Подоляк відомий читачам нашої газети як опальний журналіст, якого свого часу депортували з Білорусі, а Президент Олександр Лукашенко оголосив його мало не особистим ворогом. Після того кілька європейських країн запропонували Михайлу політичний притулок...
Подоляк відомий читачам нашої газети як опальний журналіст, якого свого часу депортували з Білорусі, а Президент Олександр Лукашенко оголосив його мало не особистим ворогом. Після того кілька європейських країн запропонували Михайлу політичний притулок. Він залишився в Україні. До недавнього часу був редактором відомої своїми гострими критичними публікаціями ”Української газети”, тепер – директор агенції Медіа PRO-Systems. Днями пан Михайло завітав до Нововолинська на „мамині пироги” і погодився на інтерв’ю
Алла ЛІСОВА
- Останнім часом ваша газета перестала виходити в світ. Яка причина? - З „Українською газетою” ми припинили. І в першу чергу через те, що в „Нашій Україні” почались „хитання”. А наше видання народилось відразу після Помаранчевої революції. Але нашоукраїнці, як відомо, спочатку думали куди їм піти, потім вони почали говорити, що, мовляв, не треба „бити” поки що, наприклад, Ахметова, Януковича, висувати інші умови. У мене на цей рахунок тверді переконання і я сказав: „Газета так не може існувати. Зараз готується інший проект, у програмних документах якого буде чітко записано, що в редакційну політику не має права втручатися ніхто. Основний принцип у нас залишиться той самий: Україна є, вона має бути незалежною безумовно. А Росія повинна поступово втрачати вплив на неї. От у цій царині багато роботи: адже формувати громадську думку непросто, бо чимало українців, на жаль, не позбулись комплексу „молодшого брата”. Безумовно, ми підтримували помаранчеву команду. Однак, як з’ясувалось, багато хто в ній дещо по-іншому, ніж ми, розуміє, що таке корупція і для чого потрібно працювати у владі. І багато з них, на жаль, владу сприймали як інструмент, яким можна робити гроші. Третій напрямок - це пріоритет демократичних партій, лідерів, ідей. - Пане Михайле, у нас з росіянами єдине слов’янське коріння, а стосунки важко назвати безхмарними. - Аналізуючи процеси у державі, приходжу до висновку, що країна не може нормально розвиватися, коли є на неї вплив потужної держави, тим більше, якщо цей вплив набирає вигляду прямого втручання. Коли на посаді був Єльцин, в Росії зовнішня політика була ніякою, там лише займалися перерозподілом власності. З приходом Путіна там прийшли до остаточної думки, що Росія повинна бути регіональним лідером на просторі колиш-нього Союзу. - Кого б ви віднесли до найбільш впливових серед демократичних лідерів і партій? - Дуже впливових ідеологічних партій сьогодні немає, є особистості, біля яких формуються групи, які насувають на себе певні капітали. А після того вже виникають фінансово-політичні об’єднання. Що стосується Партії регіонів, то вона, треба визнати, вдало використала цей час, який дав їй Ющенко. Вони добре закріпились у владі, зайшовши туди дуже потужно, розставили своїх людей на ключові напрямки. Але в самій партії нема єдності – існують клани, які між собою починають воювати, наприклад, клан Азарова, клан Клюєва, Ахметова, у яких відмінні погляди по багатьох позиціях. І є Янукович, який ні до якої з груп не відноситься, але потрібен усім як публічна персона, яка має рейтинг і прикриває усю цю війну в партії. На жаль, до останнього часу ніякої суттєвої протидії регіонали не відчували, навіть з боку Юлії Тимошенко. “Наша Україна” фактично не має ніяких впливів. Свого часу вона не змогла врівноважити регіоналів, знайти спільну мову з БЮТом... І останнє призначення Олександра Зінченка на посаду радника Президента свідчить про те, що “Наша Україна” має зникнути, стати основою для якихось інших пропрезидентських партій. Основна причина цього – слабкий менеджмент у партії. До речі, Роман Безсмертний мав не один проект, який не зумів довести до розумного логічного кінця. Якщо у них надалі виробиться чітка стратегія, то вони можуть стати впливовою партією. Якщо ж ні, то БЮТ залишиться єдиною потужною політичною силою, яка буде заважати “регіонам” створювати щось на зразок КПРС. Правда, складається враження, що Юлія Володимирівна стомилась, бо, по суті, з 2002 року самостійно боролась з Кучмою, досягла великої мети і ... знов треба починати з початку? - Останній рік країну лихоманить від “газових” питань. Ваша думка з цього приводу? - Росія жодним чином не хоче іти на будь-які домовленості з будь-ким стосовно ціни на газ. На