Працівник міліції, котрий охороняв громадський порядок в Луцьку, зустрів вночі на вулиці молодого хлопця, обшукав його, забрав мобільний телефон і гроші. Коли той попросив повернути все це, побив його. У це важко повірити. але у суді на захист злочинця стали міліціонери, які з ним працювали...
Працівник міліції, котрий охороняв громадський порядок в Луцьку, зустрів вночі на вулиці молодого хлопця, обшукав його, забрав мобільний телефон і гроші. Коли той попросив повернути все це, побив його. У це важко повірити. але у суді на захист злочинця стали міліціонери, які з ним працювали.
Володимир КАЛИТЕНКО
НЕСПОДІВАНА ЗУСТРІЧ У ТЕМРЯВІ Студент Ігор Воєвода близько півночі повертався додому. Йшов вулицею Ветеранів. Не поспішав, бо погода стояла хороша та й до будинку, де проживав, було недалеко. Проходив майже біля супермаркету «Колібріс», коли побачив, що назустріч, але з протилежного боку вулиці, їде міліцейський автомобіль УАЗ. Автомобіль раптом різко загальмував й зупинився. З нього вийшло троє працівників міліції особливого призначення «Беркут» в камуфляжній формі, й попрямував до Ігоря. Першим підійшов до хлопця міліціонер Віктор Яслинський. — Ми проводимо операцію по вилученню викрадених мобільних телефонів, — сказав, як відрізав. — Маєш мобілку? Ігор нічого відповісти не встиг, бо з правої кишені його штанів пролунала якась мелодія. Яслинський почав обшукувати студента. З однієї кишені витяг мобілку «Соні Еріксон», запхав руку і в другу кишеню. Там знайшов сім гривень. Потім, не поспішаючи, поклав мобільний телефон та гроші у свою кишеню й рушив до автомобіля. Зробив лише кілька кроків й почув: — Куди ж ви? Віддайте мою мобілку й гроші... Міліціонер різко обернувся, ступив до хлопця й несподівано вдарив його кулаком в обличчя. Ігор впав, «беркутівець» вдарив його ще кілька разів міліцейським кийком й попрямував через дорогу. Вдома батьки ледве впізнали сина. Обличчя в Ігоря було розбите, на тілі, коли роздягнувся, побачили синці. — Хто тебе так побив? — злякано запитала мати. — Якийсь міліціонер неподалік супермаркету, — сказав Ігор й розповів , як усе було. Наступного дня Воєвода прийшов з матір’ю в Луцький міський відділ внутрішніх справ. Стояли у фойє, чекаючи, коли можна буде зайти до начальника міліції й розповісти про пригоду минулої ночі. До будинку під’їхав автомобіль УАЗ, з якого вийшло кілька міліціонерів. — Он той, що мене побив і забрав мобільний телефон! — вигукнув Ігор. — Ти впевнений? — запитала мати. — Адже це було вночі. — Звичайно, впевнений... Неподалік, де він мене бив, світилась неонова вивіска магазину і вуличний ліхтар.
