Хто призабув твір “Мертві душі” нашого великого земляка Гоголя, тому нагадаємо, що в основу сюжету покладено комерційний проект...
Хто призабув твір “Мертві душі” нашого великого земляка Гоголя, тому нагадаємо, що в основу сюжету покладено комерційний проект. Якийсь там Чичиков скуповував мертві душі, щоб переселити їх на Херсонщину. Майже в кожного поміщика пробігав холодок за спиною при складанні такої дивної угоди. І ось цей неймовірний сюжет знайшов своє продовження у нас.
Олександр НАГОРНИЙ
Можна зрозуміти, який дискомфорт відчув директор сільськогосподарського приватного підприємства “Рать”, що під Луцьком, Віктор Шумський, коли вранці отримав з Луцького міськрайонного суду великий конверт з ухвалою про відкриття провадження у цивільній справі за позовом прокурора Луцького району В. М. Троца до СГПП, Ратнівської сільради та до 55 відповідачів. Зрозуміло, що директор відразу зацікавився, хто ж з ним поїде на судове засідання, що мало відбутися 20 жовтня цього року, який транспорт підготувати для такої кількості людей. Почав вчитуватися у список відповідачів і йому стало моторошно, навколо ніби почали кружляти душі покійників, людей, яких він добре знав за життя. А в ухвалі суду була сувора вказівка: “Викликати осіб, які беруть участь у справі” та “Копію даної ухвали надіслати особам, які беруть участь у справі”. А всі ті 55 “осіб” уже знаходяться, на жаль, на кладовищі. Віктор Анатолійович спочатку вирішив, що це чийсь прикрий жарт, але на пошті виявив купу важких конвертів з адресами людей, котрі повмирали і десять років тому, і зовсім недавно. Чимало таких листів, не розібравшись, встигли передати родичам покійних. Можна собі уявити, що відчула, наприклад, жінка, яка похоронила майже одночасно чоловіка і сина, коли отримала запрошення для них — прибути в суд у ролі відповідачів. Тут уже не до жартів — одні сльози. Чому ж листуються з покійниками? Що трапилося з нашими доскіпливими правоохоронцями? Адже зрозуміло, що Луцький міськрайонний суд не винен у головотяпстві. Це в прокуратурі Луцького району не зуміли розібратися у списках, переданих сільрадою, а точніше — не дослідили, кого ж слід викликати з майновими сертифікатами. По-перше, списки громадян, що мають майнові сертифікати, передавались з сільради в кінці минулого року і ніхто їх не перевіряв, тобто за цей час деякі особи, на жаль, померли. По-друге, в позовну заяву цілком вписали перелік прізвищ з аркуша, над яким було написано, що це “уточнений список невитребуваних паїв по СГПП “Рать” для виготовлення майнових сертифікатів”. Коли суддя почав зачитувати прізвища відповідачів, хтось в залі саркастично сказав: “А чи не краще провести судове засідання в Ратневі на кладовищі?”. І сміх, і гріх. Цивільна справа, яку й так у Ратневі сприймають, наче початок холодної війни з громадою, набула після цього інциденту з мертвими душами гарячого відтінку. Адже зачіпаються майнові інтереси понад 400 пайовиків, а господарство “Рать” не з тих, де видають крихти з дивідендів — тут зуміли зберегти колективне майно. Бурлять події в селі періодично, коли змінюється керівництво обласної влади і посилюється потік скарг з села. Річ у тім, що в Ратневі колись зводили показове містечко за державні і колгоспні кошти (це коли семимильними кроками наближались до комунізму). З державними квартирами, які стояли на обліку в сільській раді, клопоту не було,— їх відразу приватизували. Житло колгоспне у свій час не було передане в комунальну власність. На зборах співвласників КСП “Рать” у 2000 році було вирішено тимчасово передати його на баланс СГПП, а в 2001 році на засіданні комісії по врегулюванню майнових відносин — розпаювати житловий фонд на суму 856617 гривень та видати сертифікати на право приватної власності. У 2005 році на зборах уповноважених СГПП “Рать” попередні рішення були підтверджені голосуванням. Фактично пайовики вирішили, що люди в колгоспних квартирах можуть спокійно проживати й далі, а ті, які хочуть викупити, наприклад, трикімнатну квартиру (а тут є газ, вода, каналізація) повинні сплатити відносно незначну суму по залишковій вартості — десь у межах 15 тисяч гривень. Причому за це рішення голосувала більшість і тих людей, які проживають у цих квартирах. Прокурор Луцького району в квітні 2005 року звернувся з позовом у суд в інтересах кількох осіб, які хотіли б приватизувати квартири. Позов з певних причин не задовольнили. Зрештою, апеляційний суд області в листопаді 2005 року визнав рішення згаданих зборів та комісії незаконними і констатував такий факт: “Сільською радою виписані свідоцтва про право власності на житло на тих осіб, які мають право на майновий пай, в зв’язку з чим на даний час не може бути вирішено питання про передачу житлового фонду в комунальну власність та про приватизацію житла особами, в інтересах яких заявлено позов”. Рішення апеляційного суду було оскаржено відповідачами у Верховний суд і, по суті, досі не вирішено. І ось тепер прокурор Луцького району В. М. Троц звернувся з позовом в інтересах пенсіонерки Корнас С. М., як такої, що не може сама захистити свої права, про визнання недійсними свідоцтв про право власності на майновий пай членів КСП, про передачу житлового фонду КСП “Рать” у комунальну власність Ратнівської сільської ради та передачу житла у приватну власність. І ось так невдало працівники прокуратури записали у відповідачі 55 покійників. Суду не позаздриш. У мешканців квартир — свої аргументи: є Закон про приватизацію, вони справно сплачували за проживання, працювали в господарстві й вже заслужили ті квартири. Інші власники майнових паїв — протестують. Наша зустріч з групою селян, які пропрацювали у господарстві тридцять, а то й п’ятдесят років у полі, на фермі і за свої кошти спорудили будинки собі і дітям, переконала, що ці позови (можливо, й законні) в інтересах пенсіонерів, уже привели до озлоблення людей. І це підтверджує сільський голова Галина Яковець. Деякі пенсіонери, за яких заступається прокурор, уже кажуть, що в суд не поїдуть: “Зі своїми людьми судитись не будемо”. Тут є свої нюанси: всім відомо, добре чи погано працювали в КСП чи в школі ті чи інші односельчани, хто продав батьківську хату втридорога за долари, чиї діти в місті тримають квартирантів тощо. Немаловажно, що в наданих колгоспом у свій час квартирах проживають приїжджі спеціалісти, що посилює розбрат. У селі Ратневі люди кажуть: — Правоохоронці захищають інтереси семи осіб, але зневажають права 427 чоловік-пайовиків. Нині навіть міліція докопується, хто був на зборах, а хто ні. Але чомусь прокуратура не розшукує винних у розграбуванні майна в сусідніх селах, а береться за тих, хто його зберіг. Ми за свої кошти з усіх сил зводили будинки, а дехто з мешканців квартир і собачої буди не поставив. Ці питання не директор чи сільський голова вирішували, а громада. Сподіваємося, що суд врахує усі нюанси сільського життя і вирішить справу з точки зору законодавства, тобто справедливо.