нафтових і газових ринках вона заробляє шалені гроші, що дає їй змогу утримувати майже всю соціальну систему країни, створити величезний стабілізаційний фонд. А на сьогодні там практично не розвивається потрібним чином жодна галузь. І тому наші північні сусіди будуть і далі йти на підвищення ціни на будь-який свій нафтовий чи газовий потік, бо це їхня соціальна стабільність. А тому давно треба позбутись ілюзії, що Росія може знизити ціну для когось на газ. Усі думають, що є якийсь ринок газу і світові ціни. Насправді існує монополія Росії для Європи. Є, приміром, трохи норвезького газу, азійського (туркменський і казахський), але він все одно іде через газопроводи Росії. - Останнім часом багато дискусій точиться навколо проекту бюджету на наступний рік. І при тому інформація для людей подається така, що, власне, недофінансування певних програм суттєво відіб’ється на рівні життя людей. - У намітках бюджету прослідковується чітка регіоналізація. На східні регіони йдуть значно більші кошти, ніж на західні. Так, Донецька область має отримати додатково 100 млн. гривень як регресивний регіон. Велика сума – 5 мільярдів гривень - пропонується на підтримку вугільної промисловості. Хоча це не що інше, як закопування грошей. І це ми звемо корумпованим бюджетом, бо є багато лобістських груп і в парламенті, і в уряді, і при галузевих міністерствах, які пробивають конкретні великі суми на конкретні програми. А в результаті ці гроші через тіньові схеми перекладаються у кишені. Так у нас, на жаль, розуміють лібералізацію бюджету. - Здавалося, що після Помаранчевої революції мало все відбуватись по-іншому... - У нас політики не звикли дотримувати слова. Ну, що з того, що Янукович підписав Універсал національної єдності, у якому головною ідеєю став твердий намір іти в Європу з її принципами життя? Він діє інакше. На жаль, Ющенко вчинив так само: на Майдані говорив одне, а потім про все забув. Зокрема, про корупцію в контексті впливових політиків, які залишаються на високих посадах. Хіба таке допустиме в Європі? Можу судити із своєї практики. Відразу після Помаранчевої революції ми почали друкувати матеріали про негарну поведінку деяких суддів. І ви знаєте, перші 3-4 місяці ці публікації суттєво впливали, високопосадовці почали не лише боятись, що їх “попросять” із своїх крісел, але й що їм доведеться відповідати по закону за ті рішення і ухвали, які вони приймали і підписували. Але коли згодом жоден суддя, який працював у цій системі і багато чого накоїв поганого, не пішов із свого місця, а отримав підвищення, вони на журналістів перестали зважати. - Отже, система виявилась непоборною... - На жаль, суттєво впливати на лобістські групи ми поки що не в силі. При тому політиків не гризе сумління за свої дії. Вони вірять: будуть нові вибори – створять нові технології, можна буде знов обіцяти... Українська корупційна тіньова система виявилась на цей раз сильнішою за емоційний запал всього суспільства. Хоча саме воно змінилось, бо ми ніколи вже не вернемось до “табірного” стану. Ми вже знаємо, що таке право людини на свободу, на якісь свої потреби. Помаранчева революція сказала одне: суспільство вже не хворе. І це – найголовніше її завоювання. Але влада залишилась такою, як була. А тому в Україні вирішальне слово повинні сказати громадські інституції, які ставатимуть більш впливовими, в тому числі і ЗМІ. Мають зійти з арени представники “старої гвардії”, яка живе за старими принципами. Майбутнє за партіями нового зразка, а не авторитарними, і не виключено, що вони народжуватимуться у регіонах. Але це буде років через десять. Впевнений, що і Східна Україна хоче інших принципів співіснування влади і суспільства. Наразі платимо ціну за те, що багато речей сприймали мовчки, а якщо бунтували, то досить слабко. Іншими словами, ми втратили мораль відповідальності однієї людини перед іншою. І тепер починаємо це розуміти по-новому, а для цього потрібен час. - Пане Михайле, чи маєте ви зараз якісь зв’язки з Білоруссю? - Обов’язково. Зараз для тамтешньої опозиції створюю білорусько-український центр у Києві, який займатиметься розробкою серйозних проектів. Єдине хочу сказати: найбільша проблема Білорусі та, що там будь-яка інша думка строго і суворо карається. Там абсолютно відсутній взаємозв’язок, коли суспільство розмовляє з владою. - І все ж таки, хто з наших політиків вам найбільше імпонує? - Звичайно, Юлія Тимошенко. Хоча, якби вона була при владі, то я став би в опозицію, бо в методах її керівництва прослідковується авторитаризм.
