ТОСТ ЗА СТАРЕ ПОЛЕ І МЗС ПОЛЬЩІ

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

ЗА ДОСВІДОМ — У КАШУБСЬКУ ШВЕЙЦАРІЮ
Величезний, схожий на космодром об’єкт неподалік Гданська, на в’їзді в який червоно світилася помітна здалеку назва “Re k”, викликав у журналістів різні здогади щодо його призначення. Більшість сходилася на думці, що це якесь промислове підприємство, а вивіска, мовляв, німецькою, бо звідти інвестиції. З’ясувалося, усе не так. Ми приїхали на регіональний оптовий ринок сільгосппродукції, а вивіска на ньому — кашубською мовою, оскільки в цій місцевості мешкає самобутня етнічна група — кашуби (їх називають ще польські лемки), що послуговуються власною фонетикою.
На площі в 19 гектарів розмістився цілий комплекс споруд: три капітальні сховища по 10 тисяч квадратних метрів кожне, просторе адміністративне приміщення, виставкові зали, обладнані місця для торгівлі з автомобілів під накриттям. Здивувало те, що суботньої пори тут було малолюдно, як для ринку. Нам пояснили, що найбільший рух тут о шостій ранку. Замовлення на продукцію приймають через Інтернет, вночі їх формують, комплектують, а з самого ранечку спеціальним транспортом розвозять у продовольчі магазини, щоб встигнути до відкриття.
Оскільки в Україні на оптові ринки сільгосппродукції багато хто покладає великі надії, як на спосіб вирішення проблем із збутом всього вирощеного селянами, було цікаво пересвідчитися у цьому на власні очі. В Польщі регіональні гуртівні сільськогосподарської продукції — у Варшаві, Вроцлаві, Гданську, Познані, Любліні — діють з кінця 90-их. Їх будівництво ініціювала держава, скориставшись кредитами Світового банку. А от працюють вони на комерційній основі: фірми беруть бокси, склади в оренду, скуповують у фермерів продукцію і перепродують її. Орендують сховища і самі сільгоспвиробники.
Але невелика екскурсія корпусами ринку засвідчила, що не всі фермери спішать на оптовий ринок. М’ясну й молочну продукцію, овочі й навіть картоплю дрібні виробники воліють збувати напряму. Вивозять і на місцеві базарчики, яким влада, на вимогу Євросоюзу, оголосила справжню війну. Як нам розповіли, мерії так званого Триміста — Гданська, Гдині, Сопота — прийняли рішення одномоментно заборонити торгівлю на стихійних базарах. Однак це поки що суттєво не вплинуло на ситуацію на оптовому ринку сільгосппродукції.
— Заохочуємо виробників овочів тим, що для них є пільги — півроку вони можуть зберігати в нас продукцію, сплачуючи всього один євро за квадратний метр площі на місяць, в той час як середня плата становить сім євро. У нас не може бути тіньової торгівлі, усе прозоро. Весь товар має бути упакований, повинен мати етикетку, де міститься повна інформація для споживачів,— розповідав директор ринку Станіслав Гірчевський, наголошуючи, що цивілізована європейська торгівля в Польщі стає нормою життя.
Окремий корпус на ринку віддано квітам, декоративним рослинам. Вони заполонили ще й частину сусіднього сховища. Адже на цей товар — особливий попит. Мода прикрашати обійстя, будинки, балкони живими квітами, створювати під вікнами зелені газони, висаджувати декоративні кущі й дерева замість традиційних яблунь і вишень у цій частині Польщі є масовою. Кожна садиба, незалежно — стара чи нова, облаштована на сучасний лад. А відтак і процвітає окрема галузь в сільському господарстві — вирощування квітів, декоративних кущів і дерев. Шкілки, теплиці, розсадники на багатогектарних площах витіснили з багатьох фермерських господарств звичні городні культури.
У багатьох таких фермерів ми побували. І кожне господарство нагадувало куточок раю: яскраво-зелені газони, дивовижна рослинність, море квітів.
— Реалізовуючи продукцію, ми водночас дбаємо, щоб люди мали наочний приклад, як має виглядати обійстя. Це — свого роду реклама. У нас є й супутня фірма, яка надає послуги з ландшафтного дизайну, починаючи від проектування території і закінчуючи підбором рослин. Крім того, мої працівники обслуговують також повітові дороги — обкошують траву, висаджують обабіч дерева й квіти, адже наше господарство виграло тендер на виконання цих робіт,— не приховував гордощів власник ферми Юзеф Кендзьора з повіту Квідзік.
