Давно згасли передвиборчі баталії, майже беззвучними стали обіцянки “народних” і депутатів інших рівнів стосовно відродження України. Багатьом “патріотам” стало не до України, а багатьом до неї насправді й зовсім ніколи не було справи... Не до боротьби, не до вшанувань Героїв... Наразі вони борються за своє місце під сонцем...
Давно згасли передвиборчі баталії, майже беззвучними стали обіцянки “народних” і депутатів інших рівнів стосовно відродження України. Багатьом “патріотам” стало не до України, а багатьом до неї насправді й зовсім ніколи не було справи... Не до боротьби, не до вшанувань Героїв... Наразі вони борються за своє місце під сонцем.
Антоніна Євтодюк, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії ЛДТУ
У цьому контексті якось, на жаль, майже непомітно для Волині відбулося вшанування місця, де створилась армія УПА. На жодному із волинських ТВ-каналів, у жодній газетній публікації не пролунало: “Вовчак – колиска УПА”! Напевне, не кожен історик, не кожен краєзнавець, а тим більше “патріот”, знає про його існування в самому серці турійських лісів. А тим часом, це істинно священне для кожного українця місце кличе нас до себе, наче попіл Клааса стукаючи в наші серця, благаючи й застерігаючи: “Не забудьте! Тут скарбниця української Волі й Свободи! Тут живе те, що вічно буде жити – джерело незламної величі Духу українського народу!” Коли ступаєш на землю колишнього хутора Вовчак, виникає дивне відчуття, що заходиш у храм. Храм, збудований самою природою: де ліс – це стіни, долівка – сама земля, а купол – безкрайнє небо. У центрі – майже столітній дуб, німий свідок тих героїчних і водночас трагічних подій, наче гігантська свіча, запалена на спомин та за упокій тих, які 64 роки тому організовано піднялися боронити рідну Вітчизну! Повз нього в’ється стежина, що веде до кладовища, де покоїться прах тих, хто жив на цьому хуторі. Майже гнилий, непофарбований паркан оточує давніші хрести-пам’ятники з піщаника, густо помережані кулями: хтось стріляв і по них. Поряд – три скромні дерев’яні хрести... Біля підніжжя одного, що стоїть на міні-кургані, слова: Зупинись, людино, поклонись, Помолися щиро хоч хвилинку За Героїв, тих, що піднялись Захищати рідну Україну. Пройшли роки, пройдуть десятиліття, Та не зітреться пам’ять, бо жива І житиме повік в серцях народу, Довічна пам’ять воїнам УПА! Оце й увесь Вовчак сьогодні: маленьке кладовище та молода соснова паросль, що поміж будяками пнеться до сонця. Майже ніщо, крім людської пам’яті, та ще якоїсь незримої, але так ясно відчутної аури істинно незалежної України, не нагадує про ту величну роль, яку відіграв і відіграє у вітчизняній та й світовій історії цей загублений у волинських лісах хутір Вовчак. На душі – відчуття болю й невимовного сорому: на 64 роковинах створення УПА, в місці, звідки поширювалася ця ідея по всій Україні, а згодом й по всьому світі, – заледве присутня якась сотня людей... Серед них переважають ті, хто пам’ятає славне минуле Вовчака. Чомусь зовсім мало молоді. Із політичних партій, які декларують себе націоналістами, лише представники ВО “Свобода” із Луцька, Ковеля, Турійська, Володимира-Волинського. А де ж усі інші “партії націоналістичного спрямування”? Де представники облдержадміністрації, обласної ради? Де представники ще вищих ешелонів влади? Де народні депутати? Де історики й краєзнавці? Де, зрештою, молодь, яка має виховуватись в патріотичному дусі? Чому вони не вклоняються цьому місцю? Хіба повстанці не боролися і за них? Із представників влади — лише мер Турійська та голова Турійської районної ради Орест Василишин, на якого аж жаль було дивитися, здавалося, що він постійно ніби хотів заховатися від пронизливого погляду сивочолих жителів Турійська і району. Він, бідолаха, спересердя, навіть закликав вшановувати Вовчак і на 9 травня в День героїв України. От лише яких героїв, мені та й іншим присутнім було наразі не зрозуміло! Виявилося, що недарма хотів заховатися, бо по закінченню мітингу його таки запитали: “А чому не було оголошень про годину від’їзду автобусів на Вовчак?” А й справді, чому? Кому й досі не вигідно, щоб про Вовчак пам’ятали? Чому саме цього дня у Турійському районному Будинку культури проводився обласний конкурс “Обжинкова квітка” (хоча й теж практично без глядачів). Хіба не є найпершою народною традицією вшанування національних героїв, бо ж саме вони віддавали й віддали своє життя за те, щоб Україна жила й сьогодні? Хіба Волинь здатна вшановувати річницю створення УПА лише в напівпорожньому залі луцької “Просвіти”? Якось аж надто багато риторичних запитань. Боляче й гірко було чути голову Турійського Братства вояків УПА П.Я. Сохацького, який 30 найкращих років свого життя віддав сталінським концтаборам лише за те, що любив і боровся за Україну. Прекрасний оратор і декламатор він, як істинний незламний патріот, все ще з оптимізмом сподівається таки дожити до визнання на державному рівні вояків ОУН-УПА героями, які воювали за рідну землю. Голова обласної організації ВО “Свобода” Анатолій Вітів розповів присутнім про мітинги, організовані ВО “Свобода” та Київським крайовим Братством вояків ОУН-УПА, які відбувалися 14 жовтня на майданах Незалежності та Софіївському в м. Києві, приурочених 64-ій річниці створення УПА. Єдиною вимогою мітингуючих було визнання вояків ОУН-УПА борцями за волю України. Він наголосив, що Україна лише тоді буде істинно незалежною, коли влада визнає вояків ОУН-УПА борцями за волю України. А коли почав свою проповідь благочинний УПЦ КП Турійського району отець Микола, який з великим болем говорив про бур’яни в нашій пам’яті та про небезпеку для України забуття таких священних місць як Вовчак, сталося диво — небо проясніло, виглянуло сонце, а над присутніми пролетів ключ диких гусей. Які, наче душі полеглих героїв, зверталися до усіх: “Гідно вшановуйте нашу пам’ять, не віддайте Вовчак забуттю!” Весною ці гуси, сподіваюсь, повернуться на рідну Волинь. Хотілося б, щоб уже весною Вовчак зустрів їх активними роботами по впорядкуванню території. Громадським і політичним організаціям Волині, церкві та владі усіх рівнів під силу перетворити цей священний клаптик Волинської землі на своєрідне Волинське Марсове поле – місце слави й поклоніння Мужності та незламному Духові вояків ОУН-УПА. Вірю, що слава Вовчака, наче серце міфічного Данко, осяє і допоможе розчистити нам шлях до української України. Вірю, що на 65-у річницю створення УПА Вовчак і ту ідею, віддзеркаленням якої він був і є, прийдуть пошанувати усі небайдужі до минулого й майбутнього України люди. Вірю, що влада таки схаменеться й перетворить лісову стежку, що веде до Вовчака, у широкий шлях Вічної пам’яті народу про своїх Героїв.
