ШІСТНАДЦЯТИРІЧНИЙ ГВАЛТІВНИК

Після концерту, що відбувся на вулиці, біля клубу “Сучасник” у Луцьку, мала відбутися ще й дискотека... Десятикласник Олексій також там стояв серед натовпу. Аби час минав швидше, вирішив прогулятися вулицею. В одному дворі побачив кількох хлопчаків, підійшов до них, завів мову про дискотеку й запропонував туди провести одного з них безкоштовно. Вибрав п’ятикласника Івана.

Віктор ОСТАПУК,
Володимир КАЛИТЕНКО

ЯК ПОТРАПИТИ НА ДИСКОТЕКУ?
Теплого літнього дня десятикласник Олексій після обіду поспішив на вулицю Конякіна. Там біля клубу “Сучасник” відбувався концерт. Лучан зібралося багато.
Закінчився концерт під вечір, але після цього у клубі мала відбутися ще й дискотека. Не було чого робити й Олексій вирішив пройтися вулицею. Зустрів двох знайомих дівчат, кілька хвилин поговорив з ними й почимчикував далі. В одному з дворів побачив п’ятьох хлопців, яким було років по десять—одинадцять. Знав лише одного з них, підійшов.
— Чим займаєтеся?— запитав.
— Нічим... Просто граємося,— відповів його знайомий п’ятикласник Владислав.
— А дискотека сьогодні буде? — поцікавився інший п’ятикласник Іван, оглядаючи його джинсовий костюм.
— Звичайно, буде... Але щоб туди потрапити, треба мати три—п’ять гривень. Одного з вас я можу провести безкоштовно.
— А всіх не можна?— вигукнули діти майже разом.
— Ні... Тільки когось одного.
Олексій відійшов на кілька кроків вбік й покликав до себе Владислава. Вони стояли на відстані й про щось там жваво говорили. Хлопці тільки зрозуміли, що Олексій кличе Владислава до мосту, що неподалік, бо там нібито він сховав якісь гроші і їх треба звідти забрати.
Олексій та Владислав попрямували в бік моста. Зацікавлені п’ятикласники, хоча на певній відстані, але також пішли за ними. Уже неподалік мосту Олексій несподівано обернувся, почекав, доки хлопці до нього підійдуть.
— Ви чого за мною шпигуєте, а не йдете додому? Все одно я всіх вас провести на дискотеку безплатно не зможу,— десятикласник зиркнув на хлопців і вказав на Івана. — Ось цього я проведу. Ти згідний?
— Звичайно, — зрадів хлопчина.
— Тоді всі повертайтеся додому. Владиславе, ти також.
Хлопці пішли додому. Коли вони зникли, Олексій сказав:
— Ходімо тепер зі мною.
— Куди?
— Зараз сам побачиш, куди і чого.
Вони підійшли до бетонної загорожі, перелізли через неї. Там виявилося огороджене з усіх боків поле, на якому росли бур’яни, кущі та дерева. Іван вирішив, що в цьому чотирикутнику той хоче, аби він йому допоміг щось зробити. Можливо, нарвати трави для кролів чи вирізати вудлище для рибалки.
Олексій, приминаючи ногами траву, попрямував до кущів. Іван пішов за ним. Десятикласник зупинився, зняв свою куртку й розстелив її на траві.
— Чого ми сюди прийшли?— здивувався Іван.
— Відпочинемо трішки. Погода гарна, тепла, нам поспішати нікуди.
— А я вважав, що ти мене ведеш до господаря дискотеки.
— Дискотека буде потім. А зараз роздягайся й ти!— наказав. — І запам’ятай, про все, що тут зараз відбудеться, нікому не розповідай, інакше я тебе вб’ю!
Іван відчув, що тут щось не так. Але не розумів, навіщо він його сюди привів.
— Сідай! Чого стоїш? І швидко роздягайся!— підвищив голос Олексій. — Трохи відпочинемо.
Хлопець озирнувся. Ніде нікого близько не було. Страх заповз йому за комірець. Він втягнув шию у плечі й кілька хвилин стояв мовчки. Десятикласник чекав. Але Іван замість того, щоб роздягнутися, раптом побіг до загорожі. Перелізти не встиг. Його догнав Олексій.
Іван почав плакати.
— Не схлипуй, а роби те, що я тобі кажу, якщо хочеш жити!— знову погрозився Олексій. — Нічого поганого я тобі не зроблю. Через кілька хвилин побіжиш додому... Все зрозумів?
Хлопчина, схлипуючи, ствердно кивнув головою, але роздягатись не поспішав. Тоді Олексій сам почав стягати з нього одяг...

