Через затьмарені століття,
Мов блискавиця, що послав Перун,
Розтрощивши окови і граніти –
До нас вертається Богун.
Через затьмарені століття, Мов блискавиця, що послав Перун, Розтрощивши окови і граніти – До нас вертається Богун.
Євгенія ЛЕЩУК, голова доброчинного громадського фонду “ Богун”, член Національної Спілки письменників України, кандидат меднаук, лауреат премії імені Василя Стуса
Чотири роки я мріяла і добивалась: просила, писала до видавництва “Марка України”, телефонічно благала, щоб до 340-ої річниці страти Івана Богуна увічнити його у марках, конвертах перед усім світом. Спочатку листи з видавництва були обнадійливі, потім повідомили, що це неможливо. І все ж на моє прохання і подані матеріали видали конверти, на яких Козацько-Георгіївська церква під Берестечком у Пляшевій, за що я дуже вдячна дирекції видавництва. Я ще посилала листівки, календарики з портретами Івана Богуна, художників, класиків, які з трудом зібрані з різних музеїв України, видані, а потім вміщені у фотопоезіоальбом “Вічність Івана Богуна”. На початку цього року я дізналася, що видавництво “Марка України” видає до Дня незалежності України блок марок Героїв Козацької доби і там буде марка з портретом Івана Богуна. Я зраділа і вдячна Богові, і видавництву “Марка України”, що це здійснилось, що я діждалась цієї знаменної події. Вже є чотири марки, на яких славні герої минувшини — Іван Богун, Іван Підкова, Іван Гонта та Іван Сірко. Видавництво “Марка України” воздвигнуло духовний пам’ятник героям. Шкода, що немає змоги вмістити блок цих дорогих моєму серцю марок. Надсилаю на мою рідну Волинь, до газети кілька своїх віршів і мою щиру любов до рідного краю. Камінна одежа Івана Франка При виконанні службових обов’язків у свій час у Дрогобицькій тюрмі бачила одиночну камеру, в якій у 1880 році був ув’язнений Іван Франко.
Як двері грюкнули жорстоким, Пекучим скреготом замка — Я в тім колодязі глибокім Немов побачила Франка.
Стояв замислено і строго, Вогні ятрилися в очах... А поруч в камері — нікого, Лишень надія, мислі змах.
І виступом — камінна нара. Ні кроку з місця — бо стіна. Ця камера його скувала, Немов одежа кам’яна...
Невже приречено стояння Роки, століття чи віки? А кам’яне оте убрання — Мішок смиренний на думки...
Вони принизують нестримно, І їх не висікти мечем, А час у кам’яній твердині, Здається, Летою тече.
Франка примушують стояти!.. А він іде, летить в похід, І через камінь, через грати До нього прислухався світ.
В природи є свої закони: Закони руху і обнов, Вона не терпить перепони, Інакше кам’яніє кров.
Не скам’яніла — закипіла І, як вулкан, зчинила рух, І хоч навкруг камінна брила, Її зламав титана дух!
Його не пригнітили муки, А лиш підсилювали жар, Від вибуху душі — на штуки Розпалась скеля!
Каменяр Стояв свобідний і недремний – Жага палала на лиці... Летючий, палахкий, натхненний, Піднявши молота в руці! Вічна кузня Посвята Львівському Національному університету імені Івана Франка
Щоб завжди душу гартувати, Щоб не згасав у серці жар, Щоб слово, як той меч, кувати,— Лишив нам “Кузню” Каменяр.
Учив, щоб в праці од світання Ввесь день не покладати сил. “І до високого літання Постійно пробувати крил”...
Поставив “слово на сторожі” У Храмі світлих почувань. В ту кузню “кинув іскру Божу”, Щоб вказувала шлях до знань.
В ній все натхненне і прекрасне, До знань пливе жива ріка... Вогонь в цій кузні не погасне: Тут чути дихання Франка!