АЛІБІ ДЛЯ ЗЛОЧИНЦЯ Після з’ясування всіх обставин нічної події прокуратура порушила проти Віктора Яслинського кримінальну справу. Почалося розслідування. Яслинський своєї вини не визнавав, вважав, що на нього зведено наклеп. На захист стали «беркутівці», які тієї ночі їздили з ним автомобілем й мали завдання охороняти громадський порядок в місті. Вони всіляко вигороджували Яслинського, свідомо перекручували факти. І все ж прокуратура зуміла зібрати чимало доказів злочинної діяльності Яслинського. Слідство тривало майже півроку. Були проведені судово-медична та хімічні експертизи, допитано багатьох свідків. Нарешті справу було передано в суд. Яслинського суд звинуватив у вчиненні злочинів за кількома статтями: грабіж із застосуванням насильства, зловживання службовим становищем, перевищення службових повноважень. Яслинський і в суді не визнавав, що скоїв злочини, заперечував очевидні факти. Він знову доводив, що тієї ночі на вулицю Ветеранів не виїжджав, не грабував і не бив студента. Аби створити злочинцю алібі, це ж стверджували на суді і працівники міліції, котрі тієї ночі чергували з Яслинським. Яслинський, як встановило слідство, побив Ігоря близько дванадцятої години ночі. Аби довести, що такого не було, у бортовому журналі виправили, ніби група «Беркут» на вулицю Ветеранів приїхала о першій годині тридцять дві хвилини ночі, тобто уже після побиття хлопця. А наступного дня і виправлений запис зник. Виїзд групи «Беркут» на вулицю Ветеранів взагалі уже не було зафіксовано. Тієї ж ночі, близько о пів на другу, на вулиці Володимирській був сімейний скандал. З однієї квартири невідома жінка тричі телефонувала у міліцію й просила приїхати. Черговий не знайшов автомобіль УАЗ, який мав там чергувати, тому мусив посилати туди автомобіль державтоінспекції. Яслинський із своїми співпрацівниками у той час займалися іншими справами. Яслинський переконував суд, що ніякої мобілки у студента не забирав. Проте у суд прийшов чоловік, якого розшукали під час слідства, на ім’я Назар. Проживає він в обласному центрі. Саме йому Яслинський і доручив продати вилучений мобільний телефон «Соні-Еріксон». Назар продав його Степану — одному з бізнесменів Луцька. Бізнесмен все це підтвердив у залі суду. За мобільний телефон «Соні-Еріксон» Назар отримав п’ятсот гривень, міліціонеру віддав триста п’ятдесят. Сто п’ятдесят той сказав залишити собі. Це була плата за мовчання. Тоді Яслинський ще не міг знати, як все обернеться в майбутньому...
ТОРГОВЕЦЬ МОБІЛКАМИ Чому Яслинський зважився доручити Назару продати мобільний телефон, який він забрав у Ігоря? Справа в тому, що вони уже добре знали один одного. Познайомились рік тому на проспекті Волі. Яслинський так само чергував. Проходив біля школи № 4. Помітив молодого чоловіка, поведінка якого викликала підозру. Міліціонер зупинив його й обшукав, виявив наркотичний засіб. У чоловіка при собі був паспорт. Яслинський у свій блокнот записав його прізвище й адресу. Замість того, щоб відвести затриманого в міліцію, сказав, що відпустить його, якщо той згодиться виконати деякі його доручення. Які саме, тоді не повідомив. Назар, звичайно, одразу погодився. Після того Яслинський і Назар зустрічалися двічі, перед Новим 2006 роком і в лютому місяці. Міліціонер приходив до його будинку й там передавав Назару спочатку мобільний телефон «Сіменс», потім — «Нокіа», аби той їх комусь продав. Назар обидві мобілки продав, а гроші вручив новому знайомому. Хоча Яслинський і цей факт заперечував на суді, але його підтвердив не лише Назар, а й ті, хто купував у нього мобілки. Звичайно, Яслинський не сподівався, що хтось розшукає Назара. Тим більше не думав, що той зважиться сказати про торгівлю міліцейськими мобілками, адже над його головою висів, як дамоклів меч, факт незаконного зберігання наркотика, за який можна було також опинитися за гратами. Назар зважився. На суді було спростовано й багато інших неправдивих свідчень співпрацівників Яслинського, хоча вони давали клятву говорити тільки правду. Працівник міліції — це охоронець людей. Саме до нього вони звертаються у важкі хвилини. Аби не втратити довіри, він мусить в першу чергу бути чесним. На жаль, за результатами опитування в переважній більшості областей України довіра до міліції падає. Напевне, і Яслинський не зважився б пограбувати й ні за що побити студента при свідках, якими стали бійці «Беркута», якби не був упевнений, що свої його не продадуть. Вони й справді стали на захист злочинця, замість того, щоб засудити його вчинок. Деякі з них навіть вирішили на знак протесту подати у відставку. Луцький міськрайонний суд засудив 27-річного Віктора Яслинського на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. Протягом трьох років він не матиме права займати посади в правоохоронних органах. Крім того, повинен буде повернути завдані збитки потерпілому: понад тисячу гривень матеріальних і три тисячі — моральних. Захист підсудного має намір подати апеляцію, тому рішення суду ще не набрало сили.
