки. Привіз трохи грошей, купив стару ферму, взяв кредит і збудував цей готель, — розказує пан Яцек, в домі якого на найвиднішому місці — фото колишньої садиби-розвалюхи, з якої він зробив справді райський куточок. Звичайно, за всім цим — велика праця. Господар каже, що за шістнадцять років, відколи займається цим бізнесом, жодного разу не встав вранці пізніше п’ятої години. Часто сам допомагає готувати сніданки для гостей, прибирати територію, доглядати коней, бо скрізь потрібне хазяйське око. Втім, як нам розповідали, у Польщі чимало небідних людей, які вже знудилися від повсякденного добре облаштованого побуту, часто вибирають для відпочинку прості сільські оселі. Заїхавши в Жулавах до сімейства Гелени і Петра Чижів — нічим не примітної садиби, на подвір’ї якої бавилося п’ятеро діток, ми були трохи здивовані, що й тут приймають туристів. Крім того, Чижі господарюють, мають землю, а ще заробляють додаткову копійку, обробляючи бурштин. За тиждень наші автобуси «намотали» в Поморському воєводстві не одну сотню кілометрів. Впадало у вічі, що навіть до глухих хутірців ведуть асфальтовані дороги, і взагалі автошляхи, мости в Польщі посилено ремонтуються. Це — інвестиції Євросоюзу, і про це нам не втомлювалися нагадувати організатори навчання. Але й самі поляки багато зробили для того, щоб їхня країна не виглядала задвірками Євроспільноти. Звичайно, не дивина, що у Гданську на кожному кроці чути німецьку мову — німці їздять сюди із зрозумілих мотивів. Але дуже багато туристів також з інших країн бачили ми і у величезному старовинному замку в Мальборку, і на катедральній горі у Фромборку, і в курортному Сопоті. Усі пам’ятки старовини відреставровані, любовно відновлені, відчувається, що поляки шанують і бережуть на своїй землі кожен слід історії, а від цього ще й мають комерційну вигоду. З усієї Європи приїжджають гості й у село Янтар, що на узбережжі Гданської затоки. Тут є особливе агротуристичне господарство, знайомство з господарями якого дуже зворушило усіх нас. Йоана і Мацей Влодарські організували своєрідний приватний санаторій для фізичної і психологічної реабілітації дітей-інвалідів та їхніх батьків. Шість років тому Влодарські потрапили в автокатастрофу, після якої їхня єдина маленька донечка стала неповносправною. Був відчай, невимовний біль, пошуки порятунку. Вони пережили усе це, і вирішили допомагати людям, які мають таку ж біду. Розробили проект бази відпочинку для сімей, в яких є діти з особливими потребами, потерпілі внаслідок автокатастроф. Одержали субсидії, взяли пільгові кредити, вклали і власні кошти. Тепер на території у 20 гектарів розташувалася окрема маленька країна добра, де все підпорядковано тому, щоб сім’ї із скаліченими дітьми почувалися комфортно, могли насолодитися незайманою природою, а заодно й пройти курс реабілітації. Для них тут збудовані окремі сучасні невеличкі котеджики, «начинені» усім необхідним, розкидані поміж сосен, є і зоокуточки, і закритий іподром з найновішою системою обігріву, де навіть взимку можна проводити сеанси іпотерапії з використанням поні та кількох пар маленьких «гуцульських» коників, є і басейн, і різноманітні атракціони. — Батьки в нас можуть пройти підготовку з проведення лікувальних процедур на воді, можуть одержати консультації психологів. Їм допомагають доглядати за дітьми студенти-волонтери. Ми постійно шукаємо, що ще можна поліпшити, вдосконалити, аби скрасити перебування у нас цих сімей і їхніх потерпілих діток, — розповідала пані Йоана. Турботами про інших людей з трагічними долями вона тамує власний біль. Важко назвати те, чим займаються Влодарські, чистим бізнесом, хоча плата за перебування в цьому міні-санаторії чимала. Приїжджають сім’ї з Англії, з інших країн. Але щороку тут для 60 хворих польських діток надають можливість відпочити безкоштовно. Пан Мацей постійно відзначав, що у своїй діяльності відчуває заохочення і підтримку з боку держави, різних європейських інституцій. Мандруючи шляхами Жулави, думалося про те, що нам треба ще багато вчитися у поляків, і, зокрема, в організації агротуризму. А головне — на рівні держави вчитися цінувати й підтримувати ініціативу підприємливих сільських жителів. — Агентство регіонального розвитку «Волинь розпочало співпрацю з осередком дорадництва у Старому Полі шість років тому. Спільно реалізували кілька проектів, які передбачали і навчання, і обмін досвідом. Цього разу я організував поїздку групи журналістів з України, щоб через ЗМІ поширити інформацію про те, як Польща «акліматизовується» в Євросоюзі, адже Україні доведеться йти тим же шляхом, — говорив директор агентства Сергій Павленко, який упродовж усього тижня супроводжував нас і всіляко сприяв у роботі. Не менш активними є і польські партнери Сергія Павленка, які не тільки приймають групи українських фахівців, складають і реалізовують навчальні програми, а й виїжджають для проведення семінарів безпосередньо в Україну. — Торік наша команда, у складі якої були спеціалісти-доповідачі з різних проблем розвитку сільського господарства, дорадництва, три тижні «курсувала» Україною. За цей час провели в різних областях 11 конференцій. Побували аж у Луганську, виступали також в парламенті Криму, де наш перекладач впродовж п’яти годин говорив українською. І ніхто із залу не вийшов, — розповідала керівник відділу осередку дорадчої служби Тереса Краковська, висловлюючи сподівання, що і наступного року Міністерство закордонних справ Польщі, під чиїм патронатом реалізовується проект співпраці з Україною, підтримає ініціативу Старого Поля.