Наймоднішими, за словами пана Юзефа, в Польщі нині є туї, тиси, смереки, сосни, чималий попит на різні види ялівцю. Але мода чи не щороку диктує щось нове. Чимало заможних людей купують вже дорослі дерева, які тут ростуть у великих діжах. І хоч облаштування садиби іноді коштує дорожче, аніж новозбудований дім, бажання жити в зеленій оазі переважає, і замовників не бракує.
Звичайно, без європейських субсидій, підтримки держави цей вид агробізнесу ніколи б не набув такого розмаху, зізнаються самі фермери. Вирощування декоративних рослин, квітів — родинний бізнес і Зигмунта Юргелевича, який починав п’ятнадцятирічним підлітком з торгівлі саджанцями плодових дерев, агрусу та поричок. А от син пана Зигмунта пішов далі — осучаснив, модернізував господарство. Вивчав досвід роботи колег з Голландії, інших європейських країн, переймав найновіші технології. Його бізнес-проекти одержали фінансову підтримку: половину коштів, вкладених у будівництво теплиць, господарям було відшкодовано.
— В кожній теплиці набираються сили до 300 тисяч рослин. У нас нема газу, але використовуємо сучасні системи опалення, де в хід йдуть різні види біопалива, наприклад, овес. Придбати такі котли, закупити необхідну техніку для висаджування рослин вдалося завдяки участі в програмах Євросоюзу,— поділився Яцек Юргелевич, який задовольняє потреби не тільки місцевих споживачів, а й експортує продукцію в Прибалтику, Росію, Угорщину і навіть у Швецію.
Цікавило українських журналістів, як склалась доля колишніх державних сільгосппідприємств у Польщі, оскільки там таких розвалених корівників і напіврозібраних свинокомплексів, як у нас, бачити не доводилось. Нам відповіли, що більшість державних господарств викуплені, і запропонували побувати в одному з них у селі Постолін. Звичайно, це була зразкова ферма: біля старих тваринницьких приміщень уже з’явилися нові — простора конюшня, сушарня, піднавіси для тракторів. Власник ферми Францішек Літава прийшов у сільське господарство з бізнесу — торгував будівельною технікою. Потім викупив колишнє державне сільгосппідприємство. Нещодавно одержав звання заслуженого працівника сільського господарства. Вирощує худобу м’ясної породи, має майже 500 голів. Бички вагою до 300 кілограмів продає в Італію, тільні телиці збуває у Польщі, за кожну виручає до двох тисяч євро.
Ціни на племінну худобу дуже високі. Як і на породистих коней, яких у Літави більше ста. У господарстві вирощують пшеницю, ріпак, цукрові буряки, кукурудзу на корм. 360 гектарів віддано під так звані енергетичні рослини, які збувають як паливо для біокотелень.
Одну з таких котелень ми бачили у невеличкому містечку Фромборк, відомому як мала батьківщина Коперника. Вона працює в основному на соломі і забезпечує теплом 1,5 тисячі осель, об’єкти соціальної сфери, школу, дитсадок. Збудована з допомогою “Екофонду”, і знову ж таки за державним субсидіюванням. Директор котельні Марек Гостковський з гордістю показував французьке обладнання, хвалився, що 1,5 тонни соломи за енергетичною цінністю дорівнює тонні кам’яного вугілля, та ще й отриманий попіл можна збувати фермерам. Журналісти із східних областей України при цьому згадували, скільки у них соломи спалюють на полях, а ще про те, як зростають тарифи на газ.
Та повернемося у господарство Францішека Літави. Нарахували ми на фермі аж 20 тракторів, декілька різних новеньких комбайнів, іншу техніку. Усім цим за потреби можна обробити до двох тисяч гектарів. Отож, очевидно, госпоТост за Старе Поле і МЗС Польщі дар планує докуповувати землю й далі.
Укрупнення господарств у Польщі вітають, бо це дає змогу ефективніше хазяйнувати, застосовувати найсучасніші технології. І хоч сільські краєвиди за вікном автобуса ще густо помережені межами, але відчувається, що фінансові “ін’єкції” Євросоюзу, продумана політика держави помітно оздоровили польське село.