РОЗПЛАТА ЗА ЗЛОЧИН
— От і все... А ти перелякався, ніби тебе хтось збирався різати,— сказав гвалтівник, припалюючи цигарку. — А тепер ходімо додому.
Вони знову перелізли через бетонний паркан, вийшли на дорогу. На розі вулиць мали розійтися кожен у свій бік.
— Зачекай ще хвилину,— зупинив Олексій Івана.
— Чого тобі ще треба?— невдоволено кинув хлопчина.
Олексій кілька секунд, не моргаючи, дивився на Івана, немов хотів своїм поглядом його загіпнотизувати, потім сказав:
— Я тебе уже один раз попередив, тепер ще раз нагадую: про те, що сталося, нікому не говори, тим більше своїм батькам. Скажеш — пожалкуєш!
Хлопчина прийшов додому. Мати одразу помітила, що син заплаканий й чимось дуже схвильований. Почала розпитувати, що сталося. Іван про все розповів.
— Ти того хлопця знаєш?— запитала мати, й сама хвилюючись.
— Бачив кілька разів на вулиці.
Мати перевдягнула сина в чистий одяг, бо той був забруднений й разом із ним поїхала у лікарню. А коли знову повернулися додому, потелефонувала у міський відділ внутрішніх справ.
Гвалтівника швидко розшукали. Він проживав на вулиці Наливайка. Незважаючи на те, що був неповнолітнім, проти нього прокуратура порушила кримінальну справу, адже згвалтування чи намагання згвалтувати відносяться до важких злочинів.
Виявилося, що Олексій, незважаючи на свій молодий вік, уже раніше встиг побувати на лаві підсудних. Приблизно рік тому в коридорі одного з будинків він побачив хлопчину. Той стояв на сходах й з кимось розмовляв по мобільному телефону. Коли закінчив розмову, почав спускатися сходами, певне, мав намір погуляти на подвір’ї з кимось із однолітків. Олексій пішов за ним. Догнав хлопця, вирвав з його рук “Самсунг” і втік. Злочинця затримали. Луцький міськрайонний суд засудив його на чотири роки позбавлення волі, але врахував його вік й надав йому іспитовий строк для виправлення.
Олексій не зрозумів тоді, що суддя пошкодував його молодість, й сприйняв це, як безкарність. Тоді він не проаналізував свого ганебного вчинку. А хто своїх вчинків та дій не аналізує, майже завжди потрапляє у якісь халепи. Вибратися з них, як із болота, не так легко і просто.
Своїх вчинків Олексій, певне, ніколи не аналізував. У школі особливого інтересу не проявляв. Весь час вважався середнячком. Ось так і повз із класу в клас. Казав, що наука йому дається важко, з великими труднощами. А кому ж вона дається легко? Необхідна працьовитість і наполегливість. Ні одного, ні другого в Олексія не було. До праці він не звик. Отож, навіть не закінчивши школу, ступив на злочинну стежку. А така стежка, як правило, веде до глибокої прірви.
Луцький міськрайонний суд за вчинення важкого злочину — наругу над малолітнім хлопцем — засудив Олексія на п’ять років і три місяці позбавлення волі. З нього чи з його батьків буде стягнуто на користь потерпілого десять тисяч гривень моральної шкоди.
Ось так, ще не ставши твердо обома ногами на самостійну життєву стежку, шістнадцятирічний Олексій сам себе повів за грати...