Неподалік села Окачеве Щедрогірської сільської ради Ратнівського району на лівому березі Прип’яті на насипному кургані стоїть високий металевий хрест...
Неподалік села Окачеве Щедрогірської сільської ради Ратнівського району на лівому березі Прип’яті на насипному кургані стоїть високий металевий хрест. Його було встановлено і освячено в травні 2002 року на місці загибелі у 1944 році кількох сотень вояків 27-ої Волинської дивізії Армії Крайової. Хрест встановили за кошти ветеранів цієї дивізії. Відтоді вони майже щороку приїжджають на це святе місце
Іван КАПІТУЛА
Цього разу туристичним автобусом прибуло більше півсотні польських ветеранів, їхніх дітей та внуків. Скільки саме під час форсування річки Прип’ять загинуло поляків, не скаже ніхто. Ветеран дивізії з Любліна Євгеній Піндих, який організував цю поїздку на Волинь, називає цифру 270. Проте старожили й понині добре пам’ятають, що пониззя Прип’яті було встелене трупами. Але що то було за військо? Проти кого і за що воно воювало? У січні 1944 року війська генерала Рокоссовського перейшли старий радянсько-польський кордон, встановлений у Ризі ще в 1921 році, згідно з яким Західна Україна відійшла до Польщі. Уряд Станіслава Миколайчика, що перебував в еміграції в Лондоні, у зв’язку з цим зчинив гвалт, стверджуючи, що Радянський Союз, котрий на той час не мав дипломатичних відносин з Польщею, порушив міжнародне право, здійснив акт агресії. У відповідь Москва опублікувала заяву ТАРС, в якій йшлося про те, що війська Рокоссовського йдуть по своїй землі, яка назавжди стала радянською після 17 вересня 1939 року. Еміграційний польський уряд в Лондоні розробив таємну політичну акцію “Буря”, яка передбачала демонстрацію “польськості” західноукраїнських земель, зокрема Волині. Саме тут діяла підпільна польська адміністрація. У ніч на 16 січня 1944 року підпільний штаб Волинського округу Армії Крайової з окупованого Ковеля перебазувався у Мосирські ліси. Тут і було покладено початок створення згаданої дивізії, яка дістала назву Волинської. Наприкінці березня атака радянських військ на Ковель захлинулась. Німці, оговтавшись, взялись за 27-у дивізію Армії Крайової. Вони переслідували її до Ягодина танками. Після прориву з оточення командир дивізії майор Жегота віддав наказ трьома колонами пробиватись на схід, щоб перейти Прип’ять і з’єднатися з радянськими військами. Але невдовзі командування Армії Крайової по радіо віддало наказ йти за Буг. Тим часом група, в якій було близько семисот чоловік, знесилена і голодна після тижневого бродіння по заболочених лісах і хащах, на світанку 27 травня вийшла до Прип’яті в районі північної околиці села Окачеве Ратнівського району. Там пристало до неї й чимало радянських партизан. Вони дійшли до спільної згоди: Прип’ять форсувати разом. Бійці не знали, що на північному березі Прип’яті окопались німці, а на південний — уже підійшли радянські війська. І коли група почала переправу, це відразу ж помітили “червоні”. Вони подумали, що наступають німці, і відкрили артилерійський вогонь. Польські солдати і радянські партизани, що примкнули до них, потрапили під перехресний вогонь. Через 58 років на місці цієї трагедії на високому кургані, що був висипаний на березі Прип’яті, постав пам’ятник. Траурний мітинг відкрив голова Люблінської організації комбатантів-ветеранів 27-ої дивізії Армії Крайової Євгеній Піндих. Голова райдержадміністрації Адам Харлампович разом із головою райради Миколою Макаруком, а також разом з польською делегацією і представниками громадськості села поклали вінки до підніжжя пам’ятного знака.